ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 748/963/20
провадження № 51-134км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Антонюк Н.О.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Круценко Т.В.,
потерпілий ОСОБА_1,
представник потерпілого Бредюк О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270270000222, стосовно
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Красний Луч Луганської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засудженийвиклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про зміну судових рішень шляхом призначення йому покарання у виді штрафу та зменшення суми моральної шкоди до 30 000 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений посилається на те, що судами при призначенні йому покарання було порушено вимоги ч.2 ст.50, ч.3 ст.65, ч.1 ст.66 КК України, а також не враховано його особи, стану здоров`я, сімейного та матеріального становища. Вважає, що суди мали законні підстави для призначення йому покарання у виді штрафу, оскільки вказане правопорушення не є тяжким та умисним, він розкаявся у вчиненому, за місцем проживання характеризується позитивно, намагався відшкодувати завдану шкоду, але потерпілий відмовився від одержання коштів. Стверджує, що при визначенні розміру моральної шкоди судами не враховано положень, що містяться в пунктах 5, 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" зі змінами від 25 травня 2001 року та від 27 лютого 2009 року, зокрема того, що суди повинні обов`язково з`ясовувати у стягувача моральної шкоди та надавати докази на підтвердження його моральних та фізичних страждань, а також враховувати майновий стан заподіювача шкоди. Посилається на те, що потерпілим ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б підтверджували його моральні страждання, а моральну шкоду стягнуто в розмірі, що відповідає випадку заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень чи при настанні смерті потерпілого, хоча потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Зазначає, що судами не було враховано того, що він не має постійної роботи, має на утриманні двох дітей, виплачує аліменти на утримання повнолітньої дочки на період її навчання, у його власності є тільки земельна ділянка, відсутні вклади в банках, будь-яке інше рухоме та нерухоме майно, тому спроможний виплатити потерпілому 30 000 грн моральної шкоди, що буде відповідати засадам розумності, справедливості та його матеріальному становищу.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного судом основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та покладено відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 70 000 (сімдесят тисяч) грн моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат та долю речових доказів.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу захисника Авраменко Н.Л. залишено без задоволення, а вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2020 року стосовно ОСОБА_2 - без зміни.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 29 лютого 2020 року приблизно о 12:30, керуючи автомобілем марки ВMW моделі "520", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вулиці Дружби в с. Іванівка Чернігівського району Чернігівської області, а саме автодорогою М-01 зі сторони с. Количівка Чернігівського району в напрямку с. Ягідне Чернігівського району Чернігівської області.
Рухаючись у вказаному напрямку, поряд з будинком АДРЕСА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, водій ОСОБА_2 проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості для руху, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки та виїхав на смугу зустрічного руху, де в ході виконання забороненого маневру обгону на перехресті небезпечно змінив напрямок руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого не впорався з керуванням та скоїв наїзд на автомобіль марки "RENAULT" моделі "MASTER", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який стояв на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг вулиці Дружби та вулиці 8 Березня у с. Іванівка Чернігівського району, а саме на вулиці Дружби в смузі, призначеній для руху в одному напрямку, з увімкнутим попереджувальним сигналом світлового покажчика повороту ліворуч в напрямку вулиці 8 Березня, та в подальшому вчинив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ моделі "2101", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_1, який рухався в попутному напрямку зі сторони с. Количівка Чернігівського району в напрямку с. Ягідне Чернігівського району Чернігівської області.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку, травматичним субарахноідальним крововиливом, забійної рани, гематоми правої половини обличчя, які є наслідком одного травматичного процесу в умовах дорожньо-транспортної пригоди та згідно з висновком судово-медичної експертизи № 240 від 22 квітня 2020 року відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я на строк понад 21 добу.
У вказаній дорожній обстановці водій ОСОБА_2 грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 10.1, 12.1, 13.1, 14.6 (а), 34 (розмітка 1.1) Правил дорожнього руху, що стало причиною та умовою настання події даної дорожньо-транспортної пригоди.
Дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надіслав заяву, в якій просив задовольнити його касаційну скаргу та розглянути справу без його участі.
На касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 надійшло заперечення потерпілого
ОСОБА_1 отерпілий ОСОБА_1 та його представник - адвокат Бредюк О.М. у судовому засіданні просили касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Прокурор у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Положенням ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.