Постанова
Іменем України
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 595/1198/19
провадження № 61-4898св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Суп Мар`яна Богданівна, на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2019 року у складі судді Галіяна І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 30 січня 2020 рокуу складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщія О. Я.,
Ткача З. Є.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу та трьох процентів річних за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 25 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до умов якого остання отримала в борг кошти в сумі 30 000 євро, що підтверджується розпискою, для будівництва та обладнання житлового будинку. Сторонами договору погоджено строк виконання зобов`язання - до 01 грудня 2017 року. Проте, у визначений договором строк позика не повернута.
Посилаючись на те, що борг за розпискою є спільним боргом подружжя, ОСОБА_1 просила суд стягнути на свою користь: з ОСОБА_2 позику у розмірі 15 000 євро, що еквівалентно 446 550 грн, та три відсотки річних - 41 142 грн; з ОСОБА_3 позику у розмірі 15 000 євро, що еквівалентно 446 550 грн, та три відсотки
річних - 41 142 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Монастирського районного суду Тернопільської області
від 07 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 15 000 євро.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 32 776 грн, що складає три відсотки річних за договором позики
від 25 грудня 2008 року, за період з 01 січня 2017 року по 13 червня
2019 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні підстави для визнання боргу за розпискою спільним боргом подружжя та для стягнення боргу з ОСОБА_2, оскільки останній її не підписував. Також позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 у будь-якому вигляді надавав згоду на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового, та взагалі був обізнаний про зазначені обставини.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 січня 2020 року рішення Монастирського районного суду Тернопільської області
від 07 листопада 2019 року в частині стягнення
з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за договором позики змінено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 33 717,80 грн, що складає три відсотки річних за договором позики
від 25 грудня 2008 року, за період з 01 січня 2017 року по 13 червня
2019 року.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що отримані кошти за договором позики, використані ОСОБА_3 за призначенням,
на будівництво житлового будинку, тобто витрачені в інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика була витрачена на будівництво житлового будинку та про обізнаність відповідача з такою позикою. Таким чином, позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_2, як з другого з подружжя, задоволенню не підлягають.
Разом з тим, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних за договором позики, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції невірно визначена сума стягнення та не зазначено розрахунків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Суп М. Б., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення боргу та трьох процентів річних за договором позики і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення боргу та трьох процентів річних за договором позики не оскаржуються, а тому перегляду в касаційному порядку на підлягають.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), а саме - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 446/53/16 (провадження № 61-18933св18); від 03 жовтня 2019 року у справі
№ 136/2143/16-ц (провадження № 61-36138св18).
Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позичені кошти були використані в інтересах сім`ї ОСОБА_2, оскільки доказом витрачених позичених коштів подружжям в інтересах сім`ї є саме будівництво будинку, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, а також актом приймання виконаних робіт до договору підряду.
Доводи інших учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У червні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала заперечення на відзив, вказуючи на те, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 24 квітня 1998 року між відповідачами
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (після шлюбу ОСОБА_3, на момент розгляду справи ОСОБА_3 ) було зареєстровано шлюб, який рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2016 року розірвано.
25 грудня 2008 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого остання отримала в борг кошти в сумі 30 000 євро, на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження отримання коштів ОСОБА_3 склала розписку від 25 грудня 2008 року в простій письмовій формі, в якій сторони погодили строк виконання зобов`язання - до 01 січня 2017 року.
Також судами встановлено, що будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, проводилося в період перебування відповідачів у шлюбних відносинах, і станом на час розгляду справи будинок не введений в експлуатацію, однак придатний для проживання (встановлені двері, вікна, частково проведені внутрішні роботи, підведено до будинку електроенергія).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Монастирського районного суду Тернопільської області
від 18 березня 2020 року позов ОСОБА_2
до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя залишено без розгляду (справа № 595/335/19).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.