Постанова
Іменем України
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 757/34285/17-ц
провадження № 61-5971св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: громадська спілка "Фундація "Відкритий діалог", ОСОБА_2, ОСОБА_3, фундація "Відкритий діалог",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2018 року у складі судді Цокол Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченка М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до громадської спілки "Відкритий діалог", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання інформації недостовірною.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ua.odfoundation.eu було розміщено матеріал під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5", в якому поширено недостовірну інформацію про позивача. Зокрема, зазначено: "ІНФОРМАЦІЯ_7". ІНФОРМАЦІЯ_8 року на тому самому сайті було розміщено матеріал під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_3", в якому поширено недостовірну інформацію стосовно позивача. Вказані інформаційні твердження на думку позивача недостовірні та такі, що принижують його честь і гідність та ділову репутацію.
Позивач зазначав, що 17 січня 2017 року у зв`язку з використанням підробленого паспорту громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 був затриманий правоохоронними органами Турецької Республіки в аеропорту м. Стамбул. ОСОБА_1 повідомив представників турецької влади про те, що він є громадянином Республіки Казахстан і повністю визнав свої біографічні дані. На прохання ОСОБА_1 був запрошений представник дипломатичної місії Республіки Казахстан в Турецькій Республіці. Позивач добровільно прийняв рішення про повернення до Республіки Казахстан, про що попросив казахстанського дипломата. Знаходячись під арештом, ОСОБА_1 не зміг вчасно повідомити свою дружину ОСОБА_7 про всі обставини та підстави затримання в аеропорту м. Стамбула та про прийняте ним добровільне рішення щодо повернення до Республіки Казахстан.
Скориставшись непоінформованістю та розгубленістю дружини позивача, відповідачі отримали від неї лист, в якому висловлювалися перестороги стосовно можливого викрадення позивача. Однак, будь-яких підстав поширювати інформацію про викрадення позивача у відповідачів не було. Поширена недостовірна інформація порочить честь і гідність позивача, оскільки ставить під сумнів його добросовісність, бажання співпрацювати з правоохоронними органами Республіки Казахстан, негативно вплинула на взаємовідносини в сім`ї.
Уточнивши позовні вимоги позивач звернувся з позовом до громадської спілки "Фундація "Відкритий діалог", ОСОБА_2, ОСОБА_3, фундації "Відкритий діалог" та просив суд визнати недостовірною інформацію, поширену на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_5", а саме: "ІНФОРМАЦІЯ_9", " ІНФОРМАЦІЯ_10"; ІНФОРМАЦІЯ_6 під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_11", а саме: "ІНФОРМАЦІЯ_12".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2018 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інформацію від ІНФОРМАЦІЯ_13 року про позивача було поширено на прохання та на основі відомостей членів сім`ї позивача, що підтверджується дослідженими під час судового розгляду листами від дружини позивача та племінника, в яких вони просили про її поширення. Крім того, вказана публікація викладена у формі необхідності запобігання порушенню прав позивача, встановленню його місцезнаходження та з метою захисту його інтересів.
Інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_8 року, не містить прямих недостовірних відомостей, викладена у формі загальної інформації про подію, яка відбувалась та продовжує існувати, в тому числі щодо позивача, як колишнього працівника акціонерного товариства "БТА Банк" (далі - АТ "БТА Банк") в Республіці Казахстан, та містить суб`єктивні судження авторів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, поширена відповідачем інформація не виходить за рамки суспільної моралі, висловлена у формі, що не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не є розповсюдженням завідомо неправдивої інформації, відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України не надано доказів на підтвердження того, що поширена інформація завдає шкоди немайновим благам позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачами не було отримано дозволу на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про позивача, що свідчить про незаконність розповсюдження такої інформації та порушення прав позивача.
У травні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому фундація "Відкритий діалог" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ua.odfoundation.eu було розміщено матеріал під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_5", в якій поширено інформацію про позивача. Зокрема, зазначено: "ІНФОРМАЦІЯ_9", "ІНФОРМАЦІЯ_10".
Інформація про позивача була поширено на прохання та на основі відомостей членів сім`ї позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_8 року на тому ж сайті було розміщено матеріал під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_3".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Відповідно до частини першої статті 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
У пункті 43 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "CASE OF CASTELLS v. SPAIN" від 23 квітня 1992 року суд зазначив, що преса відіграє непересічну роль у правовій державі. Хоча вона не може переступати певні межі, встановлені зокрема й заради захисту репутації інших осіб, та зобов`язана, втім, передавати - у спосіб, що не суперечить її обов`язкам - інформацію й ідеї щодо політичних проблем та інших тем, що становлять суспільний інтерес.
Також у рішенні ЄСПЛ у справі "DE HAAS AND GIJSELS v. BELGIUM" стаття 10 Конвенції захищає не лише висловлені відомості і судження, але й форму, в якій це робиться. В той же час свобода журналістів включає право на можливу долю перебільшення і навіть провокації.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ від 29 березня 2005 року у справі "Українська прес-група проти України" зазначено наступне: "... на пресу не лише покладено обов`язок поширювати таку інформацію та ідеї: суспільство також має право отримувати їх. Якби було інакше, преса була б неспроможна відігравати свою важливу роль "вартового суспільства...", "журналістська свобода передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або, навіть провокаційних...", "....у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яка охороняється статтею 10 Конвенції..."
Відповідачами під час судового розгляду в суді першої інстанції доведено те, що інформацію від ІНФОРМАЦІЯ_13 року про позивача було поширено на прохання та на основі відомостей членів сім`ї позивача, що підтверджується дослідженими під час судового розгляду листами від дружини та племінника, в яких вони просили про її поширення. Крім того, вказана публікація викладена у формі необхідності запобігання порушенню прав позивача, встановленню його місцезнаходження та з метою захисту його інтересів.
Інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_8 року не містить прямих недостовірних відомостей, викладена у формі загальної інформації про подію, яка відбувалась та продовжує існувати, в тому числі щодо позивача, як колишнього працівника АТ "БТА Банк" в Республіці Казахстан, та містить суб`єктивні судження авторів.
Твердження позивача про порушення його особистих немайнових прав не підтверджено доказами відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Lingens v. Austria" суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: "Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" або тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе".
Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
З огляду на статтю 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15-ц, а також постанові Верховного Судом України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.
Здійснюючи свою діяльність в рамках проекту із захисту прав людини та публікуючи статті, Фундація "Відкритий діалог" мала на меті звернути увагу суспільства до вказаного випадку порушення прав людини та прав біженця не лише позивача, а й інших осіб з подібною ситуацією із сторони держави та унеможливити в подальшому подібні випадки.
Таким чином, інформація, поширена відповідачем, яку позивач просить визнати недостовірною є оціночним судженням, інформація викладена у формі загальної інформації про подію, яка відбувалась та продовжує існувати, в тому числі щодо позивача, як колишнього працівника АТ "БТА Банк" в Республіці Казахстан та містить суб`єктивні оціночні судження авторів.
Враховуючи, що поширена відповідачем інформація не виходить за рамки суспільної моралі, висловлена у формі, що не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не є розповсюдженням завідомо неправдивої інформації, відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України не надано доказів на підтвердження того, що поширена інформація завдає шкоди немайновим благам позивача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачами не було отримано дозволу на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про позивача, що свідчить про незаконність розповсюдження такої інформації та порушення прав позивача, не знайшли свого підтвердження та зводяться до необхідності переоцінки доказів, які оцінено апеляційним судом із додержанням норм процесуального права, і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
Крім того, інформація поширена про позивача на прохання родичів, яких притягнути співвідповідачами не вважав за необхідне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.