Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 176/585/17
провадження № 61-2122сво19
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого (судді-доповідача) - Синельникова Є. В.,
суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
Фаловської І. М.,Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області, у складі судді Волчек Н. Ю., від 18 грудня
2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., від 14 грудня 2018 року.
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі -
ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) про захист прав споживачів та визнання окремого пункту кредитного договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 07 листопада 2006 року між ним та банком був укладений кредитний договір № DNJ0GК00000092, згідно умов якого йому було надано кредит у розмірі 9 тис. доларів США строком
до 08 листопада 2021 року зі сплатою 1 % на місяць. Позивач вважав, що вимога банку, викладена у пункті 1.1 кредитного договору стосовно сплати щомісячної винагороди у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, не відповідає вимогам закону і підлягає визнанню недійсною, оскільки є несправедливою та містить умови про зміни у витратах. Також вважав, що строк позовної давності ним пропущено не було у зв`язку з тим, що про порушення його прав він дізнався лише на початку 2017 року.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними положення, викладені у пункті 1.1 кредитного договору від 07 листопада 2006 року № DNJ0GК00000092 стосовно сплати щомісячної винагороди у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, укладеного між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк"; зобов`язати ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості з урахуванням щомісячно сплаченої суми комісії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області
від 18 грудня 2017 року відмовлено в задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживача та визнання окремого пункту кредитного договору недійсним.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до заявлених позивачем вимог мають бути застосовані наслідки спливу позовної давності, про які було заявлено банком, але ж оспорюваний пункт договору не містить у собі несправедливих умов, які б могли тягнути за собою визнання його недійсним, оскільки позивач, підписавши договір, свідомо погодився на всі умови, які передбачені його змістом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня
2017 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживачів та визнання окремого пункту кредитного договору недійсним відмовлено з інших правових підстав.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають застосуванню наслідки спливу позовної давності, про які заявлено банком, і у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з недоведеністю. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із відсутності доказів несправедливості умов кредитного договору, зазначивши, що волевиявлення позивача під час укладання кредитного договору було вільним, свідомим, направленим на реальне настання правових наслідків та повністю відповідало його внутрішній волі, що узгоджується з вимогами статті 203 ЦК України, а умови договору добровільно виконувались позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про те, що позовні вимоги є необґрунтованими. ОСОБА_1 вважає, що позовна давність за його позовними вимогами не пропущена, оскільки ані сам факт укладання договору, ані його виконання не свідчать про те, що особа в момент укладання і виконання договору знала про порушення її прав. ОСОБА_1 вказує і на нікчемність умови кредитного договору стосовно сплати щомісячної винагороди. Також касаійна скарга містить доводи про те, що суд апеляційної інстанції провів розгляд справи без участі позивача, належним чином не повідомивши його про призначення справи до розгляду.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
27 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року справу № 176/585/17 прийнято до розгляду та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" було укладено кредитний договір № DNJ0GК00000092.
Відповідно до пункту 1.1 вказаного кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 07 листопада 2006 року по 08 листопада 2021 року включно
у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 9 тис. доларів США на придбання нерухомості, а також у розмірі 1 215 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 договору.
При укладенні договору сторони домовилися про порядок погашення заборгованості за цим договором, яке здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 126,98 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
Кредитний договір був підписаний позивачем 07 листопада 2006 року та виконувався протягом тривалого часу.
Підстави передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду посилалась на те, що є підстави вважати положення пункту 1.1 кредитного договору від 07 листопада 2006 року № DNJ0GК00000092 стосовно сплати щомісячної винагороди нікчемними.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, враховуючи те, що договором кредиту передбачено сплату винагороди у розмірі 0,2 % щомісячними фіксованими платежами у період із 21 до 28 числа кожного місяця, вважала, що позовна давність за вимогами позивача про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 травня 2018 року у справі № 333/865/16-ц, де зазначено, що договором кредиту передбачено сплату комісії щомісячними фіксованими платежами, а тому позовна давність за вимогами позивача про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом про зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором за трирічний період (стаття 257 ЦК України), починаючи з 19 лютого 2013 року і до моменту подання позову 19 лютого 2016 року, і навпаки, пропущено строк позовної давності за такими вимогами позову за період, що передував трирічному терміну перед зверненням до суду з цим позовом, тобто до 19 лютого 2013 року.
Разом із тим, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 302/946/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 466/2053/17 в аналогічних правовідносинах, зроблено правовий висновок про те, що у частині позовних вимог про застосування наслідків недійсності положень кредитного договору, які є нікчемними, слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не погодилась із таким висновком колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду щодо позовної давності до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину у випадку, якщо спірними умовами договору передбачено обов`язок боржника сплачувати на користь банку винагороду щомісячними платежами, та вважає за необхідне відступити від вказаного висновку.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що вирішення вказаного правового питання викликає необхідність формування єдиної правозастосовної практики, що підлягає вирішенню Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.