Постанова суду № 344/11278/19 від 07.04.2021 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 344/11278/19

провадження № 61-15293св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Івано-Франківська міська рада,

відповідачі: державний реєстратор Державного підприємства "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Цалин Андрій Богданович, ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 червня 2020 року у складі судді Бородовського С. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року Івано-Франківська міська рада звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Державного підприємства (далі - ДП) "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Цалина А. Б. (далі - державний реєстратор), ОСОБА_1, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 03 травня 2017 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку на АДРЕСА_1, площею 0,0815 га з кадастровим номером 2610100000:04:002:0311, за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності та внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису 20275021

Підставою виникнення речового права зазначено: витяг з рішення № 93-XLIX, виданий 20 квітня 2010 року, видавник: Івано-Франківська міська рада; технічна документація із землеустрою, серія та номер: б/н, видавник: ПП "Галко-ІФ"; витяг з ДЗК, серія та номер: НВ-2602350822017, виданий 02 березня 2017 року, а підставою внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35065134 від 05 травня 2017 року, Цалин А. Б., ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

Вказувала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали для реєстрації документи, яких завідомо недостатньо для державної реєстрації, оскільки рішенням міської ради від 20 квітня 2010 року їм надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю, та у зв`язку із невідповідністю розробленої технічної документації нормам чинного на той час містобудівного і земельного законодавства таку документацію не було затверджено на засіданні сесії Івано-Франківської міської ради.

Рішення про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 міською радою не приймалося, а державний реєстратор здійснив неправомірні дії щодо ухвалення оскаржуваного рішення та внесення відомостей у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Ураховуючи наведене, Івано-Франківська міська рада просила суд скасувати рішення державного реєстратора ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Цалина А. Б. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 35065134 від 05 травня 2017 на земельну ділянку на АДРЕСА_1, площею 0,0815 га, кадастровий номер 2610100000:04:002:0311, за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 червня 2020 року позов Івано-Франківської міської ради задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора Державного підприємства "Івано-Франківський науково дослідний та проектний інститут землеустрою" Цалин А. Б. від 05 травня 2017 року, індексний номер № 35065134 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку на АДРЕСА_1 з кадастровим номером № 2610100000:04:002:0311 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належала громаді м. Івано-Франківська, проте протиправно та незаконно була зареєстрована у відповідному державному реєстрі за ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки міською радою не затверджувався проєкт землеустрою щодо спірної земельної ділянки та вона не передавалася їм у власність.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 26 червня 2020 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав правильну правову оцінку поданим сторонами доказам, ухваливши рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дійшов висновку, що скасування рішення державного реєстратора необхідне для повного та ефективного поновлення порушених прав позивача, тому спосіб захисту є належним.

Крім того, суд вказав, що цей спір правильно був вирішений за правилами ЦПК України, оскільки має приватноправовий характер.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та закрити провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року" внесено зміни до ЗК України з метою отримання громадянами України у власність земельних ділянок щодо яких до 01 січня 2013 року розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на основі такої документації без будь-яких її подальших погоджень, зокрема, з органом місцевого самоврядування, та без отримання від, зокрема, органу місцевого самоврядування рішення про передачу конкретному громадянину земельної ділянки у власність.

Вважають, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку вчинена державним реєстратором законно, на підставі вказаного закону та технічної документації, яка була розроблена ним до 2013 року.

Вказують, що поданий міською радою позов є завідомо безпідставним через відсутність предмета спору, оскільки позивачем не завлено вимог щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1, не подано будь-яких доказів, що на цій земельній ділянці є об`єкти нерухомого майна комунальної власності. При цьому, такого відповідача, як державний реєстратор ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Цалин А. Б. не існує, оскільки з 28 лютого 2019 року скасована його акредитація при цьому інституті, тому такий відповідач перестав мати процесуальну правоздатність та дієздатність, що не було взято до уваги судами.

Посилається на те, що міська рада обрала неефективний спосіб захисту прав, оскільки вимога про скасування рішення про державну реєстрацію не може бути самостійною вимогою, а має бути похідною вимогою від основної, наприклад, про витребування майна.

Зазначають, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували належно свої судові рішення, не відповіли на всі їхні аргументи.

Також вказують на те, що суд першої інстанції не повідомив належно ОСОБА_1 про розгляд справи, чим порушив його право на судовий захист.

Вказують, що ОСОБА_2 заявляв головуючому в суді першої інстанції судді відвід, через його упередженість, проте у задоволенні цього відводу було незаконно відмовлено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року Івано-Франківська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що її доводи є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законні та обґрунтовані судові рішення, доводи відповідачів є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20 квітня 2010 року № 93-XLIX надано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право спільної сумісної власності на землю громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844 та від 21 жовтня 2009 року № 1112, орієнтовною площею 0,0815 га на АДРЕСА_1 (пункт 4.41 рішення) (том 1, а. с. 7-10).

З огляду на копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформовану 29 травня 2017 року № 88239812 державним реєстратором ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Цалином А. Б. 03 травня 2017 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:04:002:0311 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1240772526101, та внесено запис про право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на цю земельну ділянку, номер запису про право власності: 20275021. (том 1, а. с. 6)

Запис про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35065134 від 05 травня 2017 року, прийнятого державним реєстратором ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Цалином А. Б.

Підставою виникнення права власності на земельну ділянку вказано: витяг з рішення, серія та номер: № 93-XLIX, виданого 20 квітня 2010 року, видавник: Івано-Франківська міська рада; технічна документація із землеустрою, серія та номер: б/н, видавник: ПП "Галко-ІФ"; витяг з ДЗК, серія та номер: НВ-2602350822017, виданий 02 березня 2017 року, видавник: Шендерецька С. В., державний кадастровий реєстратор.

Згідно з копії звіту СПД ОСОБА_4 про оцінку майна від 12 січня 2017 року № 17/02/01 та № 17/03/01 ОСОБА_2 належить на праві власності однокімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 34 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17 грудня 1998 року, а ОСОБА_1 належить на праві власності однокімнатна квартира АДРЕСА_3, загальною площею 39,3 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 листопада 2008 року (том 1, а. с. 39, 40).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1, ОСОБА_2 вказують неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 705/5060/18 (провадження № 333св18), від 11 вересня 2019 року у справі 310/4559/16 (провадження № 61-27307св18) та постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявники вказують неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування Закону України від 14 травня 2015 року № 418-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року" (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявники вказують на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід та справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 116 ЗК України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Положеннями статті 118 ЗК України визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Встановивши, що міською радою не приймалося рішення про затвердження технічної документації щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, площею 0,0815 га з кадастровим номером 2610100000:04:002:0311, та її передачу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а спірне рішення державного реєстратора про реєстрацію за ними права спільної сумісної власності на вказану земельну ділянку прийнято на підставі рішення міської ради від 20 квітня 2010 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову міської ради та скасування такого рішення державного реєстратора.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про те, що вони набули право власності на земельну ділянку на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року", які є аналогічними з доводами їх касаційної скарги.

Апеляційний суд вказав, що у пункті 20 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України зазначено, що формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав за технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність і таке формування передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. При цьому вимоги абзацу 5 пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачають державну реєстрацію земельних ділянок у разі, якщо відомості про такі не внесено до Державного реєстру земель.

Законодавством чітко розмежовано державну реєстрацію земельної ділянки, тобто внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (стаття 1 Закону України "Про державний земельний кадастр"), яка здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність із земель комунальної власності, та державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки, яка відповідно до частини десятої статті 79-1 ЗК України здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що безпідставними є посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на те, що саме формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, вже є реалізацією ними вимог про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та що наведеним ними Законом України змінено застосування пункту 47 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яким передбачено, що для державної реєстрації права власності на земельну ділянку необхідне подання відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Посилання заявників на необхідність закриття провадження у справі через відсутність предмету спору та про неможливість його розгляду в порядку ЦПК України, оскільки позивачем не заявлено вимог щодо майна, а також про відсутність такого відповідача як державний реєстратор ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Цалини А. Б, спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 809/1018/17 за позовом Івано-Франківської міської ради до державного реєстратора Державного підприємства "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Цалини А. Б., треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання дій протиправними та скасування рішення, яке є спірним у справі, яка переглядається. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спірні правовідносини стосуються речового права на земельну ділянку, право на яку було зареєстроване за ОСОБА_1, ОСОБА_2, тобто мають приватноправовий, а не публічно-правовий характер. А участь у даному спорі державного реєстратора, за таких обставин, не є визначальною і спір може бути вирішений за його відсутності.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що міська рада обрала неефективний спосіб захисту прав, оскільки вимога про скасування рішення про державну реєстрацію не може бути самостійною вимогою, а має бути похідною вимогою від основної, наприклад, про витребування майна.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Норма статті 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права до особи, яка це право не визнає.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, які допомагають поновити (визнати) порушені (оспорювані) права та вплинути на правопорушника.

Порушене цивільне прави чи цивільний інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Колегія суддів вважає, що міська рада обрала належний спосіб захисту, пред`явивши до суду позов про самостійне скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки міською радою не затверджувався проєкт землеустрою щодо спірної земельної ділянки та вона не передавалася їм у власність. Тобто вони не завершили процедуру приватизації землі, проте правомірно користуються цією земельною ділянкою, оскільки міською радою було надано їм дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право спільної сумісної власності на землю громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а відповідно до копії звіту СПД ОСОБА_4 про оцінку майна від 12 січня 2017 року № 17/02/01 та № 17/03/01 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить нерухоме майно на вказаній земельній ділянці, тому у позивача не було підстав заявляти віндикаційний позов щодо неї. При цьому, враховуючи наведені обставини, суди в ефективний спосіб відновили права сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був належно повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, є безпідставними, оскільки в судовому засіданні 26 червня 2020 року, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, брав участь його представник - адвокат Малетин А. Я.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_2 заявляв головуючому в суді першої інстанції судді відвід, через його упередженість, проте у задоволенні цього відводу було незаконно відмовлено, не заслуговує на увагу, оскільки такий відвід дійсно було заявлено, проте ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2020 року у задоволенні відповідної заяви було обґрунтовано відмовлено, у зв`язку з відсутністю підстав, визначених статтею 36 ЦПК України для відводу судді Бородовського С. О.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України").

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи та не відповіли на всі аргументи позовної заяви та апеляційних скарг, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.

Отже, доводи касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі заявників доводи є фактично аналогічними з доводами їх апеляційних скарг, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону та з якою погоджується Верховний Суд.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Клопотання ОСОБА_1, подане до Верховного Суду, про зупинення дії оскаржуваного рішення суду першої інстанції з огляду на результат касаційного перегляду Верховним Судом залишається без розгляду.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

................

Перейти до повного тексту