Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 638/8092/16-ц
провадження № 61-16073св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (у ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"),
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Харківського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 18 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № НАЕDAU08950002, згідно з яким ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 14 463,98 доларів США на придбання автомобіля з терміном повернення 16 вересня 2011 року.
18 вересня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору № НАЕDAU08950002 між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № НАЕDAU08950002/1.
Внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, у останнього утворилась заборгованість станом на 29 березня 2016 року у розмірі 45 026,83 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом - 7 190,16 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 12 879,83 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом - 277,97 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 24 678,87 доларів США.
20 квітня 2016 року банк пред`явив поручителю письмову вимогу щодо виконання забезпеченого порукою зобов`язання за кредитним договором від 18 вересня 2006 року № НАЕDAU08950002, однак зобов`язання ОСОБА_1 не виконала.
Ураховуючи наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 026,83 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2017 року у складі судді Шишкіна О. В. позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2006 року № НАЕDAU08950002 у розмірі 45 026,86 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 29 березня 2016 року еквівалентно 1 183 305,09 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у пункті 12 договору поруки встановлено, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з позовом про захист свого порушеного права або інтересу за цим договором, 5 років. У пункті 1.1 кредитного договору зазначено, що кредит надається позичальнику строком з 18 вересня 2006 року до 16 вересня 2011 року, з цього часу й слід відраховувати початок перебігу позовної давності. З вимогою про стягнення заборгованості за кредитом (у тому числі й відсотків, комісії, пені) банк звернувся до суду 17 травня 2016 року, а тому строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено. За таких обставин, оскільки зобов`язання за кредитним договором боржником не виконується, а поручитель - відповідач по справі несе перед кредитором солідарну відповідальність за невиконання боржником своїх зобов`язань, суд зробив висновок про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2017 року - без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-35536св18).
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2017 року змінено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 179 173,18 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про невиконання боржником зобов`язання перед банком, а відтак й обґрунтованість вимог до поручителя. Проте, апеляційним судом було перераховано розмір заборгованості за відсотками та пенею в межах строку кредитування. А саме, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з розрахунком заборгованості, що міститься в матеріалах справи, заборгованість за: тілом кредиту станом на 30 серпня 2011 року складає 7 190,16 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 57 310,60 грн; відсотками у межах строку кредитування - 4 049,33 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 32 275,99 грн; пенею - 16 080,41 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 128 172,12 грн.
Також, врахувавши принцип розумності та справедливості, пославшись на положення частини третьої статті 551 ЦК України суд зменшив розмір пені, який необхідно стягнути з відповідача, до суми основної заборгованості.
При цьому, апеляційний суд стягнув заборгованість в гривні, розрахувавши у мотивувальній частині еквівалент від долару США за курсом Національного банку України станом на 30 серпня 2011 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року скасувати в частині відмови у стягненні прострочених процентів від суми простроченого зобов`язання у розмірі 8 830,50 доларів США та визначення суми стягнення у резолютивній частині судового рішення та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2017 року у відповідній частині.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом помилково не стягнуті проценти за користування кредитним коштами після закінчення строку кредитування, оскільки такі платежі визначено на підставі окремого пункту договору, що відповідає частині другій статті 625 ЦК України.
Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув заборгованість у гривні, оскільки кредитний договір було отримано боржником у доларах США та позовні вимоги банку теж пред`являлися в указаній валюті.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 вересня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № HAEDAU08950002, відповідно до умов якого банком наданий позичальникові ( ОСОБА_2 ) кредит у розмірі 14 463,98 доларів США у вигляді не поновлюваної кредитної лінії на придбання автомобіля з терміном повернення 16 вересня 2011 року.
У пункті 4.1 кредитного договору № HAEDAU08950002 сторони домовилися, що: при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пунктів 1.1, 2.2.4, 2.3.3 договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування Кредитом у розмірі 2,51% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену в пункті 1.1 суму щомісячного платежу за кредитним договором (пункт 3.2.);
при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого пунктами 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки (пункт 4.1.)
18 вересня 2006 року для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № HAEDAU08950002 банк та ОСОБА_1 уклали договір поруки № HAEDAU08950002/1.
Внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором, за розрахунком банку, станом на 29 березня 2016 року, утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 026,83 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 7 190,16 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 12 879,83 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом - 277,97 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 24 678,87 доларів США.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення АТ КБ "ПриватБанк" вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 та постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 10 червня 2020 року у справі № 903/191/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) викладено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".
Встановивши, що боржник не виконує належно свої зобов`язання за кредитним договором, а поручитель несе перед кредитором солідарну відповідальність за невиконання боржником своїх зобов`язань та порука у даному випадку не припинилася, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції правильно визнав вимоги банку обґрунтованими.
При цьому, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), дійшов правильного висновку про зміну рішення суду першої інстанції, шляхом перерахування розміру заборгованості за відсотками та пенею в межах строку кредитування.
Суд апеляційної інстанції також на вимогу частини першої статті 417 ЦПК України правильно врахував вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в цій справі, які були обов`язковими для суду під час нового розгляду справи.
Доводи касаційної скарги банку про те, що апеляційний суд помилково не стягнув проценти за користування кредитним коштами після закінчення строку кредитування, оскільки такі платежі визначено на підставі окремого пункту договору, що відповідає частині другій статті 625 ЦК України, не заслуговують на увагу.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Як вбачається з позову ПАТ КБ "ПриватБанк", ним заявлялася вимога про стягнення заборгованості саме за відсотками за користування кредитом, які визначені кредитним договором, а не за прострочення виконання грошового зобов`язання боржником та поручителем у порядку частини другої статті 625 ЦК України, жодного посилання на положення якої позовна заява банку не містить.
Враховуючи, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України), а суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України), то вказані доводи касаційної скарги є безпідставними та не можуть братися до уваги Верховним Судом.
Разом з тим, доводи касаційної скарги банку про те, що апеляційний суд помилково стягнув заборгованість з поручителя в гривні є обґрунтованими, оскільки кредитний договір було отримано боржником у доларах США та позовні вимоги банку теж пред`являлися в указаній валюті.
Так, згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.
Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі кредитного договору від 18 вересня 2006 року ОСОБА_2 отримав кредит в іноземній валюті - доларах США.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.
Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17.
Отже, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції слід змінити, стягнувши встановлену судом заборгованість з ОСОБА_1 у доларах США, а саме заборгованість за кредитом у розмірі 7 190,16 доларів США, заборгованість за відсотками - 4 049,33 доларів США, та пеню, зменшену судом у порядку частини третьої статті 551 ЦК України до розміру загальної заборгованості - 11 239,49 доларів США.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне постанову апеляційного суду змінити, виклавши розмір стягуваної заборгованості в доларах США, а також у частині стягнення судового збору.