Постанова
Іменем України
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 761/28611/18
провадження № 61-16440св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - обслуговуючий кооператив "Прогресс",
відповідач - ОСОБА_1 (правонаступник - ОСОБА_2 ),
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу обслуговуючого кооперативу "Прогресс" на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П.,
у справі за позовом обслуговуючого кооперативу "Прогресс" до ОСОБА_1 (правонаступник - ОСОБА_2 ) про зміну умов договору у зв`язку з істотною зміною обставин.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року обслуговуючий кооператив "Прогресс" (далі - ОК "Прогресс") звернувся до суду з позовом про зміну умов укладеного договору у зв`язку з істотною зміною обставин.
Позов мотивований тим, що 06 серпня 2015 року між позивачем та ОСОБА_1 укладений договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), за умовами якої позивач отримав право користування чужою земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. В пункті 3.1 укладеного договору зазначено, що право забудовника користуватися належною землевласнику земельною ділянкою для забудови встановлено на 3 (три) роки, починаючи з дня його державної реєстрації, а саме: 1 (один) рік - до початку будівництва; 1,5 (півтора) року - будівництво будинку; 0,5 (половина) року - непередбачувані обставини.
05 серпня 2016 року ОК "Прогресс" зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт, але наказом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 07 лютого 2018 року реєстрацію вищенаведеної декларації було скасовано. Вважає, що скасування реєстрації декларації у розумінні положень статті 652 ЦК України є істотною обставиною, яка повинна мати наслідок у вигляді зміни умов укладеного договору шляхом продовження строку його дії, тому і звернувся до суду з вказаним позовом.
З врахуванням уточненої позовної заяви позивач просив змінити умови укладеного договору шляхом викладення пункту 3.1 в редакції: "Передбачене цим договором право забудовника користуватися належною землевласнику земельною ділянкою для забудови продовжено на три роки, починаючи з дня його реєстрації, тобто до 2021 року на тих же умовах".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року у складі судді Савицького О. А., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження одночасного існування всіх умов для внесення змін до спірного договору, зокрема: наявності виняткових обставин у розумінні статті 652 ЦК України, позивачем не представлено. Крім того обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки зазначені позивачем зміни виникли вже після закінчення терміну будівництва за договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОК "Прогресс", посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу до апеляційного суду на новий розгляд.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року касаційне провадження зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1
26 січня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі та залучено правонаступника відповідача - ОСОБА_2 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що договором суперфіцію не визначено чітких дат для закінчення та переходу до всіх наступних етапів будівництва, які зазначені в пункті 3.1.1 договору. Крім того, апеляційний суд не дослідив подані позивачем докази та не звернув жодної уваги на обґрунтування причин неможливості подання документів до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі зазначається, що позивач у своїй позовній заяві підтвердив одночасне існування всіх чотирьох умов для внесення змін до спірного договору.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 06 серпня 2015 року між ОК "Прогресс" та ОСОБА_1 було укладено договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (далі - договір), за умовами якого позивач отримав право користування чужою земельною, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:91:111:0025, загальною площею 0,1000 га, цільове призначення: будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
При цьому, згідно з пунктом 3.1 договору право забудовника користуватися належною землевласнику земельною ділянкою для забудови встановлено на 3 (три) роки, починаючи з дня його державної реєстрації, а саме: 1 (один) рік - до початку будівництва; 1,5 (півтора) року - будівництво будинку; 0,5 (половина) року - непередбачувані обставини.
05 серпня 2016 року позивачем було зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Наказом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 07 лютого 2018 року № 33 "Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт" реєстрацію вищенаведеної декларації було скасовано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до вимог частин першої, другої, четвертої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку про те, що в розумінні положень статті 652 ЦК України скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт в даному випадку (з огляду на терміни договору та час виникнення такої обставини) не є тією істотною обставиною, яка б зумовлювала можливість змінити умови договору шляхом продовження строку його дії. Стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами одночасного існування необхідних чотирьох умов для внесення змін до укладеного договору.
Також, суди правильно зазначили, що ЦК України базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань, прийнятих на себе за договором. Можливість розірвання чи зміни договору у зв`язку з істотною зміною обставин, з яких сторони виходили при укладанні договору, Кодекс пов`язує з певними визначеними випадками, на які безпосередньо вказує стаття 652 ЦК України.
Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених за приписами чинного законодавства.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 303/7534/15-ц(провадження № 61-10304св18).
Судами встановлено, що строк користування земельною ділянкою, відповідно до укладеного договору від 06 серпня 2015 року для забудови складався: 1 (один) рік - до початку будівництва; 1,5 (півтора) року - будівництво будинку; 0,5 (половина) року - непередбачувані обставини.
З врахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що будівництво будинку повинно бути завершено через 2 роки і шість місяців, у строк до 07 лютого 2018 року, тобто до скасування реєстрації такої декларації. Оскільки станом на 07 лютого 2018 року будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 повинно бути завершено і скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт не перешкоджало б своєчасному закінченню будівельних робіт, які позивач мав завершити через два с половиною роки з дня укладання договору суперфіцію.
При вирішенні вказаної справи суди зважали на те, що ще при укладенні спірного договору саме на вирішення непередбачуваних обставин сторони й збільшили строк, необхідний для будівництва, на півроку, прямо встановивши це в пункті 3.1.1 договору. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, саме й виникли за півроку до закінчення його терміну. За таких умов ще при укладенні договору сторони визначили додатковий строк на подолання непередбачуваних обставин, відтак вимога про збільшення строку дії договору з цих підстав суперечить погодженим сторонами домовленостям та умовам.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.