Постанова суду № 243/11715/18 від 07.04.2021 про визнання бездіяльності неправомірною та відшкодування моральної шкоди

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 243/11715/18

провадження № 61-6946 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - держава Україна в особі прокуратури Донецької області, Краматорської місцевої прокуратури Донецької області;

треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства юстиції України, Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, Секретаріат Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року у складі судді Каліух К. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Будулуци М. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі прокуратури Донецької області, Краматорської місцевої прокуратури, треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства юстиції України, Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, Секретаріат Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, про визнання бездіяльності неправомірною та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2018 року він звернувся до Краматорської місцевої прокуратури з заявою щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей про скоєння генеральним директором товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропромстрой" ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною другою статті 397 КК України.

Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 19 листопада 2018 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невнесення відомостей до ЄРДР задоволено. Зобов`язано уповноважених посадових осіб Краматорської місцевої прокуратури розглянути подану ОСОБА_1 заяву-повідомлення від 09 листопада 2018 року № 687 відповідно до вимог статті 214 КПК України.

Вказував, що унаслідок тривалої протиправної бездіяльності слідчих прокуратури, а також прокурора по здійсненню прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів посадовими особами у порушенні кримінального провадження, яка полягає у навмисному ухиленні від виконання ними своїх процесуальних обов`язків та вирішення питання про порушення кримінального провадження за його зверненням, порушуються його конституційні права. Такими неправомірними діями йому завдано моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, посилаючись на статті 1167, 1176 ЦК України, позивач просив суд: визнати протиправною, незаконною, неправомірною бездіяльність прокуратури Донецької області, яка полягає в невиконанні керівником Краматорської місцевої прокуратури прокурором ОСОБА_3. його службових обов`язків щодо внесення відомостей до ЄРДР за результатами розгляду заяви-повідомлення ОСОБА_1 від 09 листопада 2018 року № 687; встановити факт порушення керівником Краматорської місцевої прокуратури Прокуратури Донецької області прокурором ОСОБА_3 присяги прокурора при розгляду заяви-повідомлення ОСОБА_1 від 09 листопада 2018 року № 687; встановити факт порушення права ОСОБА_1 на розгляд його звернення та на отримання обґрунтованої відповіді від посадової особи органу державної влади у встановлений законом строк відповідно до норм статті 40 Конституції України та частини першої статті 214 КПК України; встановити факт порушення права ОСОБА_1 на ефективний правовий засіб захисту прав людини відповідно до статей 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року; стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 134 028 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року провадження у вказаній справі закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 45 Закону України "Про прокуратуру" рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому КПК України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти (частина друга статті 45 Закону України "Про прокуратуру" у вказаній редакції). Тому не можуть бути предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства заявлені разом позивачем вимоги про визнання протиправною бездіяльності прокурора щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за результатами заяви-повідомлення та про відшкодування завданої цією бездіяльністю моральної шкоди.

Також позивач просив встановити факт порушення прокурором присяги, тобто фактично звертається до суду у порядку цивільного судочинства із вимогами, які можуть бути предметом розгляду в порядку дисциплінарного провадження, що в подальшому може бути предметом трудового спору.

Отже, законодавством передбачений окремий порядок оскарження дій прокурора у кримінальному судочинстві та не передбачено такої можливості у цивільному судочинстві, тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо встановлення зазначених у позовній заяві фактів, також не можуть бути предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позовні вимоги про визнання бездіяльності процесуальних осіб противоправною та встановлення фактів порушення прав позивача по суті є оскарженням процесуальних дій посадових осіб у кримінальному провадженні. Оскільки чинним законодавством передбачено інший порядок захисту особою, яка є учасником кримінального провадження свого порушеного права, а позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними та нерозривно пов`язані з першочерговою позовною вимогою про визнання протиправною бездіяльності прокурора, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 травня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 243/11715/18 з Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно по пункту 5 частини першої статті 3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Таким чином до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань прокурор не є учасником кримінального провадження та не виконує процесуальні функції, є лише реєстратором заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, оскарження бездіяльності якого визначено окремо частиною першою статті 214 КПК України.

Вказував, що в порядку цивільного судочинства він не оскаржував бездіяльність прокурора по невнесенню відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, оскільки такі дії були вже ним здійснені шляхом подання скарги в порядку статті 303 КПК України, про що зазначив у позовній заяві, пославшись на ухвалу слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 19 листопада 2018 року у справі № 234/11765/18.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Краматорської місцевої прокуратури з заявою щодо внесення до ЄРДР відомостей про скоєння генеральним директором товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропромстрой" ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною другою статті 397 КК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Встановлено, що позивачем пред`явлені вимоги до держави України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу прокуратури. При цьому позивач посилався на статті 1167, 1176 ЦК України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За правилами частини першої статті 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Згідно із частиною другою цієї ж статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Наведеними правовими нормами визначено суб`єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.

На виконання вказаних вимог закону позивач звернувся із скаргою на бездіяльність посадових осіб Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невнесення відомостей до ЄРДР.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказано, що "шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)".

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 пред`явлені до держави Україна у зв`язку із бездіяльністю органів прокуратури щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, то його позов про відшкодування шкоди, в разі завдання її внаслідок незаконних дій, зокрема, органу досудового розслідування чи прокуратури, може бути подано в порядку цивільного судочинства на підставі статті 1173 та частини шостої статті 1176 ЦК України.

Закриваючи провадження у справі, суди також не врахували, що за суб`єктним складом вказаний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідачем у справі визначено державу Україна, а не прокурора, бездіяльність якого позивач оскаржував у встановленому КПК України порядку у справі № 234/11765/18.

Подібний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 520/1320/19 (провадження № 11-981апп19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а тому оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Статтею 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно ж до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори і угоди", чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна 17 липня 1997 року прийняла Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції" за № 475/97-ВР. Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визначає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

23 лютого 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини". Згідно із цим законом при розгляді справ судами України, Конвенція та практика ЄСПЛ використовуються як джерела права. Зазначене положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм Закону України "Про міжнародні договори та угоди".

Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

Таким чином, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами так само, як внутрішнє законодавство і як норми прямої дії.

Разом з тим частиною першою статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про встановлення факту його права на ефективний правовий захист відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про відшкодування моральної шкоди.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18 (провадження № 14-83цс20).

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позовні вимоги про визнання бездіяльності прокурора противоправною та встановлення фактів порушення прав позивача по суті є оскарженням процесуальних дій посадових осіб у кримінальному провадженні. Тому в цій частині суди дійшли правильного висновку про закриття провадження у справі, оскільки чинним законодавством передбачено інший порядок захисту особою, яка є учасником кримінального провадження, свого порушеного права.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту