Постанова суду № 367/3877/15-ц від 07.04.2021 про визнання рішення селищної ради незаконним, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну...

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 367/3877/15-ц

провадження № 61-4295 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області, який діє в інтересах Держави в особі Кабінету Міністрів України;

відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1 ;

третя особа - комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство";

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області на постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави Україна в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області (далі - Гостомельська селищна рада), ОСОБА_1, третя особа - комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" (далі - КП "Святошинське лісопаркове господарство"), про визнання рішення селищної ради незаконним, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що відповідно до рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 30 жовтня 2010 року.

Прокурор вважав, що рішення селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку видані з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки рада розпорядилась земельною ділянкою, розташованою за межами населеного пункту смт Гостомель Київської області, право розпорядження якою віднесено до відповідного органу виконавчої влади згідно з пунктом 12 Перехідних положень ЗК України.

Зазначену земельну ділянку надано у власність ОСОБА_1 без припинення права постійного користування нею КП "Святошинське лісопаркове господарство".

Крім того, спірна земельна ділянка є територією національного природного парку "Голосіївський" (далі - парк "Голосіївський") та відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Ураховуючи викладене, прокурор просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_1, витребувати з володіння відповідача на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірну земельну ділянку вартістю 20 944 грн 50 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року у складі судді Карабази Н. Ф. у задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави Україна в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент прийняття оспорюваного рішення селищної ради земельна ділянка перебувала у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство" та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування розташована у кварталі № 12 Київського лісництва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України, у зв`язку з чим надання спірної земельної ділянки у власність відповідачу є незаконним. Проте, врахувавши заяву, відповідачів про пропуск позовної давності, суд відмовив у задоволенні позову на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 травня 2016 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2018 року ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 травня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави Україна в особі Кабінету Міністрів України з інших правових підстав (за необґрунтованістю).

Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області в інтересах Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України задоволено частково. Постанову апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено частково. Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0021 площею 0,1500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1, вартістю 29 944 грн 50 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розпорядження землями Державного лісового фонду належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, рішення про вилучення таких земель із державної власності не приймалось, спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель і відноситься до земель лісогосподарського призначення, тому надання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, є незаконним.

Про порушене право власності держави на землі лісового фонду при прийнятті рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V прокуратурі стало відомо лише після перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови заступника прокурора Київської області І. Грабець про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51.

Після проведеної перевірки, 02 березня 2015 року Прокуратура Київської області звернулася до Гостомельської селищної ради з листом, в якому просила до 05 березня 2015 року, в числі інших рішень селищної ради, надати копію рішення від 11 березня 2010 року №1292-50-V.

Листом від 13 березня 2015 року архівний відділ виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області повідомив Прокуратуру Київської області про те, що в документах архівного фонду рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1292-50-V не виявлено.

З даним позовом прокурор звернувся до суду в червні 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року Гостомельська селищна рада Київської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі 359/2012/15-ц та від 20 листопада 2018 року у справі 907/50/16, Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі 367/2530/15-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 367/3877/15-ц із Ірпінського міського суду Київської області.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що прокуратурі Київської області було відомо про рішення Гостомельської селищної ради від 2010 року, якими було відведено земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, ще у 2011 році. Вказувала, що на адресу Гостомельської селищної ради Київської області прокурором м. Ірпеня Київської області 06 жовтня 2010 року за № 8802 направлено вимогу про надання оригіналів рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок по АДРЕСА_2, а також повний пакет документів, на підставі яких приймались рішення. На вказану вимогу селищною радою було направлено оригінали відповідних рішень та повний пакет документів, на підставі яких приймалися вказані рішення, підтвердженням отримання зазначених документів є підпис представника прокуратури на супровідному листі. Вказане свідчать про обізнаність прокурорів прокуратури Київської області про відведені земельні ділянки по АДРЕСА_2, починаючи з жовтня 2010 року.

Зазначала, що висновки апеляційного суду про те, що оскаржуваним рішенням Гостомельської селищної ради передано у приватну власність земельну ділянку, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель Київської області і є землями національного природного парку "Голосіївський", не відповідають дійсності.

В межі селища Гостомель село Мостище (територія сучасних АДРЕСА_2) було включено відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 22 липня 1967 року № 566. В подальшому згідно з рішенням Київської обласної ради депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791 "Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області" було затверджено адміністративні межі Ірпінського району разом із адміністративними межами селища Гостомель, яке входило до складу м. Ірпінь

Крім того, перебування спірної земельної ділянки в межах селища Гостомель Київської області підтверджується Перспективним планом формування територій громад Київської області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2015 року № 1206-р.

Також зазначала, що апеляційним судом при прийняті оскаржуваного рішення було порушено принцип захисту права власності ОСОБА_1, який закріплений у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року прокурор Київської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстави для скасування судового рішення відсутні. Судом надано вірну оцінку тим обставинам, що відповідно до картографічних матеріалів лісовпорядкування спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, яка перебуває в постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство" та знаходиться у кварталі № 12 Київського лісництва. Крім того, апеляційним судом правильно взято до уваги доводи прокурора про порушення у даній справі інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки спірна земельна ділянка наразі є територією національного природного парку "Голосіївський" та відноситься до земель природно-заповідного фонду, вкритих лісом.

Зазначав, що прокуратурою Київської області дотримано строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України. Вказував, що перебіг позовної давності починає обчислюватись від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме позивач, а не прокурор.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Селище міського типу Гостомель було утворено відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15 листопада 1938 року № 39/22 в існуючих межах Гостомельської сільської ради Київської області.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 22 липня 1967 року № 566 село Мостище було віднесено до складу і в підпорядкування Гостомельської селищної ради Київської області.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791 "Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області" було затверджено адміністративні межі Ірпінського регіону разом із адміністративними межами селища Гостомель, яке входило до складу м. Ірпінь.

Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення 30 жовтня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ № 217569 на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 .

Відповідно до постанови заступника прокурора Київської області про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 61 вирішено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га.

Згідно з інформацією, викладеною у листі КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 21 листопада 2014 року, наданою на запит прокурора, відповідно до статуту підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року, воно є правонаступником Державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. Згідно постанови ЦК КП України і Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1956 року № 673 (пункт 1) за ДКП "Святошинське лісопаркове господарство" було закріплено підпорядковані Київській міській раді, без виключення з Держлісфонду, частина лісів зеленої зони м. Києва загальною площею 32 359 га, в том числі 16 329 га згідно додатку до вказаної постанови. Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09 червня 1969 року № 899 "Про встановлення меж м. Києва", межа м. Києва проходить саме по межах території КП "Святошинське лісопаркове господарство". Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень чинного ЛК України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані в користування землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які виготовлюються кожні 10 років. Чинні на даний час матеріали лісовпорядкування у встановленому законодавством порядку виготовлені у 2009 році. Протягом 2010 року Гостомельською селищною радою Київської області прийнято 81 рішення про надання в приватну власність земельної ділянки під індивідуальну забудову, загальною площею понад 25 га. Підприємство не надавало будь-якої згоди на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення, а також не надавало згоди на зміну цільового призначення цих земель.

На момент прийняття рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1, вказана земельна ділянка згідно з інформацією КП "Святошинське лісопаркове господарство" та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" перебувала у постійному користуванні лісгоспу та, відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва (а.с. 24-26, т. 1).

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект", викладеною в листі від 27 лютого 2015 року та доданого до нього фрагменту кадастрової карти України з нанесеними межами Святошинського лісопаркового господарства Київського лісництва, земельні ділянки з кадастровими номерами, вказаними у листі прокурора, згідно Публічної кадастрової карти накладаються на квартали 7, 12, 18, 19 Київського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. В переліку вказаних земельних ділянок зазначена і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210945900:1:101:021.

З листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 21 листопада 2014 року № 873 вбачається, що протягом 2010 року Гостомельською селищною радою Київської області було прийнято 81 рішення про надання в приватну власність земельних ділянок під індивідуальну забудову, загальною площею понад 25 га. На виконання вимоги прокуратури м. Ірпеня від 06 жовтня 2010 року за № 8802 Гостомельською селищною радою супровідним листом від 23 жовтня 2010 року було направлено до прокуратури м. Ірпеня Київської області 50 рішень Гостомельської селищної ради про надання селищною радою безкоштовно у приватну власність земельних ділянок, розташованих в АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що 04 липня 2011 року прокуратура м. Ірпеня Київської області електронним листом надіслала Гостомельському селищному голові вимогу про надання до 05 липня 2011 року, в числі інших, рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У.

Матеріали справи не містять доказів виконання Гостомельською селищною радою вказаної вимоги прокуратури м. Ірпеня Київської області щодо надання рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V.

02 березня 2015 року прокуратура Київської області звернулася до Гостомельської селищної ради з листом, в якому просила до 05 березня 2015 року, в числі інших рішень селищної ради, надати копію рішення від 11 березня 2010 року №1292-50-V.

Листом від 13 березня 2015 року архівний відділ виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області повідомив прокуратуру Київської області про те, що в документах архівного фонду рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року №1292-50-V не виявлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Гостомельської селищної ради Київської області задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно із частиною другою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, 2004 року, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції, яка діяла на час пред`явлення позову, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Частиною другою статті 1 ЛК України (тут і далі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно з частиною другою статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Відповідно до статті 19 ЗК України (тут і далі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

За змістом статей 20, 21 ЗК України, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Згідно з пунктом "ґ" частини третьої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 116 ЗК України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт "ґ" частини четвертої статті 84 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Судом встановлено, що згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, якими є планшети №№ 1 та 4, карта-схема поділу лісів за категоріями Святошинського лісопаркового господарства, викопіювання з проекту формування і встановлення меж Гостомельської селищної ради Київської області встановлено, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту смт Гостомель Київської області і відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Отже, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суд апеляційної інстанції врахував наведені вище норми законодавства.

Доводи касаційної скарги Гостомельської селищної ради Київської області, що спірна земельна ділянка не знаходиться за межами селища Гостомель є необґрунтованими, оскільки згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект", викладеною у листі від 27 лютого 2015 року № 57 та доданого до нього фрагменту кадастрової карти України з нанесеними межами Святошинського лісопаркового господарства Київського лісництва, земельні ділянки з кадастровими номерами, вказаними у листі прокурора, згідно Публічної кадастрової карти накладаються на квартали 7, 12, 18, 19 Київського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. В переліку вказаних земельних ділянок зазначена і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210945900:1:101:021 (а. с. 32-33, т. 1).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що першим заступником прокурора Київської області доведено незаконність рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги Гостомельської селищної ради Київської області про те, що розпорядження спірною земельною ділянкою не відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України з огляду на таке.

Судами встановлено, що Указом Президента України "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" від 01 травня 2014 року № 446/2014 його територію розширено на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд", а саме за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", у тому числі кварталу № 12, за рахунок якого відведено спірну земельну ділянку у приватну власність.

Отже, земельна ділянка, яка відведена Гостомельською селищною радою Київської області під забудову, наразі є територією національного природного парку "Голосіївський" та відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначено статтями 122, 149 ЗК України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції, з`ясувавши, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням повноважень, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача - ОСОБА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З урахуванням вказаного, Верховний Суд враховує, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, селищна рада, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18 і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З огляду на викладене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.

Отже, витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

У позовній заяві перший заступник прокурора Київської області зазначив, що прокуратура довідалась про допущені порушення після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51.

З позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор звернувся у червні 2015 року.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як належного розпорядника землі.

Встановивши, що про порушене право власності держави на землі лісового фонду при прийнятті рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V прокуратурі стало відомо лише після перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови заступника прокурора Київської області І. Грабець про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Подібні висновки викладені у постановах Верхового Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц (провадження № 61-11159св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 367/3240/15-ц (провадження № 61-19509св18).

Посилання касаційної скарги на відповідні судові рішення Верховного Суду безпідставні, оскільки у наведених заявником справах наявні інші фактичні обставини справи.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнив позов першого заступника прокурора Київської області.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту