Постанова
Іменем України
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 751/2041/19
провадження № 61-23308св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 серпня 2019 року у складі судді Логвінової Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду
від 25 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Губар В. С., Кузюри Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк", банк), третя особа - ОСОБА_2, про визнання кредитного договору та договору поруки припиненими.
Позовна заява мотивована тим, що 10 вересня 2007 року між
АТ "Укрексімбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_2 надано кредит у сумі 111 172,71 швейцарських франків на придбання житла на первинному ринку, з кінцевою датою погашення
01 вересня 2021 року. Цього ж дня, на забезпечення зобов`язань за кредитним договором, між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов`язання нести солідарну відповідальність за належне виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору.
Зазначав, що банк в односторонньому порядку змінив курс швейцарського франку до гривні чим збільшив відповідальність ОСОБА_2, що в свою чергу потягло неплатоспроможність останньої. Такі неправомірні дії відповідача також збільшили і відповідальність ОСОБА_1 як поручителя. Внаслідок односторонньої зміни курсу, 23 лютого, 23 квітня та 15 червня 2009 року між банком та ОСОБА_2 були укладені договори №7607С55-1, №7607С55-2, №7607С55-3 відповідно про внесення змін та доповнень до кредитного договору, якими змінені умови кредитного договору в бік погіршення умов для ОСОБА_2 і позивача, як поручителя, в тому числі збільшена процентна ставка. Збільшена також сума щомісячного платежу.
Позивач наголошує на тому, що згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності не надавав, а тому вважає, що договір поруки повинен бути визнаним припиненим.
Позивач вважає, що водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 серпня
2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що обсяг відповідальності позивача внаслідок укладення між позичальником та банком додаткових угод до кредитного договору не збільшився, що також встановлено судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Вимога про дострокове погашення кредиту змінює лише термін кредитування, але не припиняє відносин щодо виконання умов кредитного договору, а тому відсутні підстави для припинення кредитного договору та договору іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що 10 грудня 2010 року кредитор на ім`я боржника ОСОБА_2 направив вимогу про дострокове погашення кредиту, тобто визначений термін повернення кредиту частинами до 01 вересня
2021 року був змінений кредитором на повернення всієї суми в термін 30 днів з моменту отримання вимоги. Скаржник наполягає на тому, що кредитний договір припинив свою дію, тому у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту. Також є такою, що припинена порука, оскільки без його згоди було змінено зобов`язання, внаслідок чого збільшено обсяг його відповідальності.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит у сумі 111 172,71 швейцарських франків для придбання житла на первинному ринку, з кінцевою датою погашення 01 вересня 2021 року.
На забезпечення зобов`язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 10 вересня 2007 року, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов`язання нести солідарну відповідальність за належне виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору.
Договором від 23 лютого 2009 року були внесені зміни та доповнення до кредитного договору щодо надання звітності протягом дії відстрочення кредиту і збільшення процентної ставки за кредитом на 1% у разі порушення цих умов.
Договором від 23 квітня 2009 року були внесені зміни та доповнення до кредитного договору щодо збільшення процентної ставки на 1% річних в разі порушення надання звітності погашення заборгованості і на 2 % річних в разі ненадання в обумовлені строки правовстановлюючого документа на придбану квартиру.
Договором від 15 червня 2009 року були внесені зміни та доповнення до кредитного договору щодо графіку погашення кредиту та таблиці визначення сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2011 року у справі № 22-ц-2513/2011 скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 серпня 2011 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ "Укрексімбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Другий абзац резолютивної частини рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 серпня 2011 року викладено в новій редакції, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрексімбанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 120 371,10 швейцарських франків та 51 663,06 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл між учасниками справи судових витрат.
У цьому рішенні судом установлено, що зміни і доповнення до кредитного договору, передбачені договорами від 23 лютого, 23 квітня та 15 червня 2009 року, стосуються надання звітності протягом дії відстрочення сплати кредиту і відповідальності за невиконання цих умов, але вони не змінюють обсяг відповідальності за основним зобов`язанням. Відсутність згоди поручителя з доповненнями до кредитного договору не є підставою для припинення поруки, так як вони не стосувались обсягу основного зобов`язання, необхідність відшкодування збитків передбачалась договором поруки, а тому ОСОБА_1 повинен нести солідарну відповідальність з боржником за порушення зобов`язань за кредитним договором.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо припинення кредитного договору
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Установивши, що положеннями статті 593 ЦК України не передбачено такої підстави для припинення зобов`язання, як зміна банком строку дії кредитного договору шляхом направлення вимоги на адресу позичальникапро дострокове погашення кредиту, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для припинення кредитного договору. Вимога про дострокове погашення кредиту змінює лише термін кредитування, але не припиняє відносин щодо виконання умов кредитного договору.
Щодо припинення поруки
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Надаючи оцінку аргументам заявника щодо припинення поруки, колегія суддів враховує наявність преюдиційних обставин, встановлених рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2011 року про солідарне стягнення з позичальника та поручителя на користь банку кредитної заборгованості за договором від 10 вересня 2007 року, яке набрало законної сили. У цьому рішенні суд установив, що зміни і доповнення до кредитного договору, передбачені договорами від 23 лютого, 23 квітня та 15 червня 2009 року, стосуються надання звітності протягом дії відстрочення сплати кредиту і відповідальності за невиконання цих умов, але вони не змінюють обсяг відповідальності за основним зобов`язанням. Відсутність згоди поручителя з доповненнями до кредитного договору не є підставою для припинення поруки, так як вони не стосувались обсягу основного зобов`язання, необхідність відшкодування збитків передбачалась договором поруки, а тому ОСОБА_1 повинен нести солідарну відповідальність з боржником за порушення зобов`язань за кредитним договором.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України, з огляду на наявність судового рішення, яке набрало законної сили, яким встановлено обставини щодо відсутності збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок укладення між банком та позичальником додаткових угоди до кредитного договору від 23 лютого, 23 квітня та 15 червня 2009 року.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що "закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що "визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої
статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що "необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим".
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що набрало законної сили рішення суду в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості, а тому зробив обґрунтований висновок, що не може бути припиненою порука за наявності рішення про стягнення з поручителя на користь кредитора заборгованості за кредитним договором та про відмову в позові.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.