ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа №440/3166/20
адміністративне провадження №К/9901/3577/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні, як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 440/3166/20
за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за касаційною скаргою Полтавської обласної прокуратури
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Спаскіна О.А., суддів П`янової Я.В., Жигилія С.П.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до прокуратури Полтавської області (далі - відповідач), в якому просив:
1.1 визнати протиправною бездіяльність прокуратури Полтавської області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні;
1.2 стягнути вихідну допомогу у зв`язку із звільненням в розмірі 22402,81 грн;
1.3 стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що наказом прокурора Полтавської області від 29 квітня 2020 року № 305к з 30 квітня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Полтавську область, прокуратури Полтавської області, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII). Цим же наказом відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Полтавської області зобов`язано провести остаточний розрахунок та виплатити позивачу усі належні виплати при звільненні. Проте, усі належні виплати при звільненні не здійснено.
2.1. Так, відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Проте, зазначених дій прокуратура Полтавської області не вчинила.
2.2. Позивач вказував, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 826/10460/16, спеціальним законом не врегульовано питання звільнення працівників у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, тому в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних-засад права (аналогія права).
2.3. За вказаних обставин позивач уважає, що застосуванню до даних спірних правовідносин підлягають положення КЗпП України.
3. Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами та зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Вказаним законом встановлено, що у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону не передбачено виплату вихідної допомоги. У свою чергу, статтею 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
3.1. Ураховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. Згідно з відомостями з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 03 липня 2001 року позивач з 03 липня 2001 року працював на різних посадах в органах прокуратури.
5. Наказом прокурора Полтавської області від 29 квітня 2020 року № 305к з 30 квітня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Полтавську область, прокуратури Полтавської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Наказано відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
6. 04 травня 2020 року позивач звернувся до прокуратури Полтавської області із заявою щодо виплати вихідної допомоги при звільнені.
7. Прокуратурою Полтавської області розглянуто звернення позивача та листом від 21 травня 2020 року № 18-406вих.-20 повідомлено його, що підставою для проведення виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника у порядку статті 44 КЗпП України є наказ керівника установи. Наказ щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги до відділу фінансування та бухгалтерського обліку не надходив.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.
9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
10. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року скасовано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено:
10.1 визнано протиправною бездіяльність прокуратури Полтавської області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
10.2 стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 22402 грн 81 коп.
10.3 стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення.
10.4 Стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позову, в розмірі 840 грн 80 коп.
11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внесені зміни Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-IX) в Закон № 1697-VII та у КЗпП України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.
11.1. Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції застосував правову позицію висловлену Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16 та від 08 жовтня 2019 року у справі №823/263/16.
IV. Касаційне оскарження
12. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 01 лютого 2021 року.
13. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
14. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що у разі звільнення працівника на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні і відповідно позивач не набуває права на її отримання. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, висновок якого не врахував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
15. 10 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Шевцової Н.В., суддів Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е. відкрито касаційне провадження та витребувано із Полтавського окружного адміністративного суду справу № 440/3166/20.
16. 23 березня 2021 року справа № 440/3166/20 надійшла до Верховного Суду.
17. 24 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якій позивач спростовуючи її доводи просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
18. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
20. Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
21. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
22. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
23. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
24. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
25. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
26. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
27. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
28. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
29. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.