ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 825/770/18
адміністративне провадження № К/9901/58591/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 (суддя - Житняк Л.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 (головуючий суддя - Губська О.А., судді: Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі №825/770/18.
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області) від 03.11.2017 №0022251303.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018, в позові відмовлено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування своїх доводів, які аналогічні доводам позовної заяви та апеляційної скарги, позивач, зокрема, зазначає, що надані документи - платіжні доручення та квитанції, підтверджують своєчасність сплати сум самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, визначених кодексом, які податковий орган протиправно направив на зарахування неузгодженого грошового зобов`язання, які не є самостійно визначеним грошовим зобов`язанням, а тому відсутні підстави для застосування до нього відповідальності у вигляді штрафу відповідно до статті 126 Податкового кодексу України і податкове повідомлення-рішення від 03.11.2017 №0022251303 підлягає скасуванню.
У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС у Чернігівській області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Чернігівській області проведена камеральна перевірка з питань своєчасності сплати приватним нотаріусом Пантелеєнком О.С. узгоджених податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, за результатами якої складено акт від 13.10.2017 №750/25-01-13-03-33/ НОМЕР_1 .
Згідно вказаного акту, 22.07.2016 ОСОБА_1, сплачено податок на доходи фізичних осіб у сумі 5391,00 грн. та 31.07.2017 сплачено податок на доходи фізичних осіб у сумі 16593,00 грн.
Сплата податку на доходи фізичних осіб, здійснена 22.07.2016, зарахована у сплату податкового боргу, що виник частково по податковій декларації за 2012 рік (від 24.04.2013 №1300019808) по терміну сплати 31.07.2013 в сумі 3632,40 грн. та частково по податковій декларації за 2013 рік (від 29.04.2014 №1400040785) по терміну сплати 31.07.2014 в сумі 1758,60 грн.
В свою чергу, сплата податку на доходи фізичних осіб, здійснена платником 31.07.2017 зарахована у сплату податкового боргу, що виник частково по податковій декларації за 2013 рік (від 29.04.2014 №1400040785) по терміну сплати 31.07.2014 в сумі 11025,90 грн., частково по податковій декларації за 2014 рік (від 31.03.2015 №1500030082) по терміну сплати 31.07.2015 в сумі 5567,10 грн.
За несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України ОСОБА_1 було нараховано штрафні санкції та прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2017 №0022251303 про сплату штрафної санкції по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 4396,80 грн.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що податковий орган при зміні призначення платежу, визначеного позивачем у платіжних дорученнях та спрямуванні цих коштів в рахунок сплати податкового боргу позивача за минулі податкові звітні періоди, діяв у межах власної компетенції та на виконання завдань, що покладені на нього податковим законодавством, у тому числі з метою зменшення абсолютного значення податкового боргу платника податків. Належними та допустимими доказами у справі доведено факт несвоєчасної сплати позивачем узгодженого податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування та наявність правових підстав для накладення на позивача штрафу.
Відповідно до пункту 178.4 статті 178 Податкового кодексу України фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Під податковим зобов`язанням розуміється сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
В силу пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкової боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкової боргу.
Зазначена норма, як випливає з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення встановленого податковим законодавством строку сплати узгодженого податкового зобов`язання.
Отже, незалежно від того, з яких причин платником податків не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов`язання, такий платник після фактичного погашення боргу повинен сплатити суму штрафу в розмірі, який залежить від терміну прострочення.
Судами встановлено, що у позивача станом на початок 2012 року наявний податковий борг, що підтверджується картками особових рахунків платника податку, наданими відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
Відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, законом імперативно встановлено обов`язок податкового органу здійснювати зарахування коштів, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, а платнику податків встановлено заборону спрямовувати кошти на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу (крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування).
Слід також зазначити, що передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами, при самостійному визначенні напрямку платежу чи при зарахуванні сплачених платником коштів згідно з черговістю виникнення податкового боргу).
Інше тлумачення розглядуваної законодавчої норми ставило би в заздалегідь невигідне становище того платника, який вжив необхідних заходів і погасив податковий борг без розстрочення, оскільки такий платник податків підлягав би відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, а інший платник (якому борг було розстрочено) - ні.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 №0022251303
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -