ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/5637/16
адміністративне провадження № К/9901/46647/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Простір бухгалтерські послуги" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2017 (суддя - Смолій І.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі №826/5637/16.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Простір бухгалтерські послуги" (далі - ТОВ "Простір бухгалтерські послуги") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі - ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві) щодо нарахування пені в сумі 19702,06 грн. за період з 01.01.2015 у зв`язку з ненадходженням до бюджету суми єдиного податку за 4-й квартал 2014 року та 1-й квартал 2015 року з вини банку; зобов`язати ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві зарахувати сплачену позивачем пеню в сумі 19702,06 грн. в рахунок майбутніх платежів по єдиному податку до бюджету.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо нарахування пені в сумі 19 702,06грн. за період з 01.01.2015 у зв`язку з ненадходженням до бюджету суми єдиного податку за 4-й квартал 2014 року та 1-й квартал 2015 року з вини банку. В решті позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову мотивовані тим, що позивачем виконано зобов`язання щодо сплати обов`язкових платежів, а затримка у перерахуванні сплачених ним коштів виникла не з їх вини, відтак позивач не може нести відповідальність за несвоєчасне перерахування таких коштів банком до контролюючого органу.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2017, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначає про помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки позивачем своєчасно не виконано свого обов`язку по сплаті податкових зобов`язань, в результаті чого й утворився податковий борг у зв`язку з порушенням строку сплати податкового зобов`язання та нарахування пені.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Простір бухгалтерські послуги" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податків до бюджету.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 26.10.2015 №1051/26-57-15-03-09, в якому відображено висновок про порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з єдиного податку з юридичних осіб протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в розмірі 169965,90 грн.
Пунктом 38.1 статті 38 Податковий кодекс України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податковий кодекс України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами пункту 59.1 статті 59 Податковий кодекс України установлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 129.6 статті 129 Податковий кодекс України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
У відповідності до пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.
Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (пункт 1.30 статті 1 згаданого Закону).
Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання (пункт 22.4 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" установлено, що банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.
З аналізу вказаних вище законодавчих норм убачається, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Виконання платником податкового обов`язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань та прийняття такого банком на виконання.
При цьому, у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.09.2018 у справі № 823/1985/17 та від 10.06.2020 у справі №826/111/16.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, у ТОВ "Простір бухгалтерські послуги" був відкритий у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" поточний рахунок на підставі договору № 26001014744501 від 23.11.2010 на розрахунково-касове обслуговування, подав до банку наступні платіжні доручення на сплату єдиного податку з юридичних осіб:
платіжне доручення № 282 від 12.02.2015 на сплату єдиного податку з юридичних осіб за 4 квартал 2014 року на суму 20000, 00 грн.;
платіжне доручення № 283 від 12.02.2015 на сплату єдиного податку з юридичних осіб за 4 квартал 2014 року на суму 15000, 00 грн.;
платіжне доручення № 284 від 12.02.2015 на сплату єдиного податку з юридичних осіб за 4 квартал 2014 року на суму 15000,00 грн.;
платіжне доручення № 343 від 20.04.2015 на сплату єдиного податку з юридичних осіб за 1 квартал 2015 року на суму 120992,00 грн.
Дані платіжні доручення було прийнято установою банку, що підтверджується відповідними відмітками банку на платіжних дорученнях. Станом на дату прийняття платіжних доручень банком залишок коштів на поточному рахунку Позивача був достатнім для перерахування зазначених у платіжних дорученнях сум до бюджету та складав станом на 12.02.2015 65066,01 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку в Філії "Центральне РУ" AT "Банк "Фінанси та Кредит" за 12.02.2015, а станом на 20.04.2015 залишок складав 290776,70 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку в Філії "Центральне РУ" AT "Банк "Фінанси та Кредит" за 20.04.2015.
Разом з цим, відповідачем 04.09.2015 було виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 2648-23.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ТОВ "Простір бухгалтерські послуги" своєчасно, в межах встановлених законодавством термінів сплати податкових зобов`язань, направлено платіжне доручення до банківської установи на перерахування коштів до бюджету, яке було прийнято до виконання банком, про що свідчать відповідні штампи банківської установи, а отже товариством виконано свій податковий обов`язок зі сплати відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Таким чином, у даному випадку ненадходження грошових коштів до державного бюджету відбулось не з вини платника податку, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на позивача відповідальності за несплату податку та вважати, що ним не виконано податкового обов`язку зі сплати податку.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/25749/15.
Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову є правильними та підлягають залишенню без змін.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -