ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 904/2344/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Міщенко І.С.,
за участю секретаря судового засідання Гогусь В.О.,
та представників
позивача: Кириленко О.П.,
відповідача: Беззубкін С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2020
у справі № 904/2344/19
за позовом Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс"
про визнання правочину недійсним,
В С Т А Н О В И В:
Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" про визнання недійсними з моменту укладання: договір від 24.05.2012 № 496, укладеного Акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс"; додаткову угоду від 20.06.2012 № 1/650/1 до договору від 24.05.2012 № 496, укладену АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" з ТОВ "Нафтосервіс"; доповнення № 1 від 31.12.2012 до договору від 24.05.2012 № 496, укладене АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" з ТОВ "Нафтосервіс".
В обґрунтування позовних вимог АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" посилалось на те, що договір поставки укладений з порушенням публічного порядку, оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном держави, ґрунтується на документах, складених з грубим порушенням вимог чинного законодавства у сфері державних закупівель, внаслідок чого порушує публічний порядок. У якості правової підстави позову недійсності додаткової угоди та доповнення визначені правові приписи ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Також АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" зверталася увага на незаконній зміні істотних умов договору державної закупівлі в частині, що стосується якості предмета закупівлі, зміни місця поставки та умов проведення розрахунків, до його виконання у повному обсязі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2019 (суддя Юзіков С.Г.) в позові відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2020 (колегія суддів у складі: Кощеєв І.М. - головуючий, Кузнецова І.Л., Чус О.В.) рішення місцевого господарського суду змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2019 залишено без змін.
Судами обох інстанцій встановлено, що 17.02.2012 Комітетом конкурсних торгів ДАТ "Чорноморнафтогаз" прийнято рішення про затвердження документації конкурсних торгів на закупівлю "Труб сталевих 27.22.1, 2 лота" ( труба обсадна д508*12,19мм, К55, різьба "Баттрес" М, труба обсадна д168,3*10,6мм, Е, різьба ОТТГ, А ), оформлене протоколом Комітету конкурсних торгів № 196-т.
Оголошення про проведення вказаної процедури закупівлі 06.03.2012 опубліковано у відповідних міжнародних виданнях.
28.03.2012 проведено розкриття пропозицій конкурсних торгів, оформлене протоколом Комітету конкурсних торгів № 406-т.
27.04.2012 опубліковано повідомлення про акцепт 24.04.2012 пропозицій конкурсних торгів ТОВ "Нафтосервіс".
За результатами проведеної процедури закупівлі, 24.05.2012 між ДАТ "Чорноморнафтогаз" (покупцем) та ТОВ "Нафтосервіс" (постачальником) укладено договір поставки № 496, за п.1.1. якого постачальник зобов`язався передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар, згідно зі специфікацією №1 (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язався прийняти цей товар і оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1. договору товар поставляється постачальником на умовах DDP база (ВТОіК), АР Крим, Сакський район, село Каменоломня, вул. Київська, 7 (у відповідності до термінів правил ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року). Транспортні затрати з доставки товару до пункту призначення і вартість тари і упаковки включені в ціну товару.
Пунктом 2.2. договору встановлено, що постачання товару здійснюється в строк 60 днів з моменту отримання постачальником письмової заявки покупця. Поставка товару може здійснюватися партіями відповідно до заявки та потреби покупця.
Приймання товару за кількістю та якістю проводиться покупцем за адресою: база ВТОіК, АР Крим, Сакський район, село Каменоломня, вул. Київська, 7 (п. 2.5. договору).
Якість товару, що постачається, повинна відповідати вимогам діючих стандартів. Постачальник повинен підтвердити якість товару, що постачається, відповідними сертифікатами якості (паспортами) на товар, оформленими належним чином товаросупровідними документами, які направляються разом з товаром (п. 3.1. договору).
Пунктом 3.5 договору передбачено, що постачальник зобов`язаний надати покупцеві другий екземпляр товарно-транспортної накладної (ТТН) відповідно до розділу 11 "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.
Сума договору становить 7 984 620,00 грн., у тому числі ПДВ 1 330 770,00 грн. Дана ціна товару є звичайною (п. 4.1. договору).
Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу 20 днів з моменту поставки партії товару і підписання актів приймання-передачі обома сторонами за наявності оригіналу рахунку, виставленого постачальником, податкової накладної, заповненої у відповідності з діючим законодавством; сертифікатів якості на продукцію (п. 4.2. договору).
Передача-приймання товару здійснюється в пункті поставки, зазначеному в п. 2.5. цього договору (п. 5.1. договору).
Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012 (п.11.1. договору).
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.
Сторонами погоджена та підписана специфікація №1 (додаток №1) до договору, відповідно до якої постачальник поставляє покупцеві наступний товар: труба обсадна д508*12,19мм, К55, ВС у кількості 75 т, труба обсадна д168,3*10,6мм, Е, різьба ОТТГ, виконання А у кількості 120 т, на загальну суму 7 984 620,00 грн. у тому числі 1 330 770,00 грн. ПДВ.
Сторонами 20.06.2012 підписано додаткову угоду № 1/650/1 до договору, згідно з якою вони дійшли згоди у специфікації №1 (додатку №1 ) до договору уточнити найменування товару в позиції №1 і викласти його у наступній редакції: труба обсадна по АРІ 5СТ д508*12,7мм, К55, ВС. Наведена додаткова угода підписана уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками товариств.
Також сторонами 31.12.2012 підписано доповнення №1 до договору, в якому сторони зазначили, що загальна сума витрат позивача, пов`язаних з доставкою продукції складає 948,24 грн., у тому числі 158,04 грн. ПДВ. Сторони взаємних претензій один до одного не мають.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2015 у справі № 910/20540/15, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ТОВ "Нафтосервіс" про стягнення з ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" за договором № 496 від 24.05.2012 3 192 964,13 грн. основного боргу, 2 163 944, 00 грн. індексу інфляції, 334 062, 25 грн. 3% річних. Зазначеним рішенням стягнуто залишок боргу за поставку ТОВ "Нафтосервіс" на користь ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" товару на суму 7 949 664, 57 грн. При вирішенні спору в наведеній справі суд встановив часткову оплату ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" поставленого товару в розмірі 4 756 700, 44 грн.; визнання ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" факту поставки та боргу перед ТОВ "Нафтосервіс".
Звертаючись до суду з позовом у даній справі АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" посилалось на те, що договір № 496, додаткова угода № 1/650/1 від 20.06.2012 та доповнення № 1 від 31.12.2012 до нього порушують публічний порядок, оскільки вони спрямовані на незаконне, всупереч встановлених процедур, заволодіння майном (коштами) позивача внаслідок порушення економічної конкуренції та постачання товарно-матеріальних цінностей невідомої якості. На думку позивача, про це свідчать порушення вимог ст. 10, 25, 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) в частині неналежного оприлюднення інформації про закупівлю (внесення змін до конкурсної документації щодо місця постачання, специфікації, строків подання пропозицій), визначення умов договору, що не відповідають вимогам чинного законодавства та завідомо призводять до порушення замовником умов договору. Позивач також стверджує, що дії учасників державної закупівлі ТОВ "Нафтосервіс", ПП "Фірма "ЛОМАР", ТОВ "Райагрострой-Перспектива" та ТОВ "Квант-Сервіс" були узгодженими і спрямованими на обмеження конкуренції.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд зазначив, що додатковою угодою № 1 від 20.06.2012 сторони дійсно внесли зміни щодо номенклатури товару закупівлі, з труби обсадної д508*12,19 мм, К55, ВС на трубу обсадну д508*12,7 мм, К55, ВС. І відхилення для товщин стінки у 12,5%, що допускається вищенаведеними ГОСТом і Стандартом, не є тотожним поняттям з внесенням змін до умов договору. Однак позивач просить визнати недійсними договір поставки № 496 від 24.05.2012 та додаткові угоди до нього на підставі ст. 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок. При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтвердили наявність умислу на протиправне заволодіння майном позивача, оскільки при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Разом з тим, відсутність такого умислу підтверджується опосередковано тим, що внаслідок укладання оспорюваного правочину, позивач отримав у власність майно для здійснення своєї господарської діяльності, проте, не у повному обсязі оплатив його, в той час як метою договору поставки було отримання прибутку відповідачем та використання в господарській діяльності товару позивачем. Зазначене встановлено судовим рішенням, що набрало законної чинності у справі № 910/20540/15. Також, позивач не надав доказів звернення до Антимонопольного комітету України з приводу проведеної процедури закупівлі товару, визнання узгодженими і спрямованими на обмеження конкуренції дій учасників державної закупівлі ТОВ "Нафтосервіс", ТОВ "Квант-Сервіс", ТОВ "Райагрострой-Перспектива" та ПП "Фірма "ЛОМАР". За таких обставин, внесення змін до документації конкурсних торгів не є доказом порушення публічного порядку. З урахуванням наведених обставин, з існуванням яких пов`язується порушення публічного порядку, та з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2015 у справі № 910/20540/15, договір та додаткові угоди до нього не є такими, що порушують публічний порядок. Стосовно розбіжностей у первинних документах щодо обсягів поставки товару, на які вказав позивач, то господарський суд зазначив, що вони не свідчать про недійсність договору, а можуть бути підставою для корегування розрахунків між сторонами за правочином. Щодо доповнення №1 від 31.12.2012 до договору, то цим доповненням сторони засвідчили факт, понесення позивачем витрат на транспортування труби обсадної від станції "Євпаторія-Товарна" до бази Потік (АР Крим Сакський район село Каменоломня, вул. Київська, 7) у сумі 948, 24 грн., а не вносили зміни до основного договору. Вказані витрати пов`язані з тим, що одну партію товару відповідач доставив залізничним транспортом до станції "Євпаторія-Товарна", а далі транспортувалася позивачем самостійно. Саме за це транспортування позивач виставив відповідачеві рахунок на відшкодування витрат на доставку. Відповідач оплатив вказані кошти на рахунок позивача. Решта доводів сторін не впливають на вирішення спору. Оскільки господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог через недоведеність позивачем порушення публічного порядку при укладанні спірного договору, то заява відповідача про застосування позовної давності судом не розглядалась.
Змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив, що звертаючись з позовом про визнання недійсним договору та додаткових угод АТ "Чорноморнафтогаз" обґрунтувало його, зокрема, обставинами, які на його думку свідчать про те, що договір спрямований на незаконне заволодіння майном держави, ґрунтується на документах, складених з грубим порушенням вимог чинного законодавства у сфері державних закупівель, внаслідок чого порушує публічний порядок. Отже доводи позивача в цій частині зводяться до необхідності дійти висновку про нікчемність договору і додаткових угод та визнати їх недійсними на цій підставі. Разом з цим, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції не перевіряв доводи сторін в частині порушення договором та додатковими угодами публічного порядку, не підтверджував і не спростовував їх, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду з позовною вимогою про застосування належного способу захисту. При цьому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що матеріалами справи доведено, що додаткова угода змінила умови договору в частині характеристик труб, що суперечить правовим приписам ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), оскільки умови вказаного договору про закупівлю відрізняються від змісту пропозиції конкурсних торгів ТОВ "Нафтосервіс", які відповідали документації конкурсних торгів, затвердженій рішенням Комітету конкурсних торгів, та зафіксовані протоколом Комітету конкурсних торгів про розкриття пропозицій конкурсних торгів, Звітом про результати проведення процедур відкритих і двоступеневих торгів та попередньої кваліфікації. Вищенаведеним були порушені права АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на проведення процедури державної закупівлі продукції "Труб сталевих 27.22.1, 2 лота" (труба обсадна д508*12,19мм, К55, різьба "Баттрес" М, труба обсадна д168,3*10,6мм, Е, різьба ОТТГ, А), яке оформлене протоколом Комітету конкурсних торгів № 196-т. Висновок господарського суду про те, що додатковою угодою № 1 від 20.06.2012 сторони внесли лише зміни щодо номенклатури товару закупівлі, з труби обсадної д508*12,19 мм, К55, ВС на трубу обсадну д508*12,7 мм, К55, ВС, що допускається і не є тотожним поняттям з внесенням змін до умов договору - є помилковим, оскільки зі змісту пропозиції конкурсних торгів вбачається бажання позивача придбати саме труби обсадної д508*12,19 мм, К55, ВС. На підставі викладеного через невідповідність оскаржуваного договору положенням ч. 2 ст. 31, ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", ст.ст. 203, 215 ЦК України апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними договору від 24.05.2012 № 496, додаткової угоди від 20.06.2012 № 1/650/1 та доповнення № 1 від 31.12.2012 до договору. Однак, у зв`язку з пропуском позовної давності, суд відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати частині, в якій змінено мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, і залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним господарським судом неправильне застосовано норми ч. 2 ст. 31, п. 3 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", і з цього приводу відсутній висновок щодо питання застосування цих норм у подібних правовідносинах. Крім цього, апеляційним господарським судом неправильно застосовано положення ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, оскільки у позивача відсутнє порушене право, і судом не враховано висновків Верховного Суду з цього питання, викладених у постановах від 01.09.2020 у справі № 911/162/19 та від 03.09.2019 у справі № 917/1258/18.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.04.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 05.04.2021.
До Верховного Суду 13.04.2021 від позивача надійшла заява, яка, по суті, є відзивом на касаційну скаргу, оскільки у ній заявник вказує на помилковість доводів останньої та просить касаційне провадження, відкрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, закрити, а в іншій частині - відмовити у її задоволенні та залишити без змін оскаржувані судові рішення. Разом з тим, оскільки вказана заява подана Суду поза межами строку на подання відзиву на касаційну скаргу, встановленого в ухвалі від 17.03.2021, та без доказів надіслання її копій іншим учасникам справи, вона залишається Судом без розгляду.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оскільки скаржник не оскаржує постанову апеляційного суду в частині, у якій суд відмовив у перевірці доводів сторін щодо порушення договором та додатковими угодами публічного порядку, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовною вимогою про застосування належного способу захисту (з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц та висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.09.2020 у справі № 911/162/19), колегія суддів не здійснює перегляд судових рішень в цій частині.
Відтак спірним у даному випадку є висновок апеляційного суду про невідповідність оспорюваних договору та додаткових угод до нього ч. 2 ст. 31, п. 3 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" і про наявність порушеного права позивача у зв`язку з укладенням таких правочинів.
Так ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Разом з тим, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.
Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Верховний Суд звертає увагу на те, що у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронюваного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 ЦК України.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.11.2019 у справі № 752/900/15-ц, захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
У цій справі скаржник, зокрема, оскаржує постанову апеляційного суду з підстав неврахування висновків Верховного Суду з цього питання, викладених у постановах від 01.09.2020 у справі № 911/162/19 та від 03.09.2019 у справі № 917/1258/18.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
Так у справі № 911/162/19, правовідносини у якій є подібними до тих, що склалися у справі № 904/2344/19, Верховний Суд у постанові від 01.09.2020, скасовуючи рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що суди, зокрема, належним чином з дослідженням поданих сторонами доказів не з`ясували, чи суперечить зміст договору зі змінами, внесеними додатковими угодами, частині п`ятій статті 40 Закону (Закону України "Про здійснення державних закупівель"), з урахуванням наявності або відсутності випадків, передбачених пунктами 1-5 частини першої цієї статті, та чи зумовили зміни умов договору в частині характеристик труб та умов оплати порушення цивільного права, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, якщо воно мало місце, з урахуванням того, що позивач без заперечень прийняв та частково оплатив товар за договором на змінених умовах.
В оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції у справі № 904/2344/19 останній хоча послався на постанову Верховного Суду від 01.09.2020, проте в частині дослідження порушеного права і в чому воно полягає обмежився лише констатуванням того, що укладенням таких договору та додаткових угод були порушені права позивача на проведення процедури державної закупівлі продукції "Труб сталевих 27.22.1, 2 лота" ( труба обсадна д508*12,19мм, К55, різьба "Баттрес" М, труба обсадна д168,3*10,6мм, Е, різьба ОТТГ, А ), яке оформлене протоколом Комітету конкурсних торгів № 196-т, а зі змісту пропозиції конкурсних торгів вбачається бажання позивача придбати саме труби обсадної д508*12,19 мм, К55, ВС.
Вказаний висновок колегія суддів вважає передчасним та таким, що не відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у постанові від 01.09.2020 справі № 911/162/19, та обставинам справи, оскільки суд не дослідив та не описав в оскаржуваній постанові яким чином є порушеним право позивача з урахуванням обставин справи щодо самостійного підписання позивачем спірних правочинів, отримання позивачем товару, часткової його оплати, відсутності висунутих претензій щодо технічних характеристик та якості отриманого товару.
При цьому видається передчасним твердження суду апеляційної інстанції про порушене право позивача оскільки зі змісту пропозиції конкурсних торгів вбачається "бажання" позивача придбати саме труби обсадної д508*12,19 мм, К55, ВС, з урахуванням того, що він сам підписував додатки до договору та частково оплачував товар, без встановлення судами обставин примушення його до вчинення цих дій.
В цьому контексті Верховний Суд вважає слушними посилання скаржника на неврахування апеляційним судом того, що поведінка позивача може порушувати доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Так однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Добросовісність учасників цивільних правовідносин означає, що їх дії повинні відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ст. 3 ЦК України свобода договору належить до загальних (фундаментальних) засад цивільного законодавства. Водночас, відповідно до приписів ст.ст. 628-629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.
В такий спосіб тлумачення наведених норм свідчить, що ними врегульовано одну з базисних засад приватного права - обов`язковість договору, яка включає доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), та виходить з римської максими - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Разом з тим апеляційний суд не врахував, що встановлені ним же обставини справи свідчать про те, що позивач самостійно підписав у 2012 році спірні правочини, отримав за ними товар, частково його оплатив, та не висував відповідачу претензій щодо технічних характеристик та якості отриманого товару, тобто вчиняв дії направленні на визнання зобов`язання, проте у подальшому зі спливом значного проміжку часу (близько 7 років з 2012 по дату звернення до суду з позовом у даній справі у 2019 році), зайняв протилежну позицію та став заперечувати дійсність таких правочинів.
Таким чином, з метою ухвалення законного та обґрунтованого рішення, апеляційному суду слід було б надати оцінку та з`ясувати, окрім іншого, чи відповідала фактична поведінка позивача встановленим обставинам справи та чи діяв він у спірних правовідносинах добросовісно, чого судом зроблено не було.
Крім цього, у постанові від 03.09.2019 у справі № 917/158/18 Верховний Суд вирішуючи питання про наявність порушеного права під час звернення позивача до суду дійшов висновку про те, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Разом з тим, оскільки правовідносини у справах № 917/158/18 та № 904/2344/19 є різними за обставинами справи та підставами позову, у колегії суддів відсутні підстави для застосування висновків, викладених у постанові від 03.09.2019 у справі № 917/158/18, до розглядуваної справи.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає доведеним скаржником посилання, викладені в якості підстави для відкриття касаційного провадження у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про неправильне застосування апеляційним судом положень ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду з цього питання, викладених у постанові від 01.09.2020 у справі № 911/162/19, у зв`язку з чим постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню та направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Що ж до іншої підстави відкриття касаційного провадження у цій справі - а саме відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 31, п. 3 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке.
За положеннями п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у відповідній редакції) договір про закупівлю - договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари за державні кошти.
Згідно з ч. 1 ст. 41 вказаного Закону договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
За положеннями ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Норми Закону України "Про здійснення державних закупівель" є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель. Їх потрібно застосовувати переважно щодо норм ЦК України (ст. 651) та ГК України (ст. 188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору.
На момент підписання сторонами спірного договору від 24.05.2012 № 496 Закон України "Про здійснення державних закупівель" у ст. 41 встановлював, що істотними умовами договору про закупівлю є: предмет договору (найменування, номенклатура, асортимент); кількість товарів, робіт і послуг та вимоги щодо їх якості; порядок здійснення оплати; сума, визначена у договорі; термін та місце поставки товарів, надання послуг, виконання робіт; строк дії договору; права та обов`язки сторін; зазначення умови щодо можливості зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків; відповідальність сторін.
При цьому, з урахуванням положень ч. 5 ст. 40 зазначеного Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, та відбудеться не раніше трьох місяців з дня його укладення; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі; 5) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 вказаного закону замовник укладає договір про закупівлю з учасником, пропозицію конкурсних торгів якого було акцептовано, не пізніше ніж через 30 днів з дня акцепту пропозиції відповідно до вимог документації конкурсних торгів та акцептованої пропозиції.
Таким чином, істотні умови договору про закупівлю, можна було змінити лише у випадках, визначених ч. 5 ст. 40 Закону.
Апеляційний суд дійшов висновку, що через невідповідність оскаржуваного договору положенням ч. 2 ст. 31, ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" № 2289-VI від 01.06.2010, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України наявні підстави для визнання недійсними: договору від 24.05.2012 № 496, додаткової угоди від 20.06.2012 № 1/650/1 до та доповнення № 1 від 31.12.2012 до договору.
Разом з тим, по-перше, у мотивувальній частині суд зазначив, що доповненням № 1 від 31.12.2012 до договору сторони засвідчили факт понесення позивачем витрат на транспортування труби обсадної від станції "Євпаторія-Товарна" до бази Потік (АР Крим Сакський район село Каменоломня, вул. Київська, 7) у сумі 948,24 грн, а не вносили зміни до основного договору. Вказані витрати пов`язані з тим, що одну партію товару відповідач доставив залізничним транспортом до станції "Євпаторія-Товарна", а далі транспортувалася позивачем самостійно. Саме за це транспортування позивач виставив відповідачеві рахунок на відшкодування витрат на доставку. Відповідач оплатив вказані кошти на рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 174 від 21.01.2013. Зазначені відносини, на думку господарського суду, не можна вважати порушенням умов договору, оскільки витрати позивача на доставку товару відшкодовані відповідачем, як те й передбачено умовами закупівель і договором.
Таким чином, у вказаних висновках апеляційний господарський суд є непослідовним та суперечить сам собі, спочатку вказуючи що доповненнями № 1 від 31.12.2012 до договору сторони не вносили зміни до основного договору, а потім зазначаючи про невідповідність договору ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", що є підставою для визнання недійсним і доповнення № 1 від 31.12.2012 до нього.
По-друге, апеляційним господарським судом встановлено, що саме додаткова угода (№ 1 від 20.06.2012) змінила умови договору в частині характеристик труб, що суперечить правовим приписам ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), оскільки умови вказаного договору про закупівлю відрізняються від змісту пропозиції конкурсних торгів ТОВ "Нафтосервіс", які відповідали Документації конкурсних торгів, затвердженій рішенням Комітету конкурсних торгів, та зафіксовані протоколом Комітету конкурсних торгів про розкриття пропозицій конкурсних торгів, Звітом про результати проведення процедур відкритих і двоступеневих торгів та попередньої кваліфікації.
В свою чергу зі встановлених обставин справи вбачається, що сам договір № 496 був укладений 24.05.2012 з умовами поставки труба обсадна д508*12,19мм, К55, ВС.
Таким чином, саме укладення договору № 496 (в момент його укладення) відбулось без порушення як ч. 5 ст. 40, так і ч. 2 ст. 31 Закону України "Про здійснення державних закупівель".
В той же час, відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Оскільки судами не встановлено поставки товару труби обсадної д508*12,19мм, К55, ВС, тобто такої, яка була визначена під час укладення основного договору № 496, то визнати недійсним такий договір можна у випадку, коли буде встановлено, що він не міг бути вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто у випадку визнання недійсною додаткової угоди, якою було змінено істотні умови договору.
Разом з тим, апеляційним господарським судом зазначеного не встановлено, а саме по собі уточнення додатковою угодою № 1/650/1 від 20.06.2012 умов договору не презюмує твердження про неможливість виконання останнього без укладення такої додаткової угоди, за відсутності дослідження та встановлення обставин неможливості такого виконання.
Таким чином, першочерговим для визнання недійсними правочинів у даній справі, з урахуванням оскаржуваних висновків апеляційного суду, є встановлення невідповідності додаткової угоди № 1/650/1 від 20.06.2012 до договору ч. 2 ст. 31, ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".
Як вбачається зі встановлених судами обставин справи, сторонами 20.06.2012 підписано додаткову угоду № 1/650/1 до договору, згідно з якою вони дійшли згоди у специфікації №1 (додатку №1 ) до договору уточнити найменування товару в позиції №1 і викласти його у наступній редакції: труба обсадна по АРІ 5СТ д508*12,7мм, К55, ВС. Наведена додаткова угода підписана уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками товариств.
Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, окрім перелічених у цій частині статті випадків. При цьому до істотних умов договору відносились, зокрема, предмет договору (найменування, номенклатура, асортимент); кількість товарів, робіт і послуг та вимоги щодо їх якості. Отже, для встановлення порушення зазначеного Закону слід встановити, що спірні зміни не належать до легітимних випадків таких змін.
За висновком апеляційного суду, додаткова угода № 1/650/1 від 20.06.2020 змінила умови договору в частині характеристик труб, що суперечить правовим приписам ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".
В свою чергу, за висновком суду першої інстанції, додатковою угодою від 20.06.2012 сторони внесли зміни щодо номенклатури товару закупівлі, з труби обсадної д508*12,19 мм, К55, ВС на трубу обсадну д508*12,7 мм, К55, ВС. І відхилення для товщин стінки у 12,5%, що допускається ГОСТом № 632-80 "Трубы обсадные и муфты к ним" і Стандартом API Spec 5СТ-2011 "Обсадні та насосно-компресорні труби", і не є тотожним поняттям з внесенням змін до умов договору.
Спростовуючи вказаний висновок суд апеляційної інстанції зазначених ГОСТу № 632-80 "Трубы обсадные и муфты к ним" і Стандарту API Spec 5СТ-2011 "Обсадні та насосно-компресорні труби" не дослідив і не описав у тексті оскаржуваної постанови, хоча відповідач і сам позивач посилались на них у поданих до суду процесуальних документах, і не встановив чи можливе відхилення за даними документами та чи буде вважатися таке відхилення зміною умов договору, і чи не буде (у випадку підтвердження) воно підпадати під дію положень п. 3 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", відповідно до яких істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі.
Разом з тим, рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
Дослідження вказаних вище обставин колегія суддів вважає необхідним для правильного вирішення спору, однак беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд позбавлений таких повноважень, у зв`язку з чим постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню і направленню на новий розгляд також з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Таким чином Верховний Суд зазначає, що для встановлення порушення ч. 2 ст. 31 та ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" слід встановити, що спірні уточнення умов договору були саме зміною істотних умов договору і вони не належать до легітимних випадків таких змін.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дослідити чи є уточнення, зроблені у додатковій угоді № 1/650/1 від 20.06.2012 зміною істотних умов договору № 496, і чи не буде (у випадку підтвердження такої зміни) воно підпадати під дію положень п. 3 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель"; у випадку наявності таких підстав встановити, чи міг бути договір № 496 від 24.05.2012 вчинений і без включення до нього уточнень, внесених додатковою угодою № 1/650/1 від 20.06.2012; дійти послідовного та точного висновку чи є доповнення № 1 від 31.12.2012 до договору змінами до основного договору, що відповідають/не відповідають положенням ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель"; дослідити чи відповідала фактична поведінка позивача встановленим обставинам справи та чи діяв він у спірних правовідносинах добросовісно з урахуванням доктрини заборони суперечливої поведінки; встановити яким чином є порушеним право позивача з урахуванням обставин справи щодо самостійного підписання позивачем спірних правочинів, отримання позивачем товару, часткової його оплати, відсутності висунутих претензій щодо технічних характеристик та якості отриманого товару, а також надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки постанова Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 904/2344/19 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -