ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 620/1487/20
провадження № К/9901/3313/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, ухваленого у складі головуючого судді Ткаченко О. Є., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Аліменка В. О., суддів: Бєлової Л. В., Кучми А. Ю.
І. Суть спору
1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - ГУНП в Чернігівській області), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення зі служби, 29 травня 2018 року;
1.2. зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення зі служби, 29 травня 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
1.3. визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні;
1.4. стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30 травня 2018 року по день розгляду справи в суді, з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 376,67 гривень.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після його звільнення зі служби в поліції відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, у той час як статус учасника бойових дій позивач набув 2015 року, а додаткову відпустку як учасник бойових дій не використав, у зв`язку з чим має право на компенсацію.
2.1. На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу не виплачено у день його звільнення 29 травня 2018 року.
2.2. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про її стягнення.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 у період з 10 квітня 2002 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а у період з 07 листопада 2015 року по 29 травня 2018 року - в органах Національної поліції.
4. Під час проходження служби позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 25 червня 2015 року.
5. Згідно з наказом ГУНП в Чернігівській області від 25 травня 2018 року № 148 о/с "По особовому складу" старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 3 Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з 29 травня 2018 року.
6. За результатами розгляду адвокатського запиту від 16 березня 2020 року ГУНП в Чернігівській області повідомило позивача листом від 23 березня 2020 року № 21/К-129, відповідно до якого приведений розрахунок нарахованих сум при звільненні ОСОБА_1, з якого не вбачається виплата грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
7.1. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення зі служби, 29 травня 2018 року.
7.2. Зобов`язано ГУНП в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення зі служби, 29 травня 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
7.3. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Чернігівській області щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
7.4. Стягнуто з ГУНП в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30 травня 2018 року по 16 вересня 2020 року, з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 376,67 грн., а саме в сумі 316402,80 гривень.
7.5. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 6306,00 гривень.
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Вказане, на думку суду, свідчить про те, що при звільненні поліцейського - учасника бойових дій, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018 році додаткову соціальну відпустку, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Разом з цим суд першої інстанції зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексом Законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідальність.
9. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
10. Відповідач подав касаційну скаргу на вказане судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктами "а" - "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
11. У касаційній скарзі автор наголошує на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16 та від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17.
Стверджує, що суди залишили поза увагою та не дослідили довідку ГУНП в Чернігівській області про грошове забезпечення позивача, у зв`язку з чим неправильно вирахували суму середньоденного заробітку позивача.
Також вказує на помилкове застосування судами норм, які стосуються військовослужбовців та порушення позивачем строку звернення до суду. Разом з цим вважає, що додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, яка визначена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", не належить до щорічних відпусток, оскільки є пільгою, а відтак на неї не поширюються норми щодо виплати грошової компенсації під час звільнення.
12. Верховний Суд ухвалою від 23 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою ГУНП в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
13. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
14. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
16. Приписами статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
17. Положеннями статті 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
18. Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
19. Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
20. За змістом частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
21. Наведене кореспондується з частиною першою статті 83 КЗпП України.
22. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
23. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
24. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
25. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
26. Статтею 2 "Структура заробітної плати" зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
27. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
VI. Позиція Верховного Суду
28. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо реалізації позивачем права на соціальну відпустку, визначеного положеннями Закону України "Про відпустки", Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до положень КЗпП України при звільненні позивача зі служби в поліції.
29. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ГУНП в Чернігівській області наказом від 25 травня 2018 року № 148 о/с "По особовому складу" звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції, 29 травня 2018 року.
30. При цьому згідно з листом ГУНП в Чернігівській області від 23 березня 2020 року № 21/К-129, в якому приведений розрахунок нарахованих сум при звільненні ОСОБА_1, грошова компенсація відпустки останнього як учаснику бойових дій за 2018 рік не нараховувалася та не виплачувалася.
31. Водночас приписами статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" визначено право поліцейських на отримання додаткових відпусток, зокрема соціальних відпусток та інших видів визначених законодавством про відпустки.
31. У касаційній скарзі відповідач зазначив про те, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не є видом відпустки яка надається щорічно.
32. Верховний Суд вважає таке твердження помилковим, з огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 цього ж Закону, відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.
33. Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
34. Разом з тим, слід звернути увагу на те, що наказом Міністерства внутрішніх справ від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), який визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
35. Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
36. Водночас, положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
37. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
38. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.
39. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає про те, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
40. Водночас слід зауважити, що судами в мотивувальній частині рішень помилково застосовано до спірних правовідносин приписи Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011, Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543, Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
41. У справі, яка розглядається, між позивачем та ГУНП в Чернігівській області також виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь останнього.
42. Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
43. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
44. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
45. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
46. Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
47. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
48. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з періоду нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, який складає з 30 травня 2018 року по 16 вересня 2020 року та становить 840 робочих днів.
49. Водночас, у касаційній скарзі відповідач вказує на неправильне застосування пунктів 2 та 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), внаслідок чого замість 312,92 грн. середньоденного грошового забезпечення згідно з довідкою ГУНП в Чернігівській області про грошове забезпечення позивача, суди порахували 376,67 гривень.
50. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
52. За змістом пункту 8 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
53. Натомість, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, провели розрахунок середньоденної заробітної плати всупереч вимог Порядку № 100, що призвело до помилкового розрахунку суми середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 травня 2018 року по 16 вересня 2020 року у.
54. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
55. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
56. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
57. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
58. Враховуючи, що для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судами не з`ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
59. При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
60. Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, слід зазначити, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року поновлено пропущений строк звернення до суду з огляду на лист ГУНП в Чернігівській області від 23 березня 2020 року № 21/К-129, з якого позивачу стало відомо про порушення своїх прав.
61. У касаційній скарзі відповідач також вказує про безпідставне стягнення витрат на правничу допомогу.
62. Відповідно до статті 132 КАСУ України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
63. Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
64. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
65. На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду договір про надання правової допомоги від 16 березня 2020 року, протокол погодження договірної ціни від 16 березня 2020 року, акт прийняття-передачі наданих послуг від 24 квітня 2020 року на загальну суму 6306,00 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 24 квітня 2020 року № 29.
66. Наведене свідчить про документально підтверджений факт понесення позивачем витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов`язаних з розглядом справи, у розмірі 6306,00 гривень.
67. З урахуванням того, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково застосовано норми матеріального права в частині законодавства про соціальний захист військовослужбовців, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає необхідним змінити рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року в частині мотивів її прийняття, направивши справу у частині вимог стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи, що судами не з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
68. При встановленні наведених фактів судами порушені норми матеріального та процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.