ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 295/9318/19
провадження № К/9901/5540/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року (головуючий суддя Сторчак В.Ю., судді Граб Л.С., Іваненко Т.В.)
у справі № 295/9318/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання; протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Богунського районного суду м. Житомира з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 27 вересня 2018 року внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, яке оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 18 січня 2019 року № 2;
-зобов`язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року як інваліду 2 групи з 27 вересня 2018 року внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, беручи до уваги попередні виплати.
2. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 24 червня 2019 року матеріали справи № 295/9318/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання; протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії направлено за підсудністю до Житомирського окружного адміністративного суду.
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у позові відмовлено.
4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
5. Міністерство оборони України з постановою суду апеляційної інстанції не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі №295/9318/19 залишити в силі.
6. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходить військову службу в Збройних Силах України.
8. У відповідності до довідки від 09 липня 2018 року № 796, виданої військовою частиною А 2900, ОСОБА_1 в період з 23 квітня 2014 року по 28 липня 2014 року брав участь в АТО.
9. Із довідок про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) старшого лейтенанта ОСОБА_1 від 15 серпня 2014 року № 357, від 03 липня 2018 року № 791, від 12 серпня 2014 року № 1181 вбачається, що 28 липня 2014 року під час виконання бойового завдання в ході проведення АТО на околиці н.п. Саур Могила Донецької області колона потрапила під мінометний обстріл бойовиків із засідки. Під час виконання обов`язків військової служби в ході проведення бою отримав осколкове поранення правого очного яблука, осколкове поранення правої половини шиї, наскрізне осколкове поранення мочки правого уха.
10. За змістом Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв № 1934 від 10 липня 2018 року отримані ОСОБА_1 травма, поранення, контузія, захворювання, так, пов`язані із захистом Батьківщини.
11. З 14 липня 2016 року позивачу встановлено 3 групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується копією довідки МСЕК серії АА № 514716 від 15 липня 2016 року.
12. З 27 вересня 2018 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується копією довідки МСЕК серії ААБ № 101481 від 10 жовтня 2018 року.
13. З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням 2 групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, позивач звернувся до військової частини А 2900 із відповідною заявою та копіями необхідних документів, які в подальшому були направлені до Міністерства оборони України.
14. 18 січня 2019 року рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом №2 (п.8), відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оскільки групу інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Вказано, що допомога у зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності виплачена в сумі 217500 грн.
15. Не погодившись з цим рішенням позивач звернувся до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що на час первинного встановлення інвалідності позивачеві (14 липня 2016 року) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла. З дня первинного встановлення інвалідності (14 липня 2016 року) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (27 вересня 2018 року) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
17. Суд апеляційної інстанцій з таким висновком не погодився і, задовольняючи позов, виходив з того, що оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
18. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Заявник на обґрунтування вимог касаційної скарги покликається на те, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженого судового рішення не взяв до уваги правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 806/2187/18 та від 20 лютого 2020 року у справі № 806/714/18.
19. У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає правомірними висновки суду апеляційної інстанції, а також посилається на судову практику у справах №826/7472/18, №640/1596/19.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
21. У цій справі ключовим правовим питання є те, чи розповсюджується на спірні правовідносини дія абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
22. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19, прийнятої у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, Суд дійшов таких правових висновків.
"Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 № 5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.
Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
З огляду на вищевикладене, судова палата вважає за необхідне відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа № 760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після)."
23. Своєю чергою, у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957 розглянуто питання обмеження одноразової грошової допомоги строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я та зроблено такі висновки:
"ті особи, стан здоров?я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров?я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на вищезазначене, судова палата дійшла висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Таким чином, за наслідками розгляду цієї справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, можна зробити наступні висновки:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати ОГД;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності".
24. Застосовуючи ці висновки до обставин цієї справи, Суд звертає увагу на те, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено 2 групу інвалідності, відбувся у вересні 2018 року, а первинно інвалідність 3 групи встановлена позивачу у липні 2916 року. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
25. Доводи відзиву на касаційну скаргу спростовуються зазначеними вище правовими висновками Верховного Суду у справах №240/10153/19 і №1.380.2019.006957.
26. З урахуванням викладеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
27. Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених ст. 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
28. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнято з дотриманням норм процесуального права, але помилково було скасовано апеляційним судом, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 345, 349, 352, 355, 356 КАС України, Суд