Постанова
Іменем України
8 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 663/517/14-к
Провадження № 51-108 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Матолич М.Р.,
захисника (в режимі
відеоконференції) Риженка Д.О.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12013230230001295 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Середнє Водяне Рахівського району Закарпатської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, фактично проживаючого без реєстрації в АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою захисника Риженка Д.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 6 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 6800 гривень, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного основного та додаткового покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 6 жовтня 2020 року вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 24 серпня 2013 року, приблизно о 16 год. 25 хв., керуючи технічно справним автомобілем Рено Кенго, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Т2213 від автодороги Херсон-Джанкой-Феодосія до м. Скадовська Херсонської області на 19 км + 900 м вказаної дороги, порушуючи вимоги п.п. 2.3 (б), 9.2 (а), 9.2. (б), 10.1, 10.2, 10.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001 року (з наступними змінами та доповненнями), проявив неуважність, відволікся від стеження за дорожньою обстановкою, не впевнився у відсутності транспортних засобів, що наближаються до нього по проїзній частині, без подання сигналів покажчиками повороту, розпочинаючи рух - виїжджаючи на проїзну частину з правого узбіччя, одразу став виконувати розворот ліворуч, не надавши при цьому переваги в русі автомобілю Део Ланос, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням потерпілого ОСОБА_2, який наближався до нього по проїзній частині вказаної автодороги ззаду в попутному напрямку, внаслідок чого допустив зіткнення зазначених транспортних засобів, чим спричинив водію автомобіля Деу Ланос потерпілому ОСОБА_2 тілесні ушкодження середньої тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров`я.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати постановлені судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вказує на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах. Вважає, що висновки обох судових інстанцій про хибність тверджень захисника про недопустимість як доказів протоколу слідчого експерименту від 23 листопада 2013 року, та як наслідок висновку судової автотехнічної експертизи № 3762 від 10 грудня 2013 року, є необґрунтованими. Зазначає, що протокол слідчого експерименту складений російською мовою, що не відповідає вимогам ст. 29 КПК України, і на думку захисника, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Не погоджується із оцінкою, наданою судом протоколу слідчого експерименту від 26 травня 2015 року, під час якого ОСОБА_1 на місці показав та відтворив обставини ДТП. Також зазначає, що висновок судово-медичної експертизи № 175/к від 30 серпня 2013 року є недопустимим доказом, оскільки у матеріалах провадження відсутні медичні документи, на які експерт посилається у висновку. Вважає необґрунтованим посилання суду на висновок автотехнічної експертизи № 1/59 від 30 липня 2015 року, відповідно до висновків якої неможливо з технічної точки зору встановити дії кого з водіїв знаходяться в причинному зв`язку з ДТП.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Риженко Д.О. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити, судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 .
Прокурор Матолич М.Р. заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника, судові рішення просила залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
Як передбачено ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду. Тобто, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судами першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто, рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесні ушкодження, обґрунтовані дослідженими під час судового розгляду доказами, яким дано належну оцінку.
Зокрема, місцевим судом проаналізовано показання обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, дані протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.08.2013 року, висновку судово-медичної експертизи № 175/к-к від 30.08.2013 року, висновків судових автотехнічних експертиз № 2766 від 03.10.2013 року, № 2793 від 09.10.2013 року, № 2792 від 08.11.2013 року, № 3762 від 10.12.2013 року та № 1/59 від 30.07.2015 року.
Дослідивши вказані докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про їх належність, допустимість, достовірність та визнав їх такими, що у своїй сукупності підтверджують встановлені судом обставини скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення.
Судом встановлено, що порушення ПДР з боку обвинуваченого ОСОБА_1 знаходяться у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілому ОСОБА_2 середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_2, висновками судово-медичної та судових автотехнічних експертиз.
Доводи касаційної скарги захисника Риженка Д.О., які аналогічні доводам його апеляційної скарги, були предметом перевірки апеляційного суду, який належним чином їх проаналізував та надав обґрунтовані відповіді, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції.
Доводи, на які захисник посилається у касаційній скарзі, та якими обґрунтовує неналежність та недопустимість доказів, а саме, протоколів слідчих експериментів за участю ОСОБА_1, висновків автотехнічних та судово-медичної експертиз, колегія суддів визнає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою даної норми визначено перелік діянь, які суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини й основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів.
Суд звертає увагу на те, що у ст. 412 КПК України законодавець визначив, що невід`ємною властивістю поняття "істотність порушення вимог кримінального процесу" є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Отже, аналізуючи вищезазначені норми кримінального процесуального закону, необхідно з`ясувати, як вказані ті чи інші порушення вплинули на законність ухваленого судом рішення, при цьому треба виходити з "рівня істотності" відхилень від вимог норми кримінального процесуального права.
Посилання сторони захисту на те, що в порушення вимог ст. 29 КПК України протокол слідчого експерименту складений російською мовою, на переконання колегії суддів касаційного суду, не може свідчити про недопустимість як доказу вказаного процесуального документу, відповідно до вимог ст. 87 КПК України. Як вбачається із матеріалів провадження, будь-яких зауважень з цього приводу від обвинуваченого ОСОБА_1 під час проведення цієї слідчої дії та при ознайомленні зі змістом протоколу не надходило.
Також є безпідставними доводи захисника про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту від 23.11.2013 року за участю ОСОБА_1 у вказаній слідчій дії як свідка, якого відповідно до вимог ст. 67 КПК України було попереджено про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за давання завідомо неправдивих показань.
За приписами п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини
і основоположних свобод. Тобто, має бути доведено, що права та свободи особи були порушені.
Наведені захисником доводи зведені до неправильного тлумачення стороною захисту вимог закону та правових позицій суду касаційної інстанції, на які він посилається в своїй касаційній скарзі, про те, в яких випадках докази, відповідно до п.1 ч.3 ст.87 КПК України дійсно мають бути визнані недопустимими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відомості про ДТП до ЄРДР були внесені по факту кримінального правопорушення, а не щодо здійснення злочину ОСОБА_1 (т.6 а.п.87). Під час досудового розслідування ОСОБА_1 висловлював свою версію подій ДТП, відповідно до якої він не порушував Правила дорожнього руху і саме з метою перевірки достовірності запропонованої ним версії подій, слідчий проводив за його участю слідчий експеримент. Під час проведення вказаної слідчої дії відсутні будь-які дані про те, що відносно ОСОБА_1 були вчинені будь-які дії, якими б були порушені його права, зокрема, відсутні відомості того, що вказаною слідчою дією встановлювалась доведеність вини особи або що у органу досудового розслідування були достатні дані вважати, що надалі ОСОБА_1 буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим. Тільки після отримання висновків автотехнічних експертиз, відповідно до яких було встановлено наявність порушень Правил дорожнього руху саме ОСОБА_1 йому було оголошено про підозру, а надані ним як свідком покази не були покладені в основу обвинувального вироку, лише ті покази, які він надав як обвинувачений безпосередньо в судовому засіданні та письмові докази.
Апеляційний суд правильно визнав неспроможними доводи сторони захисту про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 23 листопада 2013 року з тих підстав, що цю слідчу дію проведено за відсутності захисника, оскільки це не суперечить вимогам статей 45, 48, 49, 52 КПК України та не передбачає обовʼязкової участі захисника у проведенні вказаної слідчої дії.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що безпідставними є твердження захисника про недопустимість висновку судової автотехнічної експертизи № 3762 від 10 грудня 2013 року, який зроблено на підставі даних, отриманих під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 .
Є необґрунтованими доводи касаційної скарги захисника про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи № 175/к від 30.08.2013 року через відсутність у матеріалах провадження документів, на які посилається експерт у висновку, оскільки доказом у кримінальному провадженні є саме висновок експерта, а не документи, які використовувались експертом при проведенні експертизи.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час надання стороною обвинувачення доступу до матеріалів досудового розслідування стороні захисту, жодних зауважень щодо обсягу зібраних та отриманих доказів не надходило (т.6.а.п.103). При ознайомленні з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, в тому числі з даними судово - медичної експертизи, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичних документів, за результатами дослідження яких експертом було сформовано висновки.
При цьому, як правильно зазначив апеляційний суд, в ході судового розгляду ні захисник Риженко Д.О., ні обвинувачений ОСОБА_1 не оспорювали вказаний висновок судово-медичної експертизи та не заявляли клопотання про допит експерта та призначення додаткової судово-медичної експертизи.
З огляду на викладене, аргументи захисника в касаційній скарзі про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи №175/к від 30.08.2013 року через не відкриття на стадії виконання ст. 290 КПК України медичних документів, на яких ґрунтується експертне дослідження, є необґрунтованими. Вказане узгоджується із правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 754/14281/17.
Доводикасаційної скарги захисника стосовно оцінки судом показань обвинуваченого, потерпілого, письмових доказів у судовому провадженні на предмет їх достовірності, як і доводів, що стосуються незгоди зі встановленими судом фактичними обставинами, колегія суддів не розглядає, оскільки зазначене перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними ст. 433 КПК України.
Однак, зазначені доводи були предметом перевірки апеляційного суду, який належним чином їх проаналізував та дійшов висновку, що доводи захисника фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та встановленими судом обставинами кримінального провадження у судовому рішенні, зокрема, показаннями потерпілого, протоколами слідчих експериментів за участю ОСОБА_1, висновками автотехнічних експертиз, судово-медичної експертизи, відповідно до яких надані ОСОБА_1 відомості щодо обставин ДТП визнані неспроможними з технічної точки зору.
Суд першої інстанції дав належну оцінку висновку автотехнічної експертизи № 1/59 від 30 липня 2015 року щодо версій обставин події обох учасників ДТП, оскільки відповідно до вказаного висновку підтверджено дійсність версії обставин подій потерпілого ОСОБА_2, який не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем обвинуваченого ОСОБА_1 через допущення тим грубих порушень Правил дорожнього руху. Як встановив суд, встановлене узгоджується з іншими доказами у справі, зокрема, даними протоколу огляду місця події, висновками автотехнічної експертизи № 3762 від 10.12.2013 року.
Переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника Риженка Д.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, апеляційний суд дотримався вимог статей 370, 419 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вирок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів, яким суд дав правильну правову оцінку відповідно до ст. 94 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність, які би були беззаперечними підставами для скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, підстав для закриття кримінального провадження під час касаційного перегляду не встановлено. За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд