Постанова
Іменем України
8 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 682/522/20
Провадження № 51-157 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Кузнецова С.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Задачіна О.А.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020240210000068 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Прикордонна Улашанівка Славутського району Хмельницької області, зареєстрованого по АДРЕСА_1, проживаючого по АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Головлі Славутсього району Хмельницької області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_3, не працюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника Задачіна О.А. в його інтересах на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, на 4 роки позбавлення волі із конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю, крім житла.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати з 25 травня 2020 року.
У строк відбування покарання ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення з 27 січня 2020 року по 24 травня 2020 року включно.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід ОСОБА_1 залишений попередній - тримання під вартою.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2020 року вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишений без змін.
За вироком суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло.
Так, 25 січня 2020 року, приблизно о 23 год. ОСОБА_1 та ОСОБА_2, керуючись корисливим мотивом, з метою заволодіння чужим майном, а саме грошовими коштами потерпілого ОСОБА_3, за попередньою змовою між собою, проникли на огороджену територію домоволодіння АДРЕСА_4, яке належить ОСОБА_4, де без реєстрації проживає її син - потерпілий ОСОБА_3 .
Зайшовши до розташованого на території вказаного домоволодіння будинку з дозволу ОСОБА_3, під приводом повернення потерпілим неіснуючого боргу, з метою подолання його опору у неправомірному заволодінні майном, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили напад на потерпілого, застосувавши до нього насильство, небезпечне для життя та здоров`я, a саме почали спільно наносити потерпілому тілесні ушкодження.
Перебуваючи у кімнаті будинку ОСОБА_1 взяв господарську сокиру та наніс неодноразово обухом сокири потерпілому удари в нижню частину ніг та обличчя. Крім того, ногами наніс не менше трьох ударів по ногах потерпілого. Також, ОСОБА_2 наніс не менше трьох ударів кулаками рук по тулубу потерпілого.
Надалі, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та потерпілим ОСОБА_3 вийшли з будинку та подвір`я потерпілого на вулицю, де зустріли односельців, у яких ОСОБА_3 попросив про допомогу. Скориставшись тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали розмовляти з перехожими, ОСОБА_3 повернувся до будинку, зачинивши за собою двері на засув.
Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 повернулися на подвір`я потерпілого, де шляхом вибивання ногами вхідних дверей, проникли до будинку та здійснили напад на потерпілого, застосувавши до нього насильство небезпечне для життя та здоров`я, а саме ОСОБА_1 за верхній одяг витягнув потерпілого на вулицю та штовхнув на землю. В той час, коли потерпілий перебував на землі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, притискаючи його до землі, не даючи змоги піднятися, почали наносити потерпілому ОСОБА_3 численні удари в різні частини тіла.
Під час нападу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спричинили потерпілому ОСОБА_3 тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, та тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном, скориставшись безпорадним станом потерпілого, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 заволоділи мобільним телефоном марки "Nokia" моделі "3110с", вартістю 240 грн., який випав у потерпілого під час нанесення йому тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Задачін О.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить скасувати постановлені судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про порушення судом першої інстанції вимог ч. 6 ст. 22, ч. 1 ст. 351, ст. 352, ст. 353 КПК України при допиті обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_3 та свідків, чим на його думку, було порушено право на захист обвинуваченого. Вказує на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що суд неправильно кваліфікував дії засуджених за ч. 3 ст. 187 КК України, оскільки такі дії підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 355 КК України, внаслідок чого ОСОБА_1 призначено більш тяжке покарання.
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі, яка за змістом аналогічна касаційній скарзі захисника, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Задачін О.А. та засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційних скаргах, просили судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор Кузнецов С.М. вважав касаційні доводи сторони захисту необґрунтованими, касаційні скарги просивзалишити без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Зі змісту касаційних скарг засудженого та його захисника вбачається, що вони не погоджуються з наданою судами доказам оцінкою та заперечують правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, вказують на неповноту судового розгляду, що на підставі статей 433, 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
На переконання колегії суддів касаційного суду, наведених вище вимог закону суди попередніх інстанцій дотрималися.
Суд першої інстанції, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні докази, оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку, що винуватість обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю доведена та їх дії органом досудового розслідування кваліфіковані правильно за ч. 3 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло.
Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: показань потерпілого ОСОБА_3, який детально пояснив обставини вчинення кримінального правопорушення та заперечив існування боргу перед обвинуваченими; свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які повідомили суду про відомі їм обставини, що стосуються цих подій кінця січня 2020 року, та детально викладені у вироку. Була допитана у судовому засіданні також свідок ОСОБА_8 . Крім того, судом надано належну оцінку фактичним даним, що містяться в досліджених в ході судового слідства письмових доказах, а саме: протоколу прийняття заяви потерпілого ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення від 27.01.2020 року; протоколу огляду місця події та фототаблицями до нього від 27.01.2020 року; даними протоколу пред`явлення речі для впізнання за фотознімками від 30.01.2020 року; даними висновків судово-медичної експертизи № 11 від 20.02.2020 року, протоколів проведення слідчих експериментів від 10.02.2020, 11.02.2020, 12.02.2020 року за участю, відповідно, потерпілого ОСОБА_3, підозрюваного ОСОБА_1 та підозрюваного ОСОБА_2, відтвореними у судовому засіданні, та іншими доказами, зміст яких детально наведено у вироку та які узгоджуються між собою, доповнюють один одного щодо обставин вчиненого ОСОБА_1 злочину та у сукупності підтверджують його винуватість у пред`явленому обвинуваченні, визнаному судом доведеним.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, надавши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що вони в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .
При цьому суд першої інстанції дотримався вимог ст. ст. 22, 351, 352, 353 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.
Доводи, викладені в касаційних скаргах захисника та засудженого, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК України, є необґрунтованими.
Відповідно до диспозиції ст. 187 КК України відповідальність за цією нормою закону настає за напад з метою заволодіння чужим майном, що був поєднаний як із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, так і з погрозою застосування такого насильства. При цьому оцінка небезпечності насильства, яке виявляється у погрозі, повинна проводитися не стільки на суб`єктивному сприянні небезпечності потерпілим, скільки на об`єктивних критеріях і з урахуванням дійсності, реальності й характеру можливого насильства, коли така погроза не викликає сумніву щодо небезпечності дій винної особи.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили напад на потерпілого з метою заволодіння його майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоровʼя особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою осіб, поєднаний із проникненням у житло.
Такі дії, засудженого ОСОБА_1 з урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, показань потерпілого, свідків, які є послідовними та узгоджуються з іншими матеріалами справи, підтверджують факт вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Відмежовуючи примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань від розбою, слід виходити з того, що при вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ст. 355 ККУкраїни, винний не посягає на чуже майно. Він примушує потерпілого виконати свій юридичний обов`язок, що випливає з цивільно-правових зобов`язань. Під час вчинення цього злочину посягання на власність відсутнє, більше того, винний шляхом примушування може прагнути поновити порушені з вини потерпілого відносини власності. Таким чином, вимога під час вчинення злочину, передбаченого ст. 355 КК України, як вже зазначалося, може мати правомірний характер.
Доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 187 КК України на відповідну частину статті 355 КК України є безпідставними, оскільки у доказах, зібраних у кримінальному провадженні та досліджених судом першої інстанції, відсутні дані на підтвердження того, що між потерпілим ОСОБА_3 та засудженим ОСОБА_1 існували цивільно-правові відносини.
Посилання захисника в касаційній скарзі на ті обставини, що ОСОБА_1 призначено більш тяжке покарання, оскільки його дії судом кваліфіковані неправильно, є безпідставним.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, кваліфікація дій та доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину стороною захисту в апеляційному порядку не оскаржувалась. Вирок, серед інших, був оскаржений захисником Горщар Б.А. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. В апеляційній скарзі захисник просив призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням статей 75, 76 КК України.
На переконання колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника, дійшов обґрунтованого висновку, що місцевий суд вірно призначив ОСОБА_1 покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 187 КК України, судом дотримано вимог статті 50 КК України, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим так і іншими особами, та положень ч. 1 ст. 65 КК України, згідно з якою суд призначає покарання у межах санкції статті, що передбачає покарання за даний злочин, враховуючи ступінь тяжкості злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала узгоджується з положеннями статей 370, 419 КПК України, а тому твердження сторони захисту про порушення судом апеляційної інстанції норм кримінального та процесуального закону є безпідставними.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПКУкраїни та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у тому числі й тих, на які вказували засуджений і його захисник у своїх касаційних скаргах, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, Суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд