Постанова
іменем України
8 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 361/7375/18
провадження № 51-5514км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Матюшевої О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Антоненко О.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 травня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у кримінальному провадженні,внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110130003471, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Малий Бакай Решетилівського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Решетилівського районного суду Полтавської області від 20 грудня 2012 року за частинами 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 22 серпня 2017 року після відбуття покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК,
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, строк відбування якого ухвалено обчислювати з моменту його затримання, а саме з 15 серпня 2018 року.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 серпня 2018 року близько 03:50, перебуваючи неподалік будинку № 12-А на вул. Гагаріна у м. Броварах Київської області, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння автомобілем марки "ЗАЗ 110206" синього кольору (д.н.з. НОМЕР_1 ), який належить ОСОБА_2, скориставшись заздалегідь приготовленою пилочкою для нігтів, відчинив замок на водійських дверцятах та проник до салону вказаного автомобіля. Після цього ОСОБА_1 за допомогою вищевказаної металевої пилочки для нігтів завів двигун автомобіля "ЗАЗ 110206" та, розпочавши рух, з місця вчинення злочину зник, розпорядившись вказаним автомобілем на власний розсуд, чим згідно з висновком судово-товарознавчої експертизи від 25 жовтня 2018 року № 12-2/794 спричинив потерпілому матеріальної шкоди у сумі 184 705 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 13 серпня 2020 року залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та захисника, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на допущені місцевим судом порушення вимог ст. 374 КПК, оскільки у вироці суду першої інстанції не сформульовано обвинувачення, яке цей суд визнав доведеним. Також зазначає про те, що поза увагою місцевого суду залишилися невідповідність форми обвинувального акта, який затверджений лише підписом прокурора, без скріплення такого підпису відповідною печаткою, а також порушення процедури вручення копії обвинувального акта, визначеної ч. 1 ст. 293 КПК, яка вручалася обвинуваченому неналежною процесуальною особою - слідчим, а не прокурором, та взагалі не була вручена.
Сторона захисту вважає безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність порушень вимог ст. 290 КПК під час відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту.
Вказує на те, що в основу вироку місцевий суд поклав ряд доказів, які є недопустимими, а саме: протокол огляду місця події від 15 серпня 2018 року, проведеного в період часу з 09:05 до 10:30 (огляд місця події було проведено з ОСОБА_1 після його фактичного затримання, без участі захисника, що є порушенням права на захист, а також у протоколі відсутній підпис спеціаліста-криміналіста як учасника слідчої дії); протокол огляду місця події від 15 серпня 2018 року, проведений у період часу з 08:36 до 08:59 (у протоколі не зазначено місце виявлення недопалків, не здійснено фотографування за правилами масштабної фотозйомки, а також відсутній підпис спеціаліста-криміналіста як учасника слідчої дії), і, як наслідок, висновків експертиз (судово-дактилоскопічної та судової молекулярно-генетичної), проведених на підставі згаданих протоколів оглядів місць подій.
Крім того, захисник зазначає про недопустимість доказів, а саме: протоколів пред`явлення особи для впізнання від 1 жовтня 2018 року за участі свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки вказані слідчі дії проведено з порушенням вимог частин 1, 6 ст. 228 КПК, порушенням права на захист обвинуваченого та авторського права осіб - власників фотознімків, які були взяті слідчим із мережі Інтернет без їх дозволу, а також висновків судової товарознавчої експертизи від 25 жовтня 2018 року № 12-2/794 (висновок містить очевидні помилки у розрахунку вартості викраденого автомобіля "ЗАЗ 110206"). Захисник стверджує про безпідставне визнання місцевим судом ОСОБА_2, який є потерпілим у справі, правомірним володільцем викраденого автомобіля.
Також захисник вказує на відсутність у матеріалах кримінального провадження звукозаписів судових засідань місцевого суду від 27 квітня 2020 року, в якому вчинялися значимі процесуальні дії: долучення до матеріалів провадження доказів за клопотанням сторони захисту, дослідження судом цих доказів, закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами, перехід до стадії судових дебатів, та від 29 квітня 2020 року, що відповідно до вимог ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог процесуального закону.
Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи, зокрема, апеляційну скаргу захисника без задоволення, не перевірив викладених у ній доводів, не надав на ці доводи вичерпних відповідей, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала апеляційного суду - скасуванню з підстав порушення цим судом вимог ст.419 КПК.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
При цьому ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, ст. 91, ст. 94 КПК суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження обвинувачення лише на підставі їх безпосереднього дослідження.
Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та права на захист. Без безпосереднього дослідження доказів, їх належної перевірки та оцінки, суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та відповідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зважаючи на приписи ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Суд апеляційної інстанції при перегляді вироку належно не виконав зазначених приписів закону.
З матеріалів провадження вбачається, що, не погоджуючись з постановленим вироком, зокрема, захисник Антоненко О.О. в інтересах засудженого подала апеляційну скаргу, у якій, наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені у її касаційній скарзі, стверджувала про незаконність вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 через невідповідність висновків фактичним обставинам, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Суд апеляційної інстанції, формально розглянувши провадження, належним чином не перевірив та не спростував усі твердження, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту.
Так, в апеляційній скарзі, між іншим, сторона захисту стверджувала про невідповідність форми обвинувального акта, який затверджений лише підписом прокурора, без скріплення такого підпису відповідною печаткою; порушення процедури вручення копії обвинувального акта та реєстрів матеріалів досудового розслідування обвинуваченому, визначеної ч. 1 ст. 293 КПК (копії вказаних документів вручалися ОСОБА_1 неналежною процесуальною особою - слідчим), а також про те, що місцевий суд в основу вироку поклав ряд доказів, а саме: два протоколи огляду місця подій від 15 серпня 2018 року; два протоколи пред`явлення особи до впізнання від 1 жовтня 2018 року за участі свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були отримані в результаті проведення вказаних слідчих дій з істотним порушенням вимог КПК та порушенням права ОСОБА_1 на захист, отже є недопустимими доказами відповідно до вимог КПК, а також за наведених обставин, сторона захисту вважала недопустимими доказами висновки експертиз (судово-дактилоскопічної та судової молекулярно-генетичної), які є похідними доказами від вищенаведених.
Разом із цим, залишаючи, зокрема, апеляційну скаргу захисника без задоволення, апеляційний суд своїх висновків належним чином не мотивував, не зазначив підстав, з яких доводи у вказаній апеляційній скарзі у відповідній частині визнано необґрунтованими, обмежившись при цьому перерахуванням доказів, покладених в основу обвинувального вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Отже, висновку про дотримання органом досудового розслідування вимог ч. 2 ст. 87 КПК апеляційний суд не надав.
Також не знайшли свого відображення в ухвалі апеляційного суду та не отримали оцінки цим судом й доводи в апеляційній скарзі сторони захисту щодо недопустимості як доказу висновку судової товарознавчої експертизи від 25 жовтня 2018 року № 12-2/794, який містить очевидні помилки у розрахунку вартості викраденого автомобіля "ЗАЗ 110206", а також твердження захисника про безпідставне визнання місцевим судом ОСОБА_2, який є потерпілим у справі, правомірним володільцем викраденого автомобіля.
Крім того, в апеляційній скарзі захисник наголошував на наявності істотного порушення вимог КПК (п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК), яке, на його думку, є безумовною підставою для скасування вироку місцевого суду, з огляду на відсутність у матеріалах кримінального провадження звукозапису судового засідання місцевого суду від 27 квітня 2020 року, в якому здійснювалися такі процесуальні дії, як долучення до матеріалів провадження доказів за клопотанням сторони захисту, дослідження судом цих доказів, закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами. Однак апеляційний суд залишив поза увагою вказані доводи апеляційної скарги, не витребував з місцевого суду архівну копію технічного запису для належної перевірки цих доводів та їх спростування чи підтвердження.
За вищевикладених обставин, Верховний Суд дійшов до висновку, що апеляційний суд формально розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, чим порушив право учасників процесу на об`єктивний, неупереджений розгляд кримінального провадження в апеляційному суді.
Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК при розгляді провадження в апеляційному порядку, що перешкодилосуду постановити законне та обґрунтоване рішення, і відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування.
Зі змісту касаційної скарги захисника Антоненко О.О. також убачається, що вона у своїй скарзі ставить питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. При цьому захисник хоча і вказує на недопустимість певних доказів, проте одночасно не погоджуються й із наданою судами оцінкою інших доказів, що з урахуванням положень, передбачених статтями 433, 438 КПК, не входить до компетенції касаційного суду.
Тому, з огляду на наявність вищезазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та на те, що вирішення викладених у скарзі доводів пов`язано з переоцінкою доказів, висновку про їх допустимість, а в сукупності достатність для висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1, колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам, викладеним у касаційній скарзі, і вважає, що з урахуванням вимог, заявлених в апеляційній скарзі захисником, зазначені недоліки може виправити суд апеляційної інстанції, у зв`язку з чим є підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин колегія суду позбавлена можливості надати висновок щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, належним чином перевірити доводи щодо невідповідності обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК, порушення процедури вручення копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування обвинуваченому, відсутності звукозапису судового засідання місцевого суду, дотримання вимог ч. 2 ст. 87 КПК та інші доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону і прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема, рішення "Едуард Шабалін проти Росії" від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та в контексті цього кримінального провадження, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбаченого главою 32 КПК, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду й вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_1 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 діб.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд