Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 554/3968/18
провадження № 51-1644 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Кравченка С. І., Білик Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Шевченко О. О.,
в режимі відеоконференції
захисника Драпака А. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Плохути О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170040001011, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2018 року ОСОБА_1 засуджено:
- за ч. 2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 296 КК України на 2 роки позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вирішено цивільний позов потерпілого та питання речових доказів у провадженні.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 29 березня 2018 року, близько 02:00, в розважальному закладі, що знаходиться за адресою: вул. Небесної Сотні, 13, м. Полтава, він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, разом з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, використовуючи незначний привід для конфлікту, проявляючи явну неповагу до правил поведінки в громадських місцях, ігноруючи норми моралі, з хуліганських мотивів, вчинив сварку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, під час якої раптово завдав удар кулаком у голову ОСОБА_3 . В цей час, хуліганські дії ОСОБА_1 та особи, провадження щодо якої виділено в окреме провадження, припинили працівники охорони закладу, змусивши їх заспокоїтись і залишити приміщення.
Однак після цього, ОСОБА_1 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, помітивши ОСОБА_2 на зупинці громадського транспорту навпроти входу до розважального закладу, який в цей час чекав на таксі, продовжили свої хуліганські дії та, проявляючи особливу зухвалість і явну неповагу до існуючих правил та норм поведінки, прагнучи самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, діючи спільно та узгоджено, з хуліганських мотивів, вчинили раптовий напад на потерпілого. В ході нападу, ОСОБА_1 вдарив пляшкою по голові ОСОБА_2, а особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, схопила потерпілого за одяг, повалила на асфальт та завдала йому не менше трьох ударів кулаком в голову. Незважаючи на те, що ОСОБА_2 знепритомнів і не міг вчиняти активних дій та опору у відповідь на застосоване насильство, ОСОБА_1 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, завдали ногами не менше тринадцяти ударів по голові та тулубу потерпілого, внаслідок чого спричинили йому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження за ознакою тривалого розладу здоров`я та тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Плохута О.В. в інтересах засудженого, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині призначеного покарання, призначивши ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років та, на підставі ст. 75 КК України, звільнивши від відбування остаточного покарання, визначеного за сукупністю злочинів, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки. Вважає, що призначаючи ОСОБА_1 покарання, суди не врахували належним чином всіх даних про його особу, тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а також обставин, які пом`якшують покарання. Вказує, що засуджений визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, потерпілий під час розгляду справи просив не позбавляти ОСОБА_1 волі та наводить інші обставини, які, на думку захисника, дають підстави для застосування положень статей 69, 75 КК України.
Під час касаційного розгляду захисник Драпак А.О. підтримав касаційну скаргу сторони захисту та просив її задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду прокурор, посилаючись на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_1 покарання було враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, ніде не працює, на спеціальних обліках не перебуває. При вирішенні питання про призначення покарання судом визнано обставинами, які пом`якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів, часткове добровільне відшкодування заподіяної шкоди. Обставиною, яка обтяжує покарання визнано вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. Судом також дано оцінку тій обставині, що матір засудженого страждає на тяжке захворювання та не має інших близьких осіб, які б допомагали її утриманню, проте, водночас, враховуючи, що ОСОБА_1 ніде не працює, не має власних джерел забезпечення свого існування, а отже і утримання матері, то це обґрунтовано не визнано обставиною, яка пом`якшує покарання.
Все наведене в своїй сукупності, а також поведінка ОСОБА_1 як під час скоєння злочинів так і після цього, його ставлення до скоєного, що суд розцінив як намагання применшити суспільну небезпечність своїх протиправних дій та себе, як особи, що їх вчинила, відсутність стійких соціальних зв`язків та небажання займатися суспільно-корисною діяльністю, не дало суду достатніх підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Переглядаючи справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та його захисника, які не погодились з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання та просили його пом`якшити із урахуванням положень ст. 69 КК України і звільнити від його відбування на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд констатував, що призначаючи ОСОБА_1 покарання місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для застосування положень статей 69 і 75 КК України. При прийнятті такого рішення, суд першої інстанції в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених засудженим злочинів, дані про його особу, а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, висновок про відсутність підстав для застосування положень закону України про кримінальну відповідальність про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом та про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд у своєму рішенні належним чином обґрунтував та він узгоджується з викладеними в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року вказівками суду касаційної інстанції, виконання яких, відповідно до ст. 439 КПК України, є обов`язковим.
З призначеним ОСОБА_1 покаранням погоджується і суд касаційної інстанції, в зв`язку з чим, твердження в касаційній скарзі захисника про наявність достатніх підстав для пом`якшення засудженому призначеного за ч. 2 ст. 121 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України та звільнення від відбування призначеного за сукупністю злочинів остаточного покарання з випробуванням, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та мінімального розміру передбаченого санкцією ч. 2 ст. 121 КК України заходу примусу, колегія суддів вважає непереконливими.
Покарання, призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції, залишене без змін судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Таких порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни оскаржуваних судових рішень в справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог захисника слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України, Суд