Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа №463/6212/17
провадження № 61-20875св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Львівське міське комунальне підприємство "Львівводоканал", ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 31 травня 2018 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" (далі - ЛМКП "Львівводоканал"), ОСОБА_2 про визнання протиправними дій контролера ЛМКП "Львівводоканал" ОСОБА_2 щодо складання акту № 003602 від 18 вересня 2014 року та зобов`язання ЛМКП "Львівводоканал" скасувати вказаний акт.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1, в якій проживає разом з дружиною та двома неповнолітніми дітьми. Частина будинку, в якому він проживає, перебуває на балансі ЛКП "Балатон-409", проте його квартира на балансі вказаного підприємства не перебуває.
18 вересня 2014 року контролер ЛМКП "Львівводоканал" ОСОБА_2 на звернення ОСОБА_3, в порушення своїх функціональних обов`язків, незаконно та протиправно склала акт № 003602, оскільки у його квартирі не була і копію акта не вручала. При складанні акта не було досліджено, що 31 березня 2014 року він отримав технічні умови № 15-1881, складені ЛМКП "Львівводоканал", затверджені Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, на приєднання житлового будинку до централізованих систем водопостачання та водовідведення м. Львова.
Листом ЛМКП "Львівводоканал" від 10 серпня 2017 року № вих. 5049-17 повідомлено його, що за його скаргою на дії ОСОБА_2 проведено перевірку та встановлено, що контролер діяла відповідно до покладених на неї функціональних обов`язків, а тому відсутні підстави як для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, так і для скасування акта № 003602 від 18 вересня 2014 року.
Посилаючись на те, що мережі водопроводу та водовідведення по АДРЕСА_1 на балансі ЛМКП "Львівводоканал" не перебувають, що також свідчить про неправомірні дії контролера та незаконність оскаржуваного акта, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 31 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що контролер ЛМКП "Львівводоканал" мала право здійснити контроль за технічним станом інженерного обладнання в приміщеннях будинку АДРЕСА_1, а посилання позивача на порушення ОСОБА_2 підпункту 2.10 пункту 2 Робочої інструкції контролера районної дільниці відділу збуту послуг, затвердженої наказом від 29 липня 2016 року, є безпідставними, оскільки вказана інструкція затверджена після складання оскаржуваного акта. Наявність лише технічних умов не може свідчити про правомірність підключення позивачем до централізованих систем водопостачання та водовідведення, оскільки таке підключення здійснюється відповідно до проекту, розробленого на підставі технічних умов ліцензованим підприємством у встановленому порядку, проте такий проект позивачем не надано.
Також суд посилався на те, що позивачем не доведено, що проведення каналізаційної труби в будинку АДРЕСА_1 здійснено ним лише в межах частки будинку, яка належить йому на праві власності, а тому у випадку проходження труби поза межами такої частки, необхідна згода інших співвласників будинку відповідно до частини першої статті 358 ЦК України, оскільки право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 31 травня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що контролер ЛМКП "Львівводоканал" ОСОБА_2, складаючи акт № 003602 від 18 вересня 2014 року, в його квартирі не була і копію акта йому не вручала. Також суди безпідставно врахували вимоги статті 22 та 23 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", оскільки мережі водопроводу та водовідведення по АДРЕСА_1 не перебувають на балансі ЛМКП "Львівводоканал". Суди не з`ясували, куди згідно оскаржуваного акта він має перенести каналізаційну трубу, якщо відбулась заміна старої труби на нову.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У лютому 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ЛМКП "Львівводоканал" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на те, що в акті відображено наявність каналізаційної труби в інших приміщеннях будинку АДРЕСА_1, так як позивачу не належить на праві власності конкретна квартира в цьому будинку, а лише 1/10 його частини без представлення доказів виділення її в натурі. Складений акт про порушення є лише фіксацією такого порушення, виявленого під час проведення перевірки, тому оскарження лише факту складання акта не встановлює для споживача будь-яких обов`язків.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/6212/17 та витребувано її з Личаківського районного суду м. Львова.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 належить на праві власності 1/10 будинку АДРЕСА_1 .
17 квітня 2014 року Департаментом житлового господарства затверджено технічні умови № 15-1881 від 31 березня 2014 року на приєднання житлового будинку (1/10 частка) до централізованих систем водопостачання та водовідведення м. Львова, замовник ОСОБА_4 .
Також судами установлено, що ОСОБА_1 користується послугами ЛМКП "Львівводоканал", за що здійснює відповідну оплату, зокрема за водопостачання та водовідведення.
18 вересня 2014 року контролером районної дільниці відділу збуту послуг ЛМКП "Львівводоканал" ОСОБА_2 складено акт № 003602 в присутності ОСОБА_3 про те, що при перевірці стану водопровідної та каналізаційної мережі по АДРЕСА_3, належної абоненту ОСОБА_3, виявлено, що абонент квартири № 4 ОСОБА_1 самовільно провів через кладову, веранду квартири № 5 каналізаційну трубу.
Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації від 22 серпня 2016 року № 497 будинок АДРЕСА_1 списано з балансу ЛКП "Балатон-409" з 30 серпня 2016 року.
Листом від 25 вересня 2017 року ЛМПК "Львівводоканал" повідомило позивача, що мережі водопроводу та водовідведення по АДРЕСА_1 на балансі підприємства не перебувають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, встановлений законом.
Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Отже, згідно зі статтею 13 Конвенції особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав та інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №331/6927/16-ц.
Відповідно до статті 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" споживачі питної води зобов`язані: не перешкоджати здійсненню контролю за технічним станом інженерного обладнання в приміщеннях; забезпечувати безперешкодний доступ відповідальних представників підприємств питного водопостачання до власних водопровідних мереж та обладнання для контролю за рівнем споживання питної води, а також для виконання відключення і обмеження споживання відповідно до встановленого порядку. В разі перешкоди у доступі зазначених представників до водопровідних мереж та обладнання споживача посадові особи такого споживача несуть відповідальність відповідно до закону.
Згідно зі статтею 23 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення мають право, зокрема, здійснювати контроль за технічним станом обладнання будинків та споруд.
У заявлених позовних вимогах позивач посилався на порушення ОСОБА_2 підпункту 2.10 пункту 2 Робочої інструкції контролера районної дільниці відділу збуту послуг, затвердженої наказом ЛМКП "Львівводоканал" від 29 липня 2016 року, проте вказана інструкція затверджена після складання оскаржуваного акту, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли її до уваги.
Також суди вмотивовано відхилили доводи позивача про неправомірність дій ОСОБА_2 по складанню акта у зв`язку із відсутністю мережі водопроводу та водовідведення по АДРЕСА_1 на балансі ЛМКП "Львівводоканал", оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач фактично отримує послуги ЛМКП "Львівводоканал" та оплачує їх.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що контролер ЛМКП "Львівводоканал" ОСОБА_2 мала право здійснити контроль за технічним станом інженерного обладнання в приміщеннях будинку АДРЕСА_1 . Будь-яких належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідача ОСОБА_2 при складанні оскаржуваного акта позивачем в порушенням вимог статті 81 ЦПК України не надано.
Наявність лише технічних умов не може свідчити про правомірність підключення позивачем до централізованих систем водопостачання та водовідведення, оскільки наявність технічних умов є лише одним з етапів приєднання до мереж водопостачання та водовідведення. Підключення до мережі водопостачання та водовідведення здійснюється відповідно до проекту, розробленого на підставі технічних умов ліцензованим підприємством у встановленому порядку. Проте такий проект позивачем не надано.
Також позивач не надав доказів, що проведення каналізаційної труби в будинку АДРЕСА_1 здійснено ним лише в межах частки будинку, яка належить йому на праві власності, а тому у випадку проходження труби поза межами такої частки, необхідна згода інших співвласників будинку відповідно до частини першої статті 358 ЦК України, оскільки право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.