Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 309/3571/18
провадження № 61-23278св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Ізянська сільська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Хустського нотаріального округу Чіжмарь Сергій Іванович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Собослой Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина. Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ізянської сільської ради, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь С. І., про скасування рішення та реєстрації права власності на земельну ділянку.
Позов обґрунтовано тим, що 16 листопада 2018 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь С. І. здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,224 га. по АДРЕСА_1, кадастровий номер 2125383600:001:0306. Реєстрація здійснена на підставі архівного витягу з рішення виконкому Ізянської сільської ради народних депутатів від 25 грудня 1997 року № 115.
Вказувала, що даною земельною ділянкою ОСОБА_2 ніколи не користувався, і у даному рішенні не вказано, що передається саме ця земельна ділянка. При цьому, вона із своїм чоловіком писали заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення частини спірної земельної ділянки у власність, проте їх заяви не були розглянуті.
Реєстрація та набуття права власності на дану земельну ділянку відбулася на підставі архівного витягу від 13 червня 2018 року № 219 рішення виконкому Ізянської сільської ради народних депутатів від 25 грудня 1997 року, проте відповідно до статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо врегулювання земельних відносин. Вказане рішення сільської ради не містить посилання на делегування повноважень сесії сільської ради щодо передачі земельних ділянок у власність.
З відповіді Ізянської сільської ради на адвокатський запит стало відомо, що відповідно до рішення № 115 виконкому Ізянської сільської ради народних депутатів від 25 грудня1997 року ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га в АДРЕСА_1 .
Земельна ділянка за вказаною адресою дійсно передавалась ОСОБА_2, однак в подальшому була ним відчужена і на сьогоднішній день ця земельна ділянка має зовсім інший кадастровий номер та власником цієї земельної ділянки є зовсім інша особа. Отже, рішення виконкому стосувалося зовсім іншої земельної ділянки.
Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила:
- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ізянської сільської ради від 25 грудня 1997 року №115 в частині передачі земельної ділянки площею 0,25 га гр. ОСОБА_2 ;
- визнати недійсною та скасувати реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,224 га, кадастровий номер 2125383600:02:001:0306, здійснену на підставу даного рішення.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 23 квітня 2019 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 03 липня 2019 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Ізянської сільської ради від 25 грудня 1997 року № 115 в частині передачі земельної ділянки площею 0,25 га ОСОБА_2 . Визнано недійсною та скасовано реєстрацію за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,224 га, кадастровий номер 2125383600:001:0306 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1699079821253), здійснену на підставі рішення виконкому Ізянської сільської ради народних депутатів від 25 грудня 1997 року № 115.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення виконкому Ізянської сільської ради сільської ради від 25 грудня 1997 року № 115 в частині передачі земельної ділянки площею 0,25 га ОСОБА_2, прийнято з порушенням вимог пункту 34 частин першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки в ньому відсутнє посилання на делегування повноважень сесією Ізянської сільської ради виконавчому комітету щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок.
Також підлягає визнанню недійсною та скасуванню реєстрація за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,224 га, кадастровий номер 2125383600:001:0306, оскільки така проведена на підставі архівного витягу від 13 червня 2018 року №219, який не відповідає оригіналу рішення виконкому Ізянської сільської ради від 25 грудня 1997 року № 115.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Грица Я. М., задоволено. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 03 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, виходив з того, що позивачем належним чином не обґрунтовано та не зазначено в чому саме полягає порушення її прав оскаржуваним рішенням сільської ради та реєстрацією за відповідачем земельної ділянки. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у позивача майнових прав на спірну земельну ділянку чи її частину. Спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у власності чи користуванні позивача, вона не є суміжним землекористувачем щодо спірної ділянки. Також матеріали справи не містять доказів, що позивач має певні обґрунтовані очікування щодо отримання у власність чи користування спірної земельної ділянки. Саме по собі подання особою заяви до сільської ради в порядку частини шостої статті 118 ЗК України, за відсутності відповідного рішення сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не свідчить про виникнення у такої особи майнових прав на відповідну земельну ділянку, та не може розцінюватися як доказ виникнення у особи обґрунтованого очікування на отримання земельної ділянки у власність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2019 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року, в якій просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 03 липня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1, будучи суміжним землекористувачем спірної земельної ділянки, подала заяву до сільської ради про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у її власність. Заява отримала позитивний висновок постійної депутатської комісії Ізянської сільської ради, тобто позивач очікувала, що у неї виникне право на спірну земельну ділянку, яка до цього часу була вільна та ніким не використовувалась. Суд першої інстанції правильно встановив порушення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" під час реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2, які безпідставно не взято до уваги апеляційним судом.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У березні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін; стягнути з ОСОБА_1 понесені відповідачами судові витрати та скасувати арешт спірної земельної ділянки, накладений ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2018 року. Зазначав, що позивач не довела порушення її прав, свобод та законних інтересів оскаржуваним рішенням Ізянської сільської ради від 25 грудня 1997 року № 115. Крім того, вона не є суміжним землекористувачем зі спірною земельною ділянкою, як вказує у касаційній скарзі. Доводи її касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, та вмотивовано відхилені апеляційним судом. Вказував на зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами.
04 та 17 березня 2020 року до суду касаційної інстанції надійшли клопотання ОСОБА_3 про стягнення судових витрат, в яких він просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені під час розгляду справи судові витрати у розмірі 4 873,80 грн (витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 313,80 грн та судові витрати у сумі 560,00 грн), та судові витрати, понесені ним при підготовці до розгляду справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 2 114,60 грн (витрати на професійну правничу допомогу - 1950,00 грн та судові витрати 164,60 грн).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 309/3571/18 з Хустського районного суду Закарпатської області.
У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 16 листопада 2018 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь С. І. здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2125383600:001:0306, площею 0,224 га по АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 .
Дана реєстрація здійснена на підставі архівного витягу від 13 червня 2018 року № 219 з рішення виконкому Ізянської сільської ради народних депутатів від 25 грудня 1997 року № 115, з якого вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Ізянської сільської ради від 25 грудня 1997 року № 115 передали у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,25 га.
Згідно договору купівлі-продажу від 22 листопада 2018 року ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку площею 0,224 га з кадастровим номером 2125383600:001:0306 ОСОБА_3 .
16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 зверталась до Ізянської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, орієнтовною площею 0,1200 га.
З листів Ізянської сільської ради від 25 жовтня, 05 та 22 листопада 2018 року вбачається, що така заява була подана в порядку частини шостої статті 118 ЗК України, проте органом місцевого самоврядування в порядку частини четвертої статті 116 ЗК України з`ясовувалось питання, чи не використовувала вже ОСОБА_1 своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по даному виду користування.
Листом Ізянської сільської ради від 28 грудня 2018 року №02-36/1055 повідомлено ОСОБА_1, що її заява від 16 жовтня 2018 року про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою про надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,1200 га в с. Іза, урочище "Діл" була внесена на розгляд 28 сесії 7 скликання Ізянської сільради від 20 грудня 2018 року для прийняття відповідного рішення. За результатами голосування рішення про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою про надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства прийнято не було.
Актом постійної депутатської комісії з аграрних питань та соціального розвитку села від 23 серпня 2018 року, затвердженого рішенням 27 сесії 7 скликання Ізянської сільради від 07 листопада 2018 року, на місці розгляду спору по АДРЕСА_1 встановлено, що за Державним актом на право власності на земельну ділянку, який було видано попередньому власнику ОСОБА_6, що згодом відчужена ОСОБА_7 (чоловік позивачки), суміжними землекористувачами є: дорога (землі загального користування); ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (мати відповідача). Зі слів учасників справи, земельна ділянка, яка надана ОСОБА_2, належала раніше ОСОБА_9 . Комісією встановлено, що межа між земельними ділянками ОСОБА_7 та ОСОБА_2 проходить у вигляді стовпчиків та металевої сітки, що відповідає матеріалам технічної документації із землеустрою по встановленню (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості виготовленої для ОСОБА_2 та даним Державного земельного кадастру України на земельну ділянку ОСОБА_7 з кадастровим номером 2125383601:01:001:0055. За результатом розгляду заяви ОСОБА_2 на місцевості з врахуванням наданих матеріалів, комісія вирішила рекомендувати сесії Ізянської сільради погодити ОСОБА_2 межі земельної ділянки площею 0,2240 га. без підпису суміжного землевласника - ОСОБА_7 .
Таким чином, з акту постійної депутатської комісії з аграрних питань та соціального розвитку села від 23 серпня 2018 року не вбачається, що ОСОБА_1 є суміжним землекористувачем чи землевласником із земельною ділянкою площею 0,2240 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, яка надана ОСОБА_2 у приватну власність.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивачка належним чином не обґрунтувала та не зазначила, в чому саме полягає порушення її прав оскаржуваним рішенням сільської ради та реєстрацією за відповідачем земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_2 з 1997 року.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у позивача майнових прав на спірну земельну ділянку чи її частину. Земельна ділянка ніколи не перебувала у власності чи користуванні позивача, вона не є суміжним землекористувачем відносно спірної ділянки, та не надала доказів того, що має певні обґрунтовані очікування щодо отримання спірної земельної ділянки у власність чи користування.
Подання особою заяви до сільської ради в порядку частини шостої статті 118 ЗК України, за відсутності відповідного рішення сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не свідчить про виникнення у такої особи якихось майнових прав на відповідну земельну ділянку, та не може розцінюватися як доказ виникнення у особи обґрунтованого очікування на отримання земельної ділянки у власність.
Отже, зазначена вище заява ОСОБА_1 від 16 жовтня 2018 року не підтверджує факту виникнення у неї якихось майнових прав на спірну земельну ділянку.
Також, з акта постійної депутатської комісії з аграрних питань та соціального розвитку села від 23 серпня 2018 року не вбачається, що ОСОБА_1 є суміжним землекористувачем чи землевласником із земельною ділянкою площею 0,2240 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, яка надана ОСОБА_2 у приватну власність.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивакою не доведено належними та допустимими доказами факту порушення її прав оскаржуваним рішенням сільської ради та реєстрацією земельної ділянки за відповідачем, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.
Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.