Постанова
Іменем України
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 127/28748/19
провадження № 61-13474св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", Державний реєстратор Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоник Ярослав Іванович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року у складі судді Іщук Т.П., постанову Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Сопруна В.В., Марчук В.С., Панасюка О.С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія"), Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я. І. про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрації прав та їх обтяжень.
Позовна заява мотивована тим, що 14 грудня 2007 року між ВАТ "Сведбанк" та позивачем укладено кредитний договір № 0101/1207/01-018, згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 66 500 дол. США на строк по 13 грудня 2027 року включно.
Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ВАТ "Сведбанк" та позивачем укладено іпотечний договір № 0101/1207/01-018-Z-01, предметом іпотеки є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
ВАТ "Сведбанк" відступило ПАТ "Дельта Банк" право вимоги за кредитним договором № 0101/1207/01-018 та за іпотечним договором № 0101/1207/01-018-Z-01.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 601 037,09 грн.
11 липня 2018 року ПАТ "Дельта Банк" відступило ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" своє право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № 678/К від 11 липня 2018 року.
17 липня 2019 року державним реєстратором Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоником Я. В. прийнято рішення № 47819687 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія"
Позивач зазначає, що наслідком прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Також, державному реєстратору для проведення реєстрації права власності на квартиру не було надано підтвердження належного відправлення та отримання позивачем письмової вимоги кредитора про усунення порушень.
Крім того, позивач зазначив, що під час державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" оцінка предмета іпотеки не проводилась.
На підставі викладеного, з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 47819687 від 17 липня 2019 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності номер № 32429992, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1689015305101, за ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47819687 від 17 липня 2019 року на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності номер 32429992 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1689015305101, за ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" не надано належних та допустимих доказів направлення та отримання боржником письмової вимоги відповідно до вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку".
Також суд зазначив, що на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути здійснено стягнення шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем без згоди іпотекодавця.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" подало апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року рішення місцевого суду скасовано в частині задоволення позову до Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я. І. та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 384,20 грн.
У цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я. І. відмовлено.
Стягнуто з ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору.
У частині задоволення позову ОСОБА_1 до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб відбулося з порушенням закону.
Скасовуючи в частині рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що позивач заявив позов до неналежного співвідповідача - державного реєстратора.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а тому висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
Касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення апеляційним судом позовних вимог ОСОБА_1 до Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я. І., тому в силу статті 400 ЦПК України у вказаній частині постанова Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в касаційному порядку не переглядається.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
02 листопада 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що 14 грудня 2007 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О. за реєстровим номером 7678, ОСОБА_1 набув у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
14 грудня 2007 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0101/1207/01-018, згідно з яким банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 66 500 дол. США на строк по 13 грудня 2027 року включно.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 0101/1207/01-018 від 14 грудня 2007 року, між ВАТ "Сведбанк" та позивачем укладено іпотечний договір № 0101/1207/01-018-Z-01, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу за реєстровим номером 7766. Відповідно до договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно - трикімнатна квартира загальною площею 62,6 кв. м, житловою площею 37,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ВАТ "Сведбанк" відступило ПАТ "Дельта Банк" право вимоги за вказаними кредитним договором та договором іпотеки.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2014 року в справі № 127/11703/14-ц задоволено позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк", стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 601 037,09 грн. Рішення набрало законної сили 26 липня 2014 року.
Установлено, що боржник вказане рішення суду не виконав.
11 липня 2018 року ПАТ "Дельта Банк" відступило ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" своє право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № 678/К від 11 липня 2018 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2019 року у справі № 127/11703/14-ц замінено стягувача за виконавчим листом, виданим 25 вересня 2014 року Вінницьким міським судом Вінницької області, з ПАТ "Дельта Банк" на його правонаступника - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
17 липня 2019 року державним реєстратором Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоником Я. В. прийнято рішення за № 47819687 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої (у нескасованій частині) та апеляційної (в оскаржуваній частині) інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Пунктами 12.1 - 12.3 іпотечного договору обумовлено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:
- за рішенням суду;
- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання виконавчого напису іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості позичальника за основним зобов`язанням, а саме: заяву про невиконання позичальником умов основного зобов`язання, розрахунок заборгованості, свій примірник цього договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику даного договору, який після нотаріального посвідчення буде видано іпотекодержателеві. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено виключно в судовому порядку.
- згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом пункту 12.3.1 договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Сторонами обумовлено, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту пункту 12.3 цього договору є безумовним, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов`язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України "Про іпотеку". У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке адресоване позивачу, неможливо встановити, які саме документи були направлені іпотекодержателем та отримані іпотекодавцем.
Таким чином, на думку судів, відсутні належні та допустимі докази того, що іпотекодержателем належним чином виконано вимоги, передбачені статтею 35 Закону України "Про іпотеку", та направлено іпотекодавцю вимогу про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений спосіб.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. При цьому, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Крім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII), підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що спірна квартира не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за відповідачем як забезпечення виконання боржником умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Таким чином, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
Такий висновок у повній мірі узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).
При таких обставинах суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору та норм чинного законодавства щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, у зв`язку з чим обґрунтовано захистив порушене право позивача.
Доводи ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" про непоширення положень Закону № 1304-VII на спірні правовідносини з тих підстав, що реєстрація права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі не може вважатися примусовим стягненням, є необґрунтованими та спростовуються вказаними вище висновками Великої Палати Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.