Постанова
Іменем України
09 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 554/5281/19
провадження № 61-5156св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дубова Тетяна Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та стягнення моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 03 листопада 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно якого відповідач отримала від нього у борг 457 600,00 грн, що є еквівалентом 14 300,00 дол. США.
03 листопада 2017 між ними також укладений договір іпотеки, згідно якого для забезпечення виконання зобов`язань боржника з повернення позичених грошей, іпотекодавець надала іпотекодержателю в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Сума боргу за договором позики не повернута.
Невиконання відповідачем договірних зобов`язань завдало позивачу моральної шкоди, яка виразилася у погіршенні здоров`я, викликаного переживаннями щодо неповернутих коштів.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив:
у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 03 листопада 2017 року в сумі 588 429 грн, яка складається з: суми боргу за договором позики - 457 600,00 грн, неустойки (пені) - 96 522 грн, 3% річних від простроченої суми - 8 086 грн, інфляційних збитків - 26 220,74 грн, на користь ОСОБА_1 звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 03 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Дубовою Т. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2611 - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,7 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу з прилюдних торгів,
виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 48,7 кв.м.,
стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану внаслідок порушення його прав через невиконання договірних зобов`язань, в розмірі 15 000,00 грн та судовий збір в сумі 6 300,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дубова Т. В. про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та стягнення моральної шкоди, задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 03 листопада 2017 року в сумі 588 429,00 грн, яка складається з: суми боргу за договором позики - 457 600,00 грн, неустойка ( пеня) - 96 522,00 грн, 3% річних від простроченої суми - 8 086,00 грн, інфляційні збитки - 26 220,74 грн, на користь ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 03 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Дубовою Т. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2611 - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,7 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу з прилюдних торгів.
Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 48,7 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок порушення його прав через невиконання договірних зобов`язань, в розмірі 15 000,00 грн.
Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обставини щодо невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дубова Т. В., про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та стягнення моральної шкоди- відмовлено.
Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявлені позивачем вимоги не доведені, відсутні докази про те, що позичальник видавав кредитору розписку про отримання коштів у борг, а в наступному позичальник ухилилася від їх повернення, а тому не можна вважати, що позивач довів порушення відповідачем свого обов`язку повернути борг.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 листопада 2019 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не в повній мірі встановлені фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, що виникли між сторонами на підставі укладеного 03 листопада 2017 року договору позики. Відповідач зустрічних вимог про визнання договору позики неукладеним не заявляла, а тому суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог. Апеляційний суд безпідставно вдався до аналізу законності чи незаконності договору позики від 03 листопада 2017 року, оскільки такі вимоги не заявлялися. Доводи відповідача про неотримання грошових коштів в момент укладення договору позики нічим не підтверджуються. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Такого ж висновку дотримується і Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц. Позивач послався на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2018 року у справі № 707/2606/16-ц (провадження № 61-28762св18), постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1943/16-ц (провадження № 61-33891св18) та від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц (провадження № 61-26174св18). Апеляційним судом неправильно застосовано статтю 545 ЦК України, оскільки частина друга статті 545 ЦК України містить виключення у випадку неможливості повернення боргового документу. Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 592/11194/14-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/13087/14-ц, від 16 січня 2020 року у справі № 761/45701/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 592/11715/16-ц.. Позивач вважає, що письмові пояснення нотаріуса є належними та достатніми для встановлення дійсних обставин по справі доказами, а саме, факту передачі грошових коштів. Суд апеляційної інстанції не дослідив договір іпотеки та не надав йому жодної правової оцінки, не врахував, що його укладення та відповідно умови вказаного договору прямо засвідчують отримання відповідачем від позивача певної грошової суми.
Позиція інших учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у договорі позики врегулювали свої відносини щодо підтвердження факту передачі коштів написанням боргової розписки. При цьому позивачем до позовної заяви не долучено копію розписки, яку повинна була б йому видати відповідач у разі отримання нею коштів позики. Отже, можливо стверджувати, що договір позики від 03 листопада 2017 року взагалі не вступив в силу та є неукладеним, так як відсутній факт передачі грошей відповідно до пункту 13 договору поруки. Відсутність власноручно написаної ОСОБА_2 боргової розписки в ОСОБА_1, пряме застереження про існування якої зроблено в договорі позики, і є тим самим доказом факту неотримання відповідачем коштів від позивача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 554/5281/19, витребувано справу з суду першої інстанції.
У червні 2020 року матеріали цивільної справи № 554/5281/19 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 01 червня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010; від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 707/2606/16-ц; від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц; від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц; від 27 лютого 2020 року у справі № 592/11194/14-ц; від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/13087/14-ц; від 16 січня 2020 року у справі № 761/45701/16-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 592/11715/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).