Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 465/7960/18-ц
провадження № 61-13617св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2019 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Шандра М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП Львівської обласної ради БТІ), ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про скасування державної реєстрації права власності на квартиру.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11 серпня 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є. за реєстраційним № 925, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 зобов`язувалась надати позичальникові позику грошових коштів у розмірі 185 600,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 200,00 дол. США за комерційним курсом, встановленим за погодженням сторін, строком до 11 жовтня 2011 року без нарахування відсотків. У забезпечення виконання боргових зобов`язань за договором позики, між ним та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є. 11 серпня 2011 року за реєстровим № 926, відповідно до якого він передавав у іпотеку однокімнатну квартиру, загальною площею 26,4 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Проте жодних грошових коштів у ОСОБА_2 він ніколи не брав у борг, ні за яких умов і що такий договір укладався з метою приховати справжність укладеного договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який приходиться йому зятем. Із серпня 2011 року до лютого 2012 року відсотками ОСОБА_5 сплатив майже усю суму боргу. Проте, ОСОБА_4 це не влаштовувало і він вимагав повернення суми, прописаної в договорах позики та іпотеки, при цьому, систематично погрожував, що продасть заставну нерухомість. Щоб цього не сталось, він звернувся у Франківський районний суд м. Львова із заявою про забезпечення позову, яку суд задовольнив і 03 березня 2012 року постановив ухвалу про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2, та заборону ОСОБА_2 та іншим фізичним і юридичним особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження арештованим майном, у тому числі, здійснювати перереєстрацію права власності, відчуження у будь-який спосіб, передачу в оренду, іпотеку, заставу, безоплатне користування третім особам, продаж, обмін, дарування, передачу в оперативне управління чи до статутних фондів тощо. Копія ухвали 05 березня 2012 року отримана Франківським ДВС ЛМУЮ та БТІ, про що свідчать відмітки цих установ. Проте, не зважаючи на накладений судом арешт на квартиру, з багаточисельними порушеннями, маніпулюючи законодавством шляхом корупції, ОСОБА_4 05 березня 2012 року перереєстрував право власності на квартиру на свою матір - ОСОБА_2 .
Заява про державну реєстрацію від 01 березня 2012 року написана та підписана на заявника ОСОБА_2 ; висновок про оцінку предмета іпотеки, підготовлений суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 сфальсифіковано, оскільки такий на місце розташування об`єкта нерухомості не виїжджав і об`єкт не оглядав; не проведено технічну інвентаризацію об`єкта, права щодо якого підлягали державній реєстрації. ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_5 викупити зворотньо у нього зазначену квартиру, на що той погодився. Згідно з розпискою від 19 лютого 2013 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 31 400,00 дол. США, проте, отримавши гроші, став вимагати ще більшу суму, та коли йому відмовили, організував перепродаж квартири з ОСОБА_2 на третю особу - ОСОБА_3, добросовісного набувача, а виручені кошти привласнив собі. Таким чином, державний реєстратор БТІ Труба О. М. згідно із законодавством повинна була відмовити ОСОБА_2 у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру.
Посилаючись на викладене, позивач просив скасувати державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_2, на ім`я ОСОБА_2 та державну реєстрацію прав власності на цю ж квартиру на ім`я ОСОБА_3 ; зобов`язати реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції здійснити державну реєстрацію квартири на ім`я ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Правомірність набуття права власності на квартиру ОСОБА_2 (правомірність набуття нею титулу власниці вказаної квартири), як і законність прийнятого державним реєстратором бюро технічної інвентаризації рішення, яким таке право офіційно визнане та підтверджене, позивачем не спростовано. Відповідно до підпункту 3 пункту 2 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 26 листопада 2015 року "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 99 "Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги" ліквідовано як юридичну особу публічного права - Львівське міське управління юстиції та із 01 травня 2016 року повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передано органам місцевого самоврядування. Чинним законодавством України не передбачено можливості пред`явлення позову до юридичної особи, правоздатність якої припинилася. При цьому, суд не ставив під сумнів відсутність можливості приймати рішення щодо нерухомого майна в період чинності судової заборони, проте характер порушення не відповідає змісту способу захисту цивільних прав, оскільки права позивача не можуть вважатись порушеними і станом на час прийняття оскаржуваних рішень, так само як і на цей час, адже вжиття заходів забезпечення позову чи скасування таких не змінює законності правового титулу відповідача як власниці квартири. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів та не доведено факту фіктивних грошових зобов`язань, підробки підпису ОСОБА_2 у замовлені від 01 березня 2012 року, фальсифікації висновку про оціночну вартість квартири.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2020 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 61-382цс19). Суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації прав власності на квартиру АДРЕСА_2, на ім`я ОСОБА_2 із ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову.
Обставини встановлені судами
11 серпня 2011 року між ОСОБА_1 (позичальником) та ОСОБА_2 (позикодавцем) укладений договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є., зареєстрований у реєстрі за № 925.
Відповідно до пункту 1 цього договору, ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 185 600,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 200,00 дол. США за комерційним курсом, встановленим за погодженням сторін, строком повернення до 11 жовтня 2011 року без нарахування відсотків. Згідно із пунктом 2 договору, передачу грошей здійснено до підписання цього договору.
Із метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, цього ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є., зареєстрований у реєстрі за № 926, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_2, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 14,8 кв. м та кухні. Загальна площа квартири 26,4 кв. м.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 договору іпотеки нерухомого майна, у разі порушення зобов`язання та/або умов цього договору та прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов`язаний надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про його виконання протягом 30 календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, у тому числі на підставі рішення суду у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядку, у тому числі відповідності до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, шо міститься у пункті 6.6 цього договору.
01 березня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є. видано свідоцтво, реєстраційний № 213, згідно з яким на підставі статті 84 Закону України "Про нотаріат" нею, 23 січня 2012 року заяву ОСОБА_2 передано ОСОБА_1 . Заява містила відомості щодо вимоги виконати, протягом тридцятиденного терміну з дня отримання заяви, зобов`язання за договором позики грошових коштів.
За умовами договору позики грошових коштів, станом на 23 січня 2012 року, ОСОБА_1 не сплачено суму позики у розмірі 185 600,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 200,00 дол. США, за комерційним курсом встановленим за погодженням сторін, а також за прострочення згаданого платежу ОСОБА_1 повинен сплатити пеню у розмірі 1 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. У разі невиконання цієї вимоги, згідно з договором іпотеки нерухомого майна, посвідченого Ложовською Й. Є., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 11 серпня 2011 року за реєстровим № 926, яким забезпечувалось виконання зобов`язання, відповідно до пункту 6.6 "Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання", ОСОБА_2 має право реєструвати на своє ім`я право власності на предмет іпотеки.
Заява передана 23 січня 2012 року рекомендованим листом із повідомленням про вручення та отримана ОСОБА_1 26 січня 2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення відділенням зв`язку № 57 м. Львова. Особу ОСОБА_2, яка подала заяву, встановлено, дієздатність перевірено.
01 березня 2012 року в БТІ оформлено замовлення на проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2, за ОСОБА_2, яка надала документи: договір іпотеки нерухомого майна від 11 серпня 2011 року за реєстровим № 926, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є.; договір позики грошових коштів від 11 серпня 2011 року за реєстровим № 925, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є.; свідоцтво від 01 березня 2012 року за реєстровим № 213, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є.; копії поштових повідомлень про вручення 26 січня 2012 року ОСОБА_1 заяви; висновок про оцінку квартири, проведену суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 ; витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна; квитанції про проведену оплату для реєстрації права власності на квартиру.
03 березня 2012 року ухвалою Франківського районного суду м. Львова у справі № 2/1326/1642/2012 заяву ОСОБА_1 задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 . Заборонено ОСОБА_2, іншим фізичним та юридичним особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження арештованим майном, у тому числі здійснювати перереєстрацію права власності, відчуження у будь-який спосіб, передачу в оренду, іпотеку, заставу, безоплатне користування третім особам, продаж обмін, дарування, передачу в оперативне управління чи до статутних фондів, тощо.
05 березня 2012 року ухвалу суду отримано ОКП Львівської обласної ради БТІ, про що свідчать матеріали інвентаризаційної справи.
У той же день, 05 березня 2012 року на підставі поданих заявником документів, а також інвентаризаційних та реєстраційних матеріалів, державним реєстратором бюро технічної інвентаризації Трубою О. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер об`єкта: 30666308. Підстава виникнення права власності: договір іпотеки від 11 серпня 2011 року за реєстровим № 926, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є. 05 березня 2012 року ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" ОСОБА_2 видано відповідний витяг про державну реєстрацію прав за № 33389948.
Ухвалою Франківського районного суду від 03 грудня 2012 року заяву ОСОБА_7 задоволено. Знято арешт з квартири АДРЕСА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із правомірності набуття права власності на квартиру на АДРЕСА_3, ОСОБА_2 (правомірність набуття нею титулу власниці вказаної квартири), а отже, законність прийнятого державним реєстратором бюро технічної інвентаризації рішення, яким таке право офіційно визнане та підтверджене. При цьому, згідно з ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2012 року у справі № 2-1326/1642/2012, яка не оскаржувалася та набрала законної сили, знято арешт з квартири. Суд не ставив під сумнів відсутність можливості прийняття рішення про державну реєстрацію в період чинності судової заборони, проте характер порушення не відповідає змісту способу захисту цивільних прав, оскільки права позивача не можуть вважатись порушеними і станом на час прийняття оскаржуваних рішень, так само як і на цей час, адже вжиття заходів забезпечення позову чи скасування таких не змінює законності правового титулу відповідача як власниці квартири.
Верховний Суд не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Щодо законності вчинення реєстраційних дій
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку").
Згідно із частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена.
Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Ураховуючи особливості мети забезпечення позову, суд розглядає заяву про забезпечення позову в день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення, відповідна ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, при цьому оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Аналогічні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18).