Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 462/5763/19-ц
провадження № 61-19637св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер Олена Любомирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер Олена Любомирівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права на спадкування та усунення від права на спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2020 року у складі судді Постигач О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер О. Л., про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права на спадкування та усунення від права на спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; садовий будинок, що розташований у садівничому товаристві "Вікторія" (далі - СТ "Вікторія") в урочищі Клепарів у м. Львові; земельну ділянку площею 0,0628 га, що знаходиться у СТ "Вікторія" в урочищі Клепарів у м. Львові.
Зазначав, що знайомий із померлою та її родиною з 1998 року, відколи почав працювати на підприємстві, яке знаходилося у підвальному приміщенні будинку НОМЕР_1 за вищевказаною адресою, а з 2012 року він почав проживати зі спадкодавцем. Спочатку він познайомився з сином померлої, ОСОБА_4, з яким мав дружні відносини. Вони постійно спілкувалися, він допомагав ОСОБА_4 у вирішенні побутових проблем у квартирі (косметичний ремонт тощо), часто залишався ночувати у вказаній квартирі.
У 2007 році помер батько ОСОБА_4 - ОСОБА_5, а в 2011 році помер і сам ОСОБА_4 .
Смерть єдиного сина надзвичайно вплинула як на фізичний, так і на психічний стан ОСОБА_3, вона потребувала допомоги та підтримки, через свій фізичний стан (хвороби) не могла займатися похованням сина, чим на її прохання займався він. З того часу він допомагав ОСОБА_3 у побутових справах, здійснював різні покупки продуктів, побутових речей, оплачував комунальні послуги та інколи залишався ночувати у квартирі АДРЕСА_1 .
З 24 жовтня 2012 року у ОСОБА_3 значно погіршився стан здоров`я, їй було проведено операцію. Весь цей час він доглядав за нею та надавав їй допомогу, купував медичні препарати, приносив продукти харчування тощо. Після виписки її з лікарні він почав проживати з ОСОБА_3 у її квартирі, оскільки вона потребувала сторонньої допомоги. Про факт його спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 було відомо усім сусідам та знайомим.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла внаслідок інсульту, похованням займався він. У зв`язку з тим, що на момент її смерті він проживав разом з нею в квартирі, тому вважається таким, що прийняв спадщину.
07 червня 2019 року він подав до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Майхер О. Л. заяву про прийняття спадщини. Проте для прийняття спадщини йому потрібно встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Інших спадкоємців, які могли б підтвердити належним чином своє право на спадкування, немає, тому єдиним спадкоємцем четвертої черги є він.
ОСОБА_2, яка вважає себе спадкоємцем після смерті ОСОБА_3, не надано доказів на підтвердження того, що вона є родичем померлої, проживала та допомагала спадкодавцеві, яка за життя тяжко хворіла та потребувала сторонньої допомоги, а тому підлягає усуненню від права на спадкування.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд: встановити факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право на спадкування після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; усунути від права на спадкування ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність ознак та проживання однією сім`єю з померлою ОСОБА_3, місце проживання позивача на день смерті спадкодавця було зареєстоване за іншою адресою, тому позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю не підлягає задоволенню.
Крім того, оскільки позивачем не доведено факту проживання однією сім`єю, то похідні вимоги про визнання за ним права на спадкування та усунення від спадкування ОСОБА_2 теж не підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів належними й допустимими доказами його проживання однією сім`єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Позивачем не обгрунтовано, чому саме ОСОБА_2 повинна була піклуватись про ОСОБА_3 та чи був у неї такий обов`язок, оскільки остання не перебувала зі спадкодавцем в родинних відносинах та до кола спадкоємців за законом не відноситься.
Крім того, до участі в справі не залучено орган місцевого самоврядування - Львівську міську раду, на території якої розташовано спадкове майно, яка за відсутності спадкоємців ОСОБА_3, відповідно до положень статті 1277 ЦК України може ставити питання про визнання спадщини відумерлою та перехід її у власність територіальної громади.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
ОСОБА_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 462/5763/19-ц із Залізничного районного суду м. Львова.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до статей 76, 77 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог він надав суду всі існуючі у нього докази, квитанції про оплату комунальних послуг, чеки на медикаменти для ОСОБА_3, чеки на харчування, побутову техніку (кавомолку, чайник, праску, люстру, стіл, масляний радіатор, телевізор, мультиварку тощо), квитанції і рахунки на будівельні матеріали, ремонтні роботи, які проводилися у квартирі, де вони вели спільне господарство, у них був спільний бюджет, який складався з обох пенсій та його заробітної плати. Свідки цей факт підтвердили. Крім того, оскільки він спільно проживав зі спадкодавцем, то здійснював за нею постійний догляд, якого вона потребувала після перенесеної операції і тривалого лікування, надавав іншу допомогу, ніс тягар з утримання майна, після смерті її сина та чоловіка займався їхніми похоронами, а у подальшому займався похоронами ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 він залишився проживати у її квартирі, надалі оплачує комунальні послуги.
Суди не врахували, що головною ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем. Такими особами можуть бути й інші родичі спадкодавця, причому ними можуть також особи однієї статі зі спадкодавцем, або особи, які взагалі не пов`язані спорідненням зі спадкодавцем.
Судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, тому суд дійшов до помилкового висновку, що місце реєстрації спадкоємця повинно бути разом із місцем реєстрації спадкодавця, що в цілому суперечить позиції Верховного Суду в подібних справах (постанова від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18 ).
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини перша, четверта статті 3 СК України).
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. Однак до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Звертаючись до суду з позовом, зокрема, про встановлення факту проживання однією сім`єю понад п`ять років, ОСОБА_1 вказував, що з 2012 року він проживав зі спадкодавцем ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, однією сім`єю та вів з нею спільне господарство, однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують ці обставини.
Допитані у справі свідки підтвердили про відомі їм обставини лише зі слів позивача, що беззаперечно без сукупності інших доказів не може бути покладено в основу судового рішення.
Посилання у касаційній скарзі на те, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, не заслуговують на увагу, оскільки дійсно сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
Проте наданіОСОБА_1 докази не підтверджують його проживання однією сім`єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
До подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19).
Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, винної поведінки останньої, а також потребу спадкодавця у такій допомозі.
Крім того, ОСОБА_1 не доведено, чому саме ОСОБА_2 повинна була піклуватись про ОСОБА_3 та чи був у неї такий обов`язок, оскільки остання не перебувала зі спадкодавцем у родинних відносинах, таких доказів суду не надано, і в коло спадкоємців не входить.
Таким чином, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду