Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 461/91/19-ц
провадження № 61-15679св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - співзасновник і бенефіціар товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1,
відповідач - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
третя особа - Львівська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом співзасновника і бенефіціара товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, третя особа - Львівська міська рада, про визнання недійсним договору оренди за касаційною скаргою співзасновника і бенефіціара товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року співзасновник і бенефіціар товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, третя особа - Львівська міська рада, про визнання недійсним договору оренди.
Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 1993 року між Фондом комунального майна м. Львова та товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство "Піцца-Пронто" (далі - ТОВ СУАП "Піцца-Пронто") укладено договір оренди № 456, за умовами якого останнє прийняло в оренду 01 жовтня 1992 року на термін до 01 жовтня 1994 року в користування нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (19-1, 19-2, 19-3, 19-4), для використання під торгові зали (зали харчування) і побутових приміщень, площею 57,1 кв. м.
Договір оренди був вчинений під впливом обману, оскільки ні Фонд комунального майна, ні Львівська міська рада народних депутатів на час укладення договору не були власником зданого в оренду приміщення. Підприємство зареєстровано тільки 25 листопада 1992 року, а створення Фонду комунального майна м. Львова було задекларовано 25 грудня 1992 року. Отже, на дату початку дії договору, 01 жовтня 1992 року, сторін договору ще не існувало, Фонд комунального майна м. Львова на час укладення спірного договору був неналежним орендодавцем.
Ураховуючи викладене, співзасновник і бенефіціар ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 просила суд поновити строк позовної давності та визнати недійсним договір оренди від 25 травня 1993 року № 456, укладений між Фондом комунального майна м. Львова та ТОВ СУАП "Піцца-Пронто".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2019 року позов співзасновника і бенефіціара ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір оренди від 25 травня 1993 року № 456, укладений між Фондом комунального майна м. Львова та
ТОВ СУАП "Піцца-Пронто".
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на дату початку дії договору, 01 жовтня 1992 року, сторін договору, як юридичних осіб, не існувало, тому договір передачі нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 індексами 19-1, 19-2, 19-3, 19-4, 19-5, 19-6 у м. Львові, укладений 25 травня 1993 року між Фондом комунального майна м. Львова та ТОВ СУАП "Піцца-Пронто", необхідно визнати недійсним. Суд керувався статтями 41, 42, 48, 153, 154 ЦК УРСР.
Також суд дійшов висновку про поновлення строку позовної давності, який пропущеного з поважних причин, оскільки порушене право підлягає судовому захисту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задоволено.
Апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2019 року скасовано.
Провадження у справі за позовом співзасновника і бенефіціара ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, третя особа - Львівська міська рада, про визнання недійсним договору оренди закрито.
Роз`яснено співзасновнику і бенефіціару ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 право на звернення до суду з цією вимогою в порядку господарського судочинства до господарського суду Львівської області, а також роз`яснено про наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що на даний час у зв`язку з рейдерськими атаками Львівської міської ради на ТОВ СУАП "Піцца-Пронто", воно не працює, немає коштів на рахунку, тому вона має право як співзасновник та бенефіціар звернутися з позовом як фізична особа, чиї корпоративні права порушено.
Проте такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку, тому що незалежно від суб`єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржене судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки її належним чином не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання, а тому справу розглянуто за її відсутності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). При цьому зазначає, що спір, який виник між сторонами у цій справі, має приватноправовий характер, тому має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року клопотання співзасновника і бенефіціара ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено.
Поновлено співзасновнику і бенефіціару ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року.
У задоволенні заяви співзасновника і бенефіціара ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено.
Касаційну скаргу співзасновника і бенефіціара ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року залишено без руху та надано строк для виконання вимог цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 461/91/19-ц з Галицького районного суду м. Львова.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга співзасновника і бенефіціара ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 мотивована тим, що 02 вересня 2020 року апеляційним судом розглянуто справу за її, як учасника справи, відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Відмовляючи їй у задоволенні клопотання від 31 серпня 2020 року про відкладення розгляду справи, апеляційний суд порушив вимоги частини третьої статті 15 ЦПК України, статті 59, пунктів 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України, частини першої статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", статтю 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, оскільки не забезпечив принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Апеляційний суд не врахував, що спір між сторонами має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, оскільки фізична особа може захищати в господарському судочинстві тільки свої порушені корпоративні права. Проте у цьому спорі вона не захищає свої корпоративні права, а звернулась до суду з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради як фізична особа співзасновник і бенефіціар ТОВ СУАП "Піцца-Пронто", керуючись нормами ЦК УРСР та Закону України "Про оренду державного і комунального майна".
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга співзасновника і бенефіціара ТОВ СУАП "Піцца-Пронто" ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржене судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України або ГПК України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Частинами першою, другою статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За загальним правилом, спори між юридичними особами не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки віднесені до компетенції господарського суду.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів визначено статтею 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди від 25 травня 1993 року № 456, укладеного між Фондом комунального майна м. Львова та ТОВ СУАП "Піцца-Пронто", ОСОБА_1 зазначала, що у зв`язку з рейдерськими атаками Львівської міської ради на це товариство воно не працює, немає коштів на рахунку, тому вона як один із засновників ТОВ СУАП "Піцца-Понто" та його бенефіціар, змушена звернутися до суду як фізична особа, чиї корпоративні права порушено.
Відповідач у цій справі є органом місцевого самоврядування, який має статус юридичної особи і наділений законом власними повноваженнями, в межах яких діє самостійно і несе відповідальність за свою діяльність, а іншою стороною правочину є юридична особа - ТОВ СУАП "Піцца-Пронто".
Критерієм розмежування справ цивільного і господарського судочинства є одночасно як суб`єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.
Вказані правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц (провадження № 14-123цс18), постановах Верховного Суду: від 18 листопада 2020 року у справі № 369/172/19-ц (провадження № 61-5630св20), від 09 лютого 2021 року у справі № 320/5188/19-ц (провадження № 61-4500св20).
Відповідно до статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.
Разом із цим пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У пункті2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративний правовідносин" судам роз`яснено, що законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України незалежно від суб`єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.
Таким чином, правильними є висновок апеляційного суду про те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки позивачем є засновник юридичної особи, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням прав товариства. При цьому предметом позову є господарський договір оренди нежитлових приміщень, укладений між юридичними особами.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги, що судом попередньої інстанції не встановлено обставини справи в повному обсязі та не надано цим обставинам належної оцінки, оскільки закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України апеляційний суд не здійснював розгляд справи по суті спору та закрив провадження у справі.
Посилання касаційної скарги на розгляд апеляційним судом справи за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання є безпідставними, оскільки судом неодноразово відкладалися судові засідання за клопотанням позивача (25 березня 2020 року, 29 квітня 2020 року, 20 травня 2020 року, 17 червня 2020 року, 05 серпня 2020 року), тому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні чергового клопотання позивача про відкладення розгляду справи та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, що є принципом цивільного судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 .
При цьому заяву про відкладення розгляду справи, призначеної на 02 вересня 2020 року, ОСОБА_1 подала 31 серпня 2020 року (вхідний № 20574 від 01 вересня 2020 року), що свідчить про те, що позивач знала про час, місце і дату судового розгляду.
Висновки апеляційного суду встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, прийнята з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Інші доводи касаційної скарги на законність судового рішення не впливають, зводяться до незгоди заявника з висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду