Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 495/10972/17
провадження № 61-6894св20
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області,
відповідачі: ОСОБА_1, Головне територіальне управління юстиції в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 липня 2018 року у складі судді Боярського О. О. та постанову Одеського апеляційного суду
від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О. В.,
Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеська ОДА), департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - Департамент ДАБІ в Одеській області) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 жовтня 2017 року вбачається, що на підставі рішення реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 26 квітня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на зазначене вище нерухоме майно визначено: декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ОД 142151980753, видану 17 липня 2015 року Департамент ДАБІ в Одеській області; технічний паспорт від 06 травня 2015 року, виданий Приватним підприємством "Одеське бюро технічної інвентаризації".
Наказом Департаменту ДАБІ в Одеській області № 57 від 15 вересня 2017 року "Про скасування декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності", скасовано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстровану 17 липня 2015 року за № ОД 142151980753 з будівництва будівлі відпочинку рибака та зберігання плавзасобів за адресою: комплекс будівель та споруд АДРЕСА_2, замовник - ОСОБА_1, у зв`язку з відсутністю документа, який надає право володіння та користування земельною ділянкою, на якій виконується будівництво.
Ураховуючи, що комплекс нежитлових будівель розміщений на землях, які не підпадають під жодне цільове призначення земель, визначене частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), розпорядження якими здійснюють районні адміністрації, а тому передача земель для вказаних цілей (для будівництва та обслуговування будівлі для відпочинку та зберігання плавзасобів за межами населеного пункту) належить до повноважень Одеської ОДА, а отже належним органом, що виконує функції з розпорядженням землями державної власності має бути Одеська ОДА, яка не приймала рішення про передачу у власність або користування ОСОБА_1 земельної ділянки на правому березі АДРЕСА_3 .
Наявність зареєстрованого права власності на комплекс нежитлових будівель, розміщених на земельній ділянці, власником якої є Одеська ОДА, порушує її права, однак Одеська ОДА не вчинила ніяких дій щодо скасування права власності ОСОБА_1 на час звернення з даним позовом, що свідчить про неналежне виконання обов`язків зазначеного органу державної влади, у зв`язку з чим виникла необхідність звернення із зазначеним позовом прокурора.
Крім того, оскільки спірний об`єкт містобудування експлуатується без введення в експлуатацію, що заборонено чинним законодавством, порушуються також інтереси Департаменту ДАБІ в Одеській області, як органу, який наділений функціями контролю у сфері містобудування.
Стаття 376 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначає житловий будинок, будівлю, споруду, інше нерухоме майно самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Посилаючись на наведене, а також на те, що рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 прийнято на підставі, у тому числі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яку на час звернення з позовом скасовано та за відсутності документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, прокурор просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильковської Є. В. від 26 квітня 2016 року, індексний номер 29421431 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати запис у реєстрі прав власності на нерухоме майно № 14339435 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 912122851208.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 24 липня 2018 року у задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Одеської ОДА, Департаменту ДАБІ в Одеській області відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку звернувся до органу державного архітектурно-будівельного контролю та державного реєстратора, надавши усі необхідні документи, що підтверджують завершення будівництва будівлі відпочинку рибаків та зберігання плавзасобів. Визначений частиною першою статті 346 ЦК України перелік підстав припинення права власності, не містить такої підстави, як скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Ризики помилки державного органу повинні покладатися на саму державу, а не виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини "Рисовський проти України", заява
№ 29979/04). Позивач не довів, що існування запису про право власності на спірний об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права та інтереси держави.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 липня
2018 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки виникненню права власності ОСОБА_1 на новостворене майно передувала активна участь у зазначеному процесі держави в особі відповідного органу архітектурно-будівельного контролю, який спочатку надав дозвіл на будівництво об`єкту нерухомого майна, процес якого він уповноважений контролювати, прийняв до експлуатації закінчений будівництвом об`єкт, що стало підставою для реєстрації права власності на збудований об`єкт, після чого декларація про готовність об`єкта до експлуатації вичерпала свою дію, зазначене виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. А отже не може визнаватися законною послідуюча перевірка органу державного будівельного контролю та складені ним за результатами перевірки акти, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а.
Надаючи оцінку критеріям втручання держави у мирне володіння майном, зокрема законності такого втручання, чи має воно на меті "суспільний" та "публічний" інтерес, та чи є таке втручання пропорційним визначеним цілям у контексті дотримання вимог статі 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд узагальнено послався на оцінку зазначених критеріїв у рішеннях Європейського Суду з прав людини, та зазначив, що суд першої інстанції, перевіривши відповідність втручання держави у мирне володіння майном ОСОБА_1 на відповідність вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги прокурора за своїми правовими наслідками становлять непропорційне втручання позивача у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, зважаючи на відсутність належних і допустимих доказів незаконності набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга першого заступника прокурора Одеської області, у якій заявник просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 24 липня 2018року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначав, що суди застосували норми матеріального права без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 21 листопада 2018 року № 127/93/17-ц та Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 13 березня 2019 року у справі
№ 910/22575/17, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц,
від 24 липня 2019 року у справі № 910/10932/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга першого заступника прокурора Одеської області у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували положення статті 376 ЦК України за змістом якої, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 910/22575/17 та від 24 липня 2019 року у справі № 910/10932/17 виклав правовий висновок відповідно до якого у вирішенні зазначеної категорії спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних обʼєктів, причини відсутності цих документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо. Під час вирішення спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єктів нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки.
Прокурор, на виконання вимог статей 76-80 ЦПК України, довів відсутність у ОСОБА_1 передбаченого статтями 125, 126 ЗК України права власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, за відсутності якого будівництво вважається самочинним.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові наведеного не урахував, не застосував до спірних правовідносин положення статті 376 ЦК України та статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та не урахував правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові
від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц.
Апеляційний суд безпідставно послався на договір оренди земельної ділянки
від 30 листопада 2007 року, укладений між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальність "Главбуд" (далі - ТОВ "Главбуд"), стороною якого ОСОБА_1 не є, та який був розірваний за рішенням Господарського суду Одеської області від 29 листопада 2017 року у справі № 916/1253/17, що набрало законної сили. Суд необґрунтовано вказав, що спірний об`єкт будівництва є об`єктом житлової нерухомості, тоді як з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що ОСОБА_1 побудував будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів.
Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишився також той факт, що замовником у декларації про готовність об`єкта до експлуатації вказано про наявність дозволу на виконання будівельних робіт від 17 червня 2007 року, тоді як фактично ОСОБА_1, згідно з актом встановлення меж земельної ділянки та передачі інженерних мереж і комунікацій під забудову модуля для відпочинку рибаків та зберігання плавзасобів ТОВ "Главбуд" надано земельну ділянку лише 02 квітня 2013 року. Неповнота зʼясування судом зазначених обставин призвела до не урахування правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, згідно з яким замовник, як ініціатор реєстрації декларації про готовність обʼєкта до експлуатації, відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність обʼєкта до експлуатації, та за експлуатацію обʼєкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Апеляційний суд слушно зауважив, що ЄСПЛ у своїх рішеннях зауважує, що особа не повинна нести тягар відповідальності за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень. Разом з тим, суд не урахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 про те, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, зокрема не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, а й відповідача у справі.
23 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому він просив поновити йому строк на подання відзиву, посилаючись на наявну епідемічну ситуацію у країні, його вік та стан здоров`я. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження поважності причин несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, строк для подання якого сплив 15 липня 2020 року, а тому відсутні підстави для поновлення йому строку для подання відзиву на касаційну скаргу, у зв`язку з чим колегія суддів не ураховує його при вирішенні касаційної скарги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано справу з місцевого суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.