ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/825/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Пономарьов М.М. (адвокат),
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
третьої особи-1 - Пономарьов М.М. (адвокат),
третьої особи-2 - Пономарьов М.М. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Радецької Ганни Степанівни
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 (судді: Зварич О.В. (головуючий), Дубник О.П., Матущак О.І.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Радецької Ганни Степанівни
до: 1. Фізичної особи-підприємця Копитчака Івана Івановича,
2. Фізичної особи-підприємця Кулієва Арзу Мугдат Огли
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Голіян Микола Володимирович,
2. ОСОБА_2
про витребування майна із чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Фізична особа-підприємець Радецька Ганна Степанівна (далі - ФОП Радецька Г.С., Позивач) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Копитчака Івана Івановича (далі - ФОП Кипитчак І.І., Відповідач-1) про витребування майна (обладнання для автосервісу та ремонту автомобілів) із чужого незаконного володіння.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не надає Позивачу доступу до приміщення, де знаходиться спірне майно та відмовляється його повертати, у зв`язку з чим Позивач, як орендар даного майна, позбавлений права володіти та користуватись ним.
1.3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.08.2019 залучено до участі у справі Голіяна Миколу Володимировича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та Фізичну особу-підприємця Кулієва Арзу Мугдат Огли в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
1.4. Крім того, Позивач подав до суду заяву про визнання недійсними пов`язаних з предметом спору правочинів у порядку частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, у якій просив визнати недійсним договори купівлі-продажу обладнання від 20.08.2013, від 16.09.2013, від 03.10.2013 та від 02.12.2013, укладених між суб`єктом підприємницької діяльності Кулієвим Арзу Мугдат Огли та Копитчаком І.І .
1.5. Зазначена заява мотивована тим, що заявник дізнався про існування таких договорів лише після їх пред`явлення Відповідачем в межах розгляду цієї справи 31.07.2019, тому Позивач не міг включити відповідну вимогу про визнання їх недійсними до позовної заяви.
1.6. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.09.2019 змінено процесуальний статус Фізичної особи-підприємця Кулієва Арзу Мугдат Огли залучивши його до участі у справі в якості Відповідача-2.
1.7. ОСОБА_2 залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020.
2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.01.2020 у справі №914/825/19 (1) прийнято відмову та закрито провадження в частині позовних вимог позивача щодо майна, зазначеного в заяві про зменшення позовних вимог;
(2) зменшені позовні вимоги задоволені у повному обсязі;
(3) витребувано від ФОП Копитчака І.І. на користь ФОП Радецької Г.С. майно, перелік якого наведений у резолютивній частині судового рішення;
(4) задоволено заяву Позивача про визнання недійсними пов`язаних з предметом спору договорів купівлі-продажу обладнання від 20.08.2013, від 16.09.2013, від 03.10.2013 та від 02.12.2013, укладених між суб`єктом підприємницької діяльності Кулієвим Арзу Мугдат Огли та Копитчаком І.І. ;
(5) визнано недійсними пов`язані з предметом спору договори купівлі-продажу обладнання від 20.08.2013, від 16.09.2013, від 03.10.2013 та від 02.12.2013, укладених між суб`єктом підприємницької діяльності Кулієвим Арзу Мугдат Огли та Копитчаком І.І. ;
(6, 7) вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
2.2. Місцевий господарський суд виходив з того, що у ФОП Копитчака І.І. відсутні правові підстави для володіння спірним майном, оскільки власник майна - ОСОБА_2 не укладав з ним жодних правочинів, які б надавали останньому право користуватись таким майном. Одночасно, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення поданої Позивачем в порядку частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України заяви про визнання недійсними договорів купівлі-продажу обладнання від 20.08.2013 року, від 16.09.2013, від 03.10.2013, від 02.12.2013, укладених між Суб`єктом підприємницької діяльності Кулієвом Арзу Мугдат Огли та
Копитчаком І.І 2.3 . Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі №914/825/19 змінено мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду та виключено пункти 4, 5 з його резолютивної частини. В іншій частині рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
2.4. Апеляційна інстанція виходила з того, що вимога про визнання недійсними правочинів в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України не може розглядатись спільно з віндикаційним позовом.
2.5. Додатково суд вказав, що така вимога є самостійною та має бути заявлена із дотриманням відповідних положень процесуального законодавства, зокрема, щодо форми та змісту, із додаванням документів на підтвердження надіслання копії заяви іншим учасникам, документів про сплату судового збору та ін.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі ФОП Радецька Г.С. просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині зміни мотивувальної частини та виключення пунктів 4, 5 з резолютивної частини рішення місцевого господарського суду та вказані пункти залишити в силі.
3.2. Вимоги скарги обґрунтовані тим, що апеляційною інстанцією не враховано висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.04.2019 у справі №910/9673/17 (законом не встановлено вимог до форми та порядку подання заяви в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України;
3.3. Також скаржник посилається на те, що на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, зокрема, щодо можливості спільного розгляду віндикаційного позову із заявленою в поряду частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України вимогою про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору договору.
4. Обставини встановлені судами
4.1. 12.08.2013 між Фізичною особою-підприємцем Голіян Миколою Володимировичем (Продавець) та Фізичною особою ОСОБА_2 (Покупець) укладений договір купівлі-продажу №12/08, відповідно до умов якого Продавець передає обладнання та інструменти Покупцю, а Покупець приймає товар та оплачує його вартість. Найменування, розгорнутий асортимент, кількість та ціна товару зазначені у специфікаціях, що є невід`ємними частинами даного договору.
4.2. Специфікаціями до договору купівлі-продажу №12/08 від 12.08.2013: №1 від 12.08.2013; №2 від 13.08.2013; №3 від 14.08.2013; № 4 від 27.09.2013; №5 від 09.11.2013 та №6 від 19.11.2013 сторони узгодили найменування, розгорнутий асортимент, кількість та ціну товару.
4.3. Видатковими накладними №260 від 12.08.2013, №2611 від 13.08.2013, №2628 від 14.08.2013, №3516 від 27.09.2013, №4484 від 09.11.2013 та №4750 від 19.11.2013 підтверджується факт прийому Покупцем від Продавця товарів по їх кількості та якості.
4.4. Серед придбаного товару - обладнання для автосервісу (ремонту автомобілів), зокрема, балансувальний стенд; шиномонтажний стенд; підіймачі 2-ох стійкові 4,0 т електрогідравлічні з нижньою синхронізацією 380В; дископрав; знімач для масляного фільтра "краб" 65-110; стяжки пружин двохзахватні L270mm; зйомник р/тяг і кульових опор 19 мм універсальний; зйомник р/тяг кульових опор 29x82x65мм; ключ трубний важільний 65мм L560; монтування з резиновою ручкою (L800mm); аргонова зварка G.I.200AC/DC; зварювальний апарат DIGITAL MIG 220; підіймач 2-ох стійковий 4,5т електрогідравлічний з нижньою синхронізацією 380В; пневмогайковерт 1/2" 678 N/m 8000об/хв 2.6КГ; лапи подовжені.
4.5. Вищезазначене майно було доставлено ФОП Голіян М.В. в м. Турка, змонтоване та розміщене у складському приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві спільної власності ФОП Радецькій Г.С. та ОСОБА_4 .
4.6. 27.10.2018 між ОСОБА_2 (Орендодавець) та ФОП Радецькою Г.С. (Орендар) укладений договір оренди обладнання та підписано акт приймання-передачі.
4.7. Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що спірне майно фактично перебуває у володінні ФОП Копитчака І.І., останній не надає Позивачу доступу до приміщення, де знаходиться спірне майно та відмовляється повертати це майно Позивачу.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині зміни мотивувальної частини та виключення пунктів 4, 5 з резолютивної частини рішення місцевого суду, якими було задоволено заяву Позивача про визнання в порядку частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України недійсними договорів купівлі-продажу майна, укладених між відповідачами.
5.3. Відповідно до частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
5.4. Виходячи зі змісту наведеної норми, чинний процесуальний закон дозволяє позивачеві об`єднати вимогу про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, з первісними позовними вимогами.
5.5. Для цього мають бути дотримані дві умови: 1) така заява має бути поданою до закінчення підготовчого засідання; 2) позивач повинен довести, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин. При цьому законом не встановлено вимог до форми та порядку подання відповідної заяви.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/9673/17.
5.6. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
5.7. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 та від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
5.8. У даному випадку Позивач скористався правом наданим частиною третьою статті 237 Господарського процесуального кодексу України та звернувся до суду із заявою про визнання недійсними пов`язаних з предметом спору договорів купівлі-продажу від 20.08.2013, від 16.09.2013, від 03.10.2013 та від 02.12.2013, якими Відповідач-1 обґрунтовував своє право власності на спірне майно чим фактично ставив під сумнів право власності ОСОБА_2 на це ж майно та статус Позивача, як його титульного володільця та відповідно його право на звернення до суду за захистом своїх прав.
5.9. Вищезазначена заява подана до закінчення підготовчого засідання, а неможливість включення вказаних вимог до позовної заяви обґрунтована необізнаністю Позивача на час подання позову з обставинами існування таких договорів, тобто із додержанням строків і правил, визначених частиною третьою статті 237 Господарського процесуального кодексу України.
5.10. Таким чином, розгляд вищезазначених вимог, заявлених в порядку частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України призведе до повного захисту прав Позивача, який не буде змушений ініціювати новий судовий процес з метою одержати судове рішення.
5.11. Місцевий господарський суд прийняв заяву Позивача про визнання недійсними правочинів з посиланням на вищевказану статтю Господарського процесуального кодексу України та надав відповідну оцінку питанню дійсності/недійсності цих правочинів в межах даної справи.
5.12. Натомість запропонований апеляційною інстанцією підхід не відповідає принципу процесуальної економії та створює штучне подвоєння судового процесу, що є неприпустимим та не відповідає основним засадам господарського судочинства щодо його змагальності, диспозитивності та пропорційності.
5.13. Крім того, частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
5.14. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 04.04.2020 у справа №610/1030/18 та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.
5.15. При цьому, як обґрунтовано зазначає скаржник, положення частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України не містять будь-яких застережень, які б виключали можливість розглянути спільно з віндикаційним позовом заявлену в порядку зазначеної норми вимогу про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину.
5.14. В такий спосіб, суд апеляційної інстанції, розглядаючи відповідну заяву, припустився неправильного застосування норм процесуального права, а саме частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України. Натомість рішення суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим і таким, що відповідає нормам чинного процесуального законодавства, що є підставою для скасування абзаців 2, 3 резолютивної частини постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі пунктів 4, 5 резолютивної частини рішення місцевого господарського суду та задоволення касаційної скарги.
5.15. Щодо посилання скаржника про відсутність висновку Верховного Суду про можливість спільного розгляду віндикаційного позову із заявленою в поряду частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України вимогою про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору договору, Суд зазначає наступне.
5.16. Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України визначено принцип диспозитивності господарського судочинства, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
5.17. Зазначена стаття також пов`язана зі статтею 5 цього Кодексу зі змісту якої убачається, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
5.18. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд враховує подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.
5.19. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
5.20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).
5.21. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19.
5.22. Частиною третьою статті 237 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачена можливість суду за заявою позивача визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону.
5.23. Зазначений припис законодавства спрямований, насамперед, на усунення під час розгляду справи обставин, які в подальшому можуть ускладнити відновлення порушеного права позивача, створити правову невизначеність, наприклад щодо правового статусу спірного майна та стати в подальшому предметом інших спорів щодо такого майна та/або реєстраційних дій з ним.
5.24. В такий спосіб, поєднання такого речово-правового способу захисту, як віндикаційний позов, не виключає можливість звернення позивача за захистом своїх прав на підставі частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України з вимогою про визнання недійсним правочину. При цьому, ефективність останнього способу захисту повинна оцінюватись судом з урахуванням предмету та підстав позову, а також встановлених обставин справи.