ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 400/2041/19
адміністративне провадження № К/9901/471/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №400/2041/19
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року (суд у складі головуючого судді- Малих О.В) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року (суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів: Косцової І.П., Танасогло Т.М)
ВСТАНОВИВ :
1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернуся до суду із адміністративним позовом до Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 29.08.2016 року ВП №52059986 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 20.12.2011 року №25560410 про стягнення виконавчого збору. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 29.08.2016 року ВП №52059986.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті, прийшли до висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року, винесена без належних підстав.
3. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 28 грудня 2019 року звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати.
4. У касаційній скарзі касатор, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права зазначає, що державний виконавець діяв з додержанням вимог закону, судами неповно встановлені обставини справи, суд залишив поза увагою те, що позивачем порушено строки звернення до суду з даним позовом.
5. Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2020 року відкрив касаційне провадження за скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №400/2041/19.
6. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на допущені відповідачем порушення, які унеможливили додержання його прав, просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
7. Переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
8. По справі встановлено, що рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 31.05.2010 року (справа №2ц-638/10) задоволено позов Миколаївської філії ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та стягнуто на користь Банку в солідарному порядку з ОСОБА_2 (боржник), ОСОБА_1 (поручитель) та ТОВ "Фаетон-Авто" заборгованість за кредитним договором.
9. 18.11.2010 року Центральним районним судом м. Миколаєва на підставі вказаного вище рішення суду від 31.05.2010 року було видано виконавчий лист №2-2-638/2010. 29.03.2011 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ДВС України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №25560410 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа №2-2-638/2010 від 18.11.2010 року.
10. 20.12.2011 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ДВС України на підставі ст.28 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року, винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору.
11. Судами встановлено, що спірна постанова від 20.12.2011 року про стягнення з позивача виконавчого збору не відповідає вимогам, які пред`являються до виконавчого документа. Так, в порушення вимог п.п.2,5,6 ч.1 ст.18 Закону №606-ХІУ, у постанові не зазначено повне найменування "стягувача", його місцезнаходження, код ЄДРПОУ, дата народження та місце роботи "боржника", дати прийняття судом рішення та набрання ним законної сили, а також строк пред`явлення цього виконавчого документа до виконання.
12. 29.08.2016 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на підставі заяви стягувача та приписів п.1 ч.1 ст.47 та ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року, прийнято постанову про повернення вказаного вище виконавчого листа №2-2-638/2010 від 18.11.2010 року стягувачу у зв`язку із його повним добровільним виконанням з посиланням на наслідки завершення виконавчого провадження, передбачені статтею 50 Закону у разі повернення виконавчого документу.
13. Судами встановлено, що повернення боржником боргу стягувачу здійснено за умовами мирової угоди, укладеної 10 січня 2012 року у повному обсязі.
14. Пункт другий резолютивної частини вказаної постанови від 29.08.2016 року містить посилання на виведення в окреме провадження постанови відділу ПВР ДВС України про стягнення виконавчого збору від 20.12.2015 року для подальшого виконання.
15. 29.08.2016 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови відділу ПВР ДВС України від 20.12.2011 року №25560410 про стягнення з позивача виконавчого збору.
16. У тексті вказаної постанови зазначено, що виконавчий документ (яким є постанова від 20.12.2011 року про стягнення виконавчого збору) набрав законної сили - 20.12.2011 року та був поданий до примусового виконання (стягнення) - 29.08.2016 року.
17. Також встановлено, що ні матеріали справи, ні матеріали виконавчого провадження №25560410 не підтверджують наявність будь-яких доказів про направлення на адресу позивача-боржника вищезазначених копій постанов виконавця або їх отримання позивачем у визначений законом строк.
18. 29.11.2017 року, ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження ВП №25560410, представник позивача дізнався про існування зазначеної вище постанови від 29.08.2016 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови відділу ПВР ДВС України від 20.12.2011 року.
19. Не погоджуючись із вказаною постановою від 29.08.2016 року про відкриття виконавчого провадження, позивач оскаржив її спочатку в порядку ЦПК України до Центрального районного суду м. Миколаєва, який своєю ухвалою від 28.02.2018 року (справа №22-ц/784/609/18) визнав постанову головного державного виконавця протиправною та скасував.
20. В подальшому, постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 11.04.2018 року зазначену вище ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.02.2018 року було скасовано, провадження у цивільній справі №22-ц/784/609/18 закрито та роз`яснено позивачу його право на звернення до суду із цим позовом в порядку КАС України.
21. Враховуючи висновки постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 11.04.2018 року по справі №22-ц/784/609/18 та постанови Великої палати Верховного суду від 10.04.2019 року (по справі №766/740/17), оскаржив її вже в порядку КАС України до окружного адміністративного суду.
22. Підставою для задоволення позовних вимог у даній справі стали встановлені судами попередніх інстанцій факти відкриття відповідачем 29 серпня 2016 року виконавчого провадження № 584/18 за постановою відділу примусового виконання рішення ДВСУ від 20 грудня 2011 року про стягнення виконавчого збору з позивача, який не був повідомлений у визначений законом строк про це, не отримував постанови старшого державного виконавця у цьому виконавчому провадженні, а також про пропуск відповідачем строку пред`явлення до виконання постанови від 20.12.2011 року №25560410 про стягнення з позивача виконавчого збору.
23. Вивчивши доводи касаційної скарги стосовно незгоди з висновками судів у частині протиправності оскаржуваної постанови державного виконавця, суд касаційної інстанції зазначає таке.
24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
- безсторонньо (неупереджено);
- добросовісно;
- розсудливо;
- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
своєчасно, тобто протягом розумного строку.
26. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV), за змістом статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
27. Приписами статті 6 Закону № 606-XIV обумовлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
28. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
29. Згідно зі статтею 83 цього ж Закону контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку встановленому цим законом.
30. Частиною другою статті 82 боржникові надано право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
31. Відповідно до вимог статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
32. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
33. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
34. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
35. Пунктом 1 частини статті 47 Закону№ 606-XIV передбачає, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, є письмова заява стягувача. Частиною другою цієї статті покладається на виконавця обов`язок складання акту про наявність обставин, передбачених у частині першій статті. Частина четверта цієї статті зобов`язує державного виконавця виносити постанову про повернення виконавчого документу, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена у порядку, встановленому Законом.
36. Відповідно до статті 50 Закону № 606-XIV у разі повернення виконавчого документу до суду скасовуються вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також проводяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених законом.
37. Частиною шостою статті 28 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
38. У разі виконання рішення, за яким закінчився строк для його самостійного виконання, але судом встановлено відстрочку чи розстрочку виконання рішення, виконавчий збір стягується в порядку, встановленому цим Законом, шляхом виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження.
39. Згідно з частиною 8 цієї статті постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення може бути оскаржена до суду в десятиденний строк.
40. Статтею 31 Закону№ 606-XIV передбачено порядок надсилання документів виконавчого провадження. Так, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
41. Державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.
42. У відповідності до пункту 3.20 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерством юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 ( зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 2 квітня 20102 року за № 489/20802) - далі Інструкція № 512/5, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами за адресами, зазначеними у виконавчому документі, або іншими адресами, про які стало відомо державному виконавцю, або зазначеними у письмовій заяві сторони виконавчого провадження, у тому числі шляхом факсимільного зв`язку або електронною поштою.
43. Пункт 3.15 Інструкції № 512/5 визначає, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).
44. Пункт 3.17 цієї Інструкції№ 512/5 передбачає, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
45. Відповідно до пунктів 3.18.13.20 Інструкції № 512/5 встановлено, що при завершенні виконавчого провадження державний виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава завершення виконавчого провадження з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору.
46. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом державного виконавця та скріплюється печаткою органу ДВС.
47. Надсилання документів виконавчого провадження здійснюється згідно з положеннями статті 31 Закону. За письмовою заявою учасника виконавчого провадження інформаційні повідомлення щодо складання документів виконавчого провадження можуть надсилатися йому каналами факсимільного зв`язку або електронною поштою, смс-повідомленням. Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв`язку або електронною поштою, вважаються врученими за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами.
48. Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами за адресами, зазначеними у виконавчому документі, або іншими адресами, про які стало відомо державному виконавцю, або зазначеними у письмовій заяві сторони виконавчого провадження, у тому числі шляхом факсимільного зв`язку або електронною поштою.
49. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.08.2016 року головним державним виконавцем Відділу ПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на підставі заяви стягувача та за мотивуванням своїх дій приписами п.1 ч.1 ст.47 та ст.50 Закону 606-ХІV прийнято постанову про повернення виконавчого листа №2-2-638/2010 від 18.11.2010 року "стягувачові" та про виведення в окреме провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору № 25560410 від 20.12.2015 року.
50. При цьому із тексту зазначеної постанови вбачається, що вона прийнята у зв`язку з надходження до відділу клопотання стягувача про повернення виконавчого документу без виконання. В той же час судами встановлено, що постанова була прийнята у зв`язку з погашенням позивачем боргу перед стягувачом у відповідності до виконання умов мирової угоди між останніми у повному обсязі.
51. Встановлені по справі обставини також свідчать про те, що відповідачем від час оформлення повернення виконавчого документи не було додержано вищенаведених вимог Інструкції № 512/5 щодо зазначення результатів виконання (сума, яка фактично стягнута), відмітки на виконавчому документі про суму виконавчого збору.
52. Аналіз застосованих державним виконавцем норм матеріального права під час повернення виконавчого документу стягувачу свідчить про їх правову неузгодженість, що в свою чергу призвело до правової невизначеності у процедурі виконавчого провадження.
53. Того ж дня державний виконавець прийняв оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови відділу ПВР ДВС України від 20.12.2011 року №25560410 про стягнення з боржника виконавчого збору.
54. Ураховуючи ці обставин суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що державним виконавцем в постанові від 29.08.2016 року про повернення виданого судом виконавчого листа №2-2-638/2010 від 18.11.2010 року на підставі заяви стягувача про повне виконання боргового зобов`язання фактично була виділена в окреме провадження постанова відділу ПВР ДВС України від 20.12.2015 року, а не постанова про стягнення з боржника виконавчого провадження від 20.12.2011 року.
55. Також, Верховний Суд, враховуючи, що за матеріалами справи, у тому числі за наданими відповідачем матеріалами виконавчого провадження відсутні докази про повідомлення стягувача про вчинення виконавчих дій та прийняття рішень у рамках виконавчого провадження, суди дійшли обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог ст. 31, ч.5 ст.25 та ч.4 ст.47 Закону №606-ХІУ, які мали суттєвий вплив по права на позивача.
56. Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що прийняття оскаржуваної постанови було необґрунтованим, оскільки державний виконавець не переконався про обізнаність боржника щодо можливості виконання виконавчого документу без здійснення заходів його примусового виконання.
57. Щодо доводів касаційної скарги про необхідність залишення позовної заяви без розгляду з огляду на пропуск позивачем десятиденного строку звернення до суду, колегія суддів виходить із такого.
58. За правилами частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
59. Частиною першою статті 123 цього ж Кодексу обумовлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
60. Як уже зазначено, ухвалою від 08 липня 2019 року Миколаївський окружний адміністративний суд визнав поважною причину пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом і поновив цей строк.
61. Перевіряючи висновки зазначеної ухвали щодо поважності причин позивачем строку звернення до суду суди попередніх інстанцій надали належну та детальну оцінку обставинам справи і причинам поважності пропуску строку звернення до суду.
62. Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для переоцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом і відхиляє відповідні доводи скаржника.
63. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що посилання касатора на неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин у зв`язку з позбавленням його можливості прийняти участь у судовому засіданні є такими, що грунтуються на невірній оцінці порядку повідомлення сторони по справі про призначення судом справи до розгляду з огляду на час, який встановлений у відповідача для обробки вхідної кореспонденції. Відповідач у встановленому законом порядку був повідомлений про дату, місце та час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, будучи обізнаним про судове засідання з клопотаннями про відкладення розгляду справи або надання додаткових доказів не звертався.
64. Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій підтриманих Верховним Судом і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
65. Верховний Суд, ураховуючи встановлені судами у цій справі порушення суб`єкта владних повноважень та недодержання ним вимог ч.2 ст.2 КАС України погоджується з висновками судів попередній інстанцій та доходить висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень з підстав наведених Верховним Судом.
66. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
67. Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
68. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
69. Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
70. Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.
71. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
72. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,