ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 816/1939/17
адміністративні провадження № К/9901/52659/18, К/9901/60798/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" та Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року (суддя Головко А.Б.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року (головуючий суддя Бершов Г.Є., судді: Ральченко І.М., Катунов В.В.) у справі №816/1939/17 за позовом Державного підприємства "Полтавського управління геофізичних робіт" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Полтавське управління геофізичних робіт" (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 3 жовтня 2017 року №0009871404 та №0009891401.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків податкового органу з огляду на недослідженість у повному обсязі наданих під час перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. З приводу взаємовідносин зі спірними контрагентами позивач вказує, що твердження контролюючого органу про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності з останнім ґрунтуються на припущеннях, а тому є непідтвердженими та такими, що не відповідають дійсності.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 жовтня 2017 року № 0009871404 в частині застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій в сумі 5885 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що кошти, видані підзвітним особам на відрядження, у розмірі 5885 грн підтверджуються копіями проїзних квитків на автобус, доданих до звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, які підтверджують проведення готівкових розрахунків.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині, суди дійшли висновку про відсутність у позивача права на податковий кредит за спірними господарськими операціями між позивачем та його контрагентами, оскільки здійснення таких господарських операцій не підтверджено належними первинними документами.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року в частині відмови у задоволені позову і ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які полягають у тому, що належними первинними документами, які містяться в матеріалах справи, підтверджується реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами. Зазначає, що відсутність основних засобів не є доказом фіктивності підприємства, оскільки суб`єкти господарювання можуть орендувати основні засоби, що, на думку позивача, не досліджувалось податковим органом під час здійснення перевірки. Посилається на те, що законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства.
Від податкового органу 10 липня 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій в частині відмови у задоволені позовних вимог, відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги підприємства та судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач також звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які полягають у тому, що старі зразки квитків, які втратили дію відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 25 травня 2006 року №506 "Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування", яким затверджені нові типові форми квитків на міжміські маршрути, неможливо використовувати у 2015-2016 роках.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 14 серпня 2017 року по 7 вересня 2017 року проведено планову виїзну документальну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 14 вересня 2017 року № 1209/16-31-14-01-10/00147921 (надалі - акт перевірки).
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 3 жовтня 2017 року № 0009871404, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6179,09 грн; № 0009891401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 1 768 136 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 442 034 грн.
Перевіркою встановлено порушення підприємством пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 1768136 грн; пунктів 3.1, 3.2, 7.39, 7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме: проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів оригіналу платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 7319,09 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційних скарг, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 3 жовтня 2017 року № 0009871404, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6179,09 грн, колегія суддів погоджується з висновками судів про часткове задоволення позовних вимог в частині застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій до Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" в сумі 5885 грн з таких підстав.
Як зазначалось раніше, актом перевірки встановлено проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів оригіналу платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 7319,09 грн.
Судами встановлено, що протягом перевіряємого періоду підприємством видавались кошти під звіт працівникам на господарські потреби та на відрядження. Позивачем надано суду копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та доданих до них копій списків згрупованих поштових відправлень, рекомендованих листів (бандеролей), чеків Укрпошти, проїзних квитків на автобус.
Пунктом 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 (надалі Положення №637) визначено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.
За змістом статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року
№ 265/95-ВР (надалі - Закон № 265/95-ВР) та пункту 1.2 Положення №637 розрахунковий документ - це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Відповідно до пункту 14 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59 (надалі - Інструкція №59), підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв`язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.
Згідно з пунктом 12 розділу ІІ Інструкції №59 витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов`язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі на чартерні рейси; рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання; страхових полісів тощо.
Витрати, понесені у зв`язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.
За приписами пункту 3.2 Положення №637 касові операції, що проводяться відповідно до Закону 265/95-ВР, оформляються згідно з вимогами цього Закону.
Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 25 травня 2006 року № 506 "Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування" затверджені типові форми квитків на міжміські маршрути.
Пунктом 4 цього наказу скасовано наказ Міністерства транспорту України від 31 травня 2000 року №278 "Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу автомобільним транспортом та Тарифних зон перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських маршрутах", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 2000 року за № 368/4589.
Статтею 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Враховуючи, що використані форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування за своєю суттю є проїзними документами, колегія суддів погоджується з висновками судів, що такі квитки підтверджують факт надання послуг з перевезення та оплату коштів за ці послуги. Тобто, проведено готівкові розрахунки із наданням одержувачем коштів оригіналу платіжного документа, який підтверджує сплату покупцем готівкових коштів.
Згідно з пунктом 7.39 Положення №637 під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.
Пунктом 7.41 Положення № 637 визначено, що під час перевірки правильності оформлення видачі готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.
Відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270 розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону N 265/95-ВР форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.
Відповідно до Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року №614 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) квитанції на послуги підприємств поштового зв`язку повинні містити обов`язкові реквізити: написи, позначення та інші елементи бланка квитанції, визначені затвердженими формами; ідентифікаційний код за ЄДРПОУ підприємства зв`язку, номер квитанції, загальну суму розрахунку, відбиток календарного штемпеля місця приймання.
Оскільки судами встановлено, що позивачем не підтверджено витрату коштів на господарські потреби підприємства на загальну суму 294,09 грн, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про проведення позивачем готівкових розрахунків без надання одержувачем коштів оригіналу платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 3 жовтня 2017 року № 0009871404 в частині застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій в сумі 5885 грн.
Висновки контролюючого органу про порушення підприємством вимог податкового законодавства вмотивовано і тим, що проведені позивачем господарські операції з контрагентами, а саме: Товариствами з обмеженою відповідальністю "Ол-Техно", "Науково-виробничий центр Укргеотехнології", "Онікс Груп" не підтверджені належно оформленими первинними документами, зокрема товарно-транспортними і податковими накладними, крім того, у зазначених контрагентів відсутні необхідні трудові та матеріальні ресурси для проведення відповідної господарської діяльності, а в Єдиному державному реєстрі наявна інформація про кримінальні провадження стосовно посадових осіб контрагентів позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо податкового повідомлення-рішення від 3 жовтня 2017 року № 0009891401, суди виходили з того, що підприємством не підтверджено належними первинними документами спірні господарські операції із контрагентами позивача, внаслідок чого відсутні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за такими операціями.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом положень пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. При цьому під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону №996-ХІV).
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.
Головною умовою для визначення суми податкового кредиту є їх документальне підтвердження та зв`язок з господарською діяльністю платника податку.
Позивач у касаційній скарзі наполягає на підтвердженні первинними документами господарських операцій з його контрагентами.
Однак, суди у прийнятих рішеннях зазначили, що ним для перевірки та підтвердження реальності господарських операцій, неодноразово запитувались первинні документи в підтвердження таких господарських операцій. Проте, первинні документи в підтвердження реальності господарських операцій позивачем під час розгляду справи не надано, реальність здійснення господарських операцій не підтверджено, а тому судова колегія, з урахуванням усіх обставин та пояснень сторін по справі вважає, що факт реальності господарських операцій не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи.
Суд касаційної інстанції визнає, що у разі непідтвердження позивачем його взаємовідносин з його контрагентом, не може вважатися правомірним включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями.
Відсутність первинних документів, що дали б змогу чітко відстежити результат замовлених робіт (послуг), використання такого результату у господарській діяльності позивача, придбання матеріальних цінностей та використання їх у господарській діяльності, ставлять під сумнів реальність таких операцій.
Судами не встановлено та позивачем не підтверджено будь-якими документами спрямованості спірних правовідносин на досягнення конкретних цілей у діяльності платника податків. Не встановлено також і факту оплати за договорами.
Позивачем не доведено наявність трудових ресурсів, основних засобів та доказів відображення у податковому обліку та використання у господарській діяльності придбаних робіт (послуг).
З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлені судами обставини не підтверджують реальне виконання умов договорів та зазначає, що формально складені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку.
Суд не приймає посилання скаржника на підтвердження належними первинними документами виконання умов договорів, оскільки наведені доводи позивача досліджено судом апеляційної інстанцій та надано їм відповідну оцінку.
Колегія суддів не приймає надані до суду касаційної інстанції первинні документи та не надає таким документам оцінку, оскільки за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності надання позивачу послуг та виконання умов договорів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційних скарг позивача та відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Сторонами касаційними скаргами не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -