ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 721/1053/16-а
адміністративне провадження № К/9901/20049/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на постанову Путильського районного суду Чернівецької області від 13.02.2017р. (суддя - Проскурняк С.П.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017р. (судді - Смілянець Е.С., Сушко О.О., Залімський І.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Путильському районі Чернівецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
визнати незаконною відмову відповідача у призначенні їй пенсії за вислугу років;
зобов`язати відповідача призначити та виплачувати з 07.11.2016р. їй пенсію за вислугу років, як працівнику освіти з педагогічним стажем понад 26 років.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, працювала у Путильській дитячій музичній школі на посаді викладача по музично-теоретичних дисциплінах та хорового класу в період з 01.08.1983р. по 15.08.1986р., що підтверджується записами №№1, 2 в трудовій книжці позивача. (а.с. 8)
У період з 09.01.1987р. по 12.02.1988р. позивач працювала на посаді викладача по класу хор в Сосногорській дитячій музичній школі №1. (а.с. 11)
З 15.08.1991р. по 03.11.2016р. позивач працювала на посаді викладача по музично-теоретичних дисциплінах та хорового класу в Путильській дитячій музичній школі. (а.с. 9, 10)
Відповідно до Статуту Путильської музичної школи та Свідоцтва про атестацію серії №030827 остання є початковою ланкою спеціальної мистецької освіти, належить до системи позашкільної освіти та має статус державного закладу освіти. (а.с. 13 - 14)
07.11.2016р. позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Листом від 10.11.2016р. №3464/02 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". (а.с. 12)
Відмова мотивована тим, що посада викладача в позашкільних навчальних закладах, до яких належить і Путильська музична школа, Переліком від 04.11.1993р. №909 не передбачена, а тому періоди роботи на цій посаді не зараховуються до стажу роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років. Таким чином зараховано до стажу роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років, тільки періоди роботи з 01.08.1983р. по 15.08.1986р. та з 15.08.1991р. по 31.12.1991р. (3 роки 5 місяців 2 дні).
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що після звільнення з роботи вона звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, оскільки на момент звернення її стаж на педагогічних посадах в закладах освіти складає понад 26 років. Проте у призначенні пенсії їй відмовлено, оскільки посада викладача в позашкільних навчальних закладах, до яких належить Путильська музична школа, Переліком від 04.11.1993р. №909 не передбачена, а тому періоди роботи на цій посаді не зараховуються до стажу роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років. Вважає відмову відповідача незаконною та такою, що порушує її право на соціальний захист, оскільки така прийнята з порушенням норм Законів України "Про пенсійне забезпечення" та "Про позашкільну освіту".
Постановою Путильського районного суду Чернівецької області від 13.02.2017р., яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017р., позов задоволено.
Визнано незаконною відмову відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років.
Зобов`язано відповідача призначити та виплачувати з 07.11.2016р. позивачу пенсію за вислугу років як працівнику освіти з педагогічним стажем понад 26 років.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що враховуючи норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та враховуючи встановлені обставини справи, посада викладача в позашкільному навчальному закладі має бути зарахована до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, а тому відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи на посаді викладача у позашкільних навчальних закладах до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років, передбачених пунктами "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є протиправною.
З ухваленими у справі рішеннями не погодився відповідач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди помилково посилались на Закон України "Про позашкільну освіту", який не визначає права особи на призначення (перерахунок) пенсії за вислугу років. При цьому вважає, що суди помилково ототожнили посади "позашкільних навчальних закладів" із посадами, що дають право на вислугу років "загальноосвітніх навчальних закладів, військових навчальних закладів, музичних і художніх шкіл", які йдуть першими у розділі "Освіта" постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. №909.
Крім того, посилається на те, що право на пенсію за вислугу років дає робота на посадах згідно переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. №909, як визначено статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не наявність педагогічного стажу, на який посилаються суди, акцентуючи увагу на статтю 21 Закону України "Про позашкільну освіту".
Також посилається на те, що суди помилково керувались не нормативно-правовим актом, а саме - листом Міністерства соціального захисту України від 01.02.1995р. №01-3/133-02-2, який не має юридичної сили, а тому неналежне застосування норм права та невідповідність висновків суді