ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 812/737/16
адміністративне провадження № К/9901/40983/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Рубіжанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (головуючий суддя - Ковальова Т.І.)
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Гайдар А.В., судді - Василенко Л.А., Ханова Р.Ф.)
у справі №812/737/16
за позовом Рубіжанської об`єднаної держаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області
до Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал"
про стягнення податкового боргу,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року Рубіжанська об`єднана держана податкова інспекція Головного управління ДФС у Луганській області (далі - позивач, платник, контролюючий орган, Рубіжанська ОДПІ) звернулася до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" (далі - відповідач, Підприємтво), в якому просила стягнути з розрахункових рахунків платника податків у банках, обслуговуючих Підприємство, податковий борг з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин у розмірі 1639631,51 грн.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не сплачено до бюджету узгоджену суму податкового боргу з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 1639631,51 грн, самостійно визначених платником у податкових деклараціях № 9162980297 від 03.08.2015 на суму 293677,98 грн (строк сплати 19.08.2015), № 9224919412 від 04.11.2015 на суму 320481,98 грн (строк сплати 19.11.2015), № 9275453304 від 09.02.2016 на суму 393199,05 грн (строку сплати 19.02.2016), № 9276613520 від 31.03.2016 на суму 15344,57 грн та 460,34 грн., № 9062444218 від 22.04.2016 на суму 445851,10 грн (строк сплати 20.05.2016), а тому контролюючим органом правомірно, на підставі статті 129 Податкового кодексу України, Підприємству було нараховано пеню у сумі 170616,49 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково:
стягнуто з Підприємства на користь Державного бюджету України з рахунків у банках, обслуговуючих боржника податковий борг з плати за користування надрами для видобування корисних копалин у розмірі 1469015,02 грн та пені у розмірі 144666,61 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що узгоджені та розстрочені ухвалами Луганського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 у справі № 812/8767/13-а та від 25.06.2015 у справі № 812/80/15 суми податкового боргу сплачуються відповідачем своєчасно, а тому у контролюючого органу були відсутні правові підстави для нараховування пені на розстрочені суми у розмірі 25949,88 грн.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного розгляду справи.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач були подані податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин та податкові декларації з рентної плати № 9162980297 від 03.08.2015 на суму 293677,98 грн (строк сплати 19.08.2015), № 9224919412 від 04.11.2015 на суму 320481,98 грн (строк сплати 19.11.2015), № 9275453304 від 09.02.2016 на суму 393199,05 грн (строк сплати 19.02.2016), № 9276613520 від 31.03.2016 на суму 15344,57 грн та 460,34 грн, № 9062444218 від 22.04.2016 на суму 445851,10 грн (строк сплати 20.05.2016).
Позивач сформував та направив на адресу Підприємства податкову вимогу форми "Ю" № 3 від 21.02.2012 на загальну суму податкового боргу за узгодженими податковими зобов`язаннями у розмірі 163631,28 грн, що отримана відповідачем.
Наявність суми податкового боргу за підприємством відповідача підтверджено даними облікової картки платника податків.
09 листопада 2016 року Рубіжанською ОДПІ складено акт звірки суми податкового боргу з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, згідно з яким станом на 22 червня 2016 року сума боргу відповідача складає 1469015,02 грн, 170616,49 грн - пеня, нарахована Підприємству на підставі ст. 129 Податкового кодексу України, а саме у зв`язку з несвоєчасною сплатою платником податкового боргу.
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв`язку з наступним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 31.1 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що на платника податків покладено обов`язок здійснити у встановлені податковим законодавством строки сплату узгодженого грошового зобов`язання. Не сплачене у встановлений законом строк, узгоджене грошове зобов`язання визначається сумою податкового боргу платника податків.
Пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.
Згідно пунктом 129.4 статті 124 Податкового кодексу України пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
Згідно підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Отже, передумовою нарахування пені з підстав, визначених пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов`язання у встановлені законом строки.
Зі змісту статті 32 Податкового кодексу України вбачається, що зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку.
Розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу, відповідно до пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України, є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.
Тобто розстрочення (відстрочення) податкового боргу здійснюється виключно на платній основі, а плата (проценти) дорівнюють саме розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, оскільки розстрочення сплати податкового боргу є платним, то за розстрочення, що передбачено статтею 100 Податкового кодексу України (за договором), платою є проценти, що дорівнюють сумі пені, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України, а за розстрочення сплати податкового боргу за судовим рішенням - пеня, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 26199,59 грн, суди попередніх інстанцій зазначили, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 у справі № 812/8767/13-а з Підприємства стягнуто 85118,89 грн, зокрема, 84409,90 грн податкового боргу та 708,99 грн пені. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 виконання даної постанови розстрочено з березня 2014 року по січень 2017 року зі сплатою рівними частинами помісячно у сумі 2364,00 грн, у лютому 2017 року - 2378,89 грн.
Також, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 у справі №812/80/15 з відповідача стягнуто 299968,33 грн податкового боргу. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 встановлено спосіб та порядок виконання даної постанови шляхом розстрочення на строк 60 місяців, починаючи з червня 2015 року по червень 2020 року, по 4999,48 грн щомісячно. На підтвердження своєчасності сплати відповідачем розстрочених сум податкового боргу Підприємство надало копії відповідних платіжних доручень.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність нарахування позивачем пені н розстрочені судовими рішеннями суми податкового боргу, зазначивши при цьому, що підприємством своєчасно сплачуються розстрочені суми.
Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на те, що розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись, в тому числі, і у процедурі примусового стягнення податкового боргу, при такому розстроченні має враховуватись стаття 100 Податкового кодексу України, яка містить правове регулювання з цього питання. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу шляхом розстрочення сплати боргу та не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, а така пеня фактично і є платою за таке розстрочення.
Верховний Суд зазначає, що постановлення Луганським окружним адміністративним судом ухвал про розстрочення сплати податкового боргу не змінює статус такої заборгованості та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді його несплати і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.
Правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2а-25767/10/0570 та від 23 квітня 2019 року у справі №808/8492/13-а.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій невірно застосовані норми права, що призвело до помилкових висновків про неправомірність нарахування контролюючим органом пені у розмірі 25949,88 грн на розстрочену судовими рішеннями суму податкового боргу.
За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про протиправність дій контролюючого органу щодо нарахування Підприємству пені на загальну суму 25949,88 грн на розстрочену судовими рішеннями суму податкового боргу.
Частиною 1 статті 345 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами документами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 349, 351, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -