ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Князєва В. С., Пількова К. М., Сімоненко В. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження № 11-140гс19) за позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Київська міська рада, Міністерство освіти і науки України, про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання договору
Короткий виклад історії справи
У березні 2018 року Київський національний лінгвістичний університет (далі - Університет, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» (далі - ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», відповідач) про:
- зобов`язання виконати пункт 5.2.3 інвестиційного договору від 20 лютого 2007 року № 18 на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці площею 0,5809 га (кадастровий № 8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, 50/2, а саме: передати Київському національному лінгвістичному університету 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в редакції, запропонованій позивачем;
- визнання за Університетом права власності на гуртожиток (секція 5, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909520080361, загальною площею 1 212,8 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 5;
- визнання за Університетом права власності на гуртожиток (секція 4, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4;
- визнання за Університетом права власності на частку розміром 7885/10000 об`єкта нерухомого майна, а саме гуртожитку (секція 6, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 6.
У червні 2018 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» звернулося до Університету із зустрічним позовом про розірвання договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю.
У липні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Університету на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, у якій скаржник просив указані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов у повному обсязі, а за вимогами за зустрічним позовом провадження закрити.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Університету та передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач оскаржує судові рішення в цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції.
За наслідками розгляду цієї касаційної скарги 16 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу Університету задовольнила частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2861/18 в частині відмови в задоволенні первісного позову змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині щодо первісного позову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2861/18 залишено без змін.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2861/18 в частині задоволення зустрічного позову скасовано.
Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Стягнуто з ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на користь Університету 6 167,00 грн судових витрат.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 380/1814 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (далі - рішення Київради № 380/1814) Університету надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.
30 серпня 2004 року Університету видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки -будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.
20 лютого 2007 року між Університетом (як забудовником) та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» (як інвестором) укладено договір, предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн грн. Згідно з пунктом 2.1 цього договору забудовник доручає інвестору функції замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію.
Згідно з пунктом 2.2 цього договору в рамках реалізації інвестиційного проекту інвестор зобов`язується за рахунок власних і (або) залучених коштів та коштів, майна або майнових прав забудовника здійснити будівництво інвестиційного об`єкта згідно з вказаною у пункті 2.1 цього договору характеристикою. Дату введення об`єкта в експлуатацію сторони визначають у графіку виконання будівельних робіт, який буде затверджений додатковою угодою до цього договору.
Відповідно до пункту 3.1 зазначеного договору після завершення будівництва загальна площа об`єкта розподіляється так: забудовник отримує 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку; інвестор отримує у власність решту всіх площ, побудованих на вказаній у цьому договорі земельній ділянці будинків і споруд
Конкретне майно, предмет передачі у власність інвесторові (та/або залученим ним співінвесторам) і забудовнику за підсумками завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію, визначається з урахуванням умов пункту 3.1 цього договору, про що сторони складають та підписують акти про результати інвестиційної діяльності по об`єкту (пункт 3.2 договору).
За умовами пункту 3.3 договору протягом трьох робочих днів після підписання додаткової угоди, зазначеної у пункті 2.1, забудовник згідно з вимогами чинного законодавства передає інвесторові за актом приймання-передачі будівельний майданчик на весь період будівництва.
Пунктом 3.4 договору визначено, що оформлення майнових прав сторін за результатами завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію здійснюється кожною зі сторін у встановленому порядку після виконання зобов`язань за договором відповідно до акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та умов цього договору.
Відповідно до пункту 3.5 договору взаємовідносини між забудовником та інвестором щодо оформлення прав на земельну площу інвестиційного об`єкта та права користування земельною ділянкою (частиною земельної ділянки) оформляються відповідно до чинного законодавства України та положень і рішень Київської міської ради та її виконавчих органів (Київської міської державної адміністрації та ін.) відповідними додатковими угодами до цього договору.
Підпунктом 5.1.1 договору на забудовника покладено обов`язок надати інвестору земельну ділянку під будівництво. Факт передачі земельної ділянки в межах цього договору сторони розглядають як частину внеску забудовника у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його частки у загальній площі, без якого інвестор не може здійснити інвестиційну діяльність за цим договором.
Крім того, забудовник зобов`язується після прийняття об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін зі здійснення інвестиційного проекту забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частку загальних площ інвестиційного об`єкта (підпункт 5.1.5 договору).
Відповідно до підпункту 5.2.3 договору після введення об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін зі здійснення інвестиційного проекту інвестор зобов`язується забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частину загальних площ інвестиційного об`єкта.
У позовній заяві Університет вказує, що ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» отримало повноваження замовника будівництва; здійснило будівництво на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні Університету; будинок, який розташований на земельній ділянці останнього і частиною якого є гуртожиток, введений в експлуатацію; сторони договору виконали три етапи реалізації інвестиційного проекту і перейшли до четвертого, у зв`язку із чим Університет забезпечив оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та направив його для підписання ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг». Проте ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не підписало направлений йому акт та зі свого боку не забезпечило оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту, що порушує підпункт 5.1.3 договору.
Натомість згідно із сертифікатом серії ІУ № 165150710091 від 12 березня 2015 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта «Будівництво житлових будинків з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Вільямса, 7 і вул. Ломоносова, 42-50 у Голосіївському районі м. Києва».
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зареєстровано право власності на такі об`єкти нерухомого майна:
-гуртожиток (секція 5, літ. «А») загальною площею 1 212,8 кв. м, житловою площею 481,3 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5 (інформаційна довідка № 116559578, сформована 07 березня 2018 року);
-гуртожиток (секція 4, літ. «А») загальною площею 722,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4 (інформаційна довідка № 116561124, сформована 07 березня 2018 року);
-гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м, житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6 (інформаційна довідка № 116588657, сформована 09 березня 2018 року).
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
При розгляді справи Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція щодо віднесення цього спору до юрисдикції господарських судів з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підстави як первісного, так і зустрічного позовів, а також характер спірних правовідносин.
Разом з тим, розглядаючи справу по суті спору, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що, з огляду на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на споруду набуває той, хто має речове право на землю, а тому Університет як законний користувач земельної ділянки має право забудови цієї земельної ділянки та після закінчення цієї забудови і здачі об`єкта забудови до експлуатації й набуває право власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти.
При цьому Велика Палата дійшла висновку про обрання позивачем такого способу захисту порушеного права, як зобов`язання вчинити дії та визнання права власності на частину збудованого об`єкта, як неефективного, оскільки Університет як власник забудови має право на її витребування з незаконного володіння, а тому може заявити саме віндикаційний позов. З огляду на це зазначена позовна вимога не підлягала задоволенню. Суди попередніх інстанцій хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте з інших мотивів, а тому Велика Палата Верховного Суду залишила без змін судові рішення в частині відмови в задоволенні первинного позову, змінивши їх мотивацію.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Не оспорюючи висновки Великої Палати Верховного Суду у частині віднесення цієї справи до юрисдикції господарських судів, одночасно не можемо погодитись з висновками в частині залишення без змін судових рішень про відмову в позові Університету до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності з підстав обрання неефективного способу захисту порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Разом з тим увипадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК України).
Захист права розуміють як державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено правопорушення його прав. Спосіб захист