Постанова
іменем України
6 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 140/850/18
провадження № 51-5486км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
(в режимі відеоконференції)
захисника Кіцули В.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - Кіцули В.І. на вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року і ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року та прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020240000075, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без зміни, але зі строком дії не більше 60 днів, який визначено обчислювати з 22 липня 2020 року. Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з часу затримання - 9 лютого 2018 року. Зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 9 лютого 2018 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 8 лютого 2018 року близько 18:00 неподалік с.Глинянець Немирівського району Вінницької області, перебуваючи на березі ставу, під час зимової риболовлі вживав алкогольні напої разом зі своїм знайомим ОСОБА_2, в результаті чого вони обоє сп`яніли та попрямували пішки додому в с.Глинянець між ними виникла словесна суперечка (сварка), у ході якої ОСОБА_2 образливо, із застосуванням нецензурних слів висловлювався про покійного брата ОСОБА_1, через що їх сварка переросла у бійку, під час якої вони почали штовхати один одного та впали на землю.
На ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків у ОСОБА_1, який перебував в стані алкогольного сп`яніння, виник злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний умисел на протиправне позбавлення життя потерпілого, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, з мотивів помсти, розуміючи та передбачаючи настання загрозливих для життя ОСОБА_2 наслідків у вигляді настання смерті, умисно завдав двох колючо-ріжучих ударів ОСОБА_2 у шию, внаслідок чого заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани на передній поверхні шиї з ушкодженням лівої сонної артерії, щитовидної та язикової артерії, ушкодженням щитоподібного хряща та щитоподібної перснеподібної зв`язки, що призвело до гострої крововтрати та спричинило смерть ОСОБА_2 . Завдана травма перебуває у причинному зв`язку зі смертю потерпілого.
Після заподіяння смерті ОСОБА_2 з метою приховування слідів вчиненого злочину ОСОБА_1 відтягнув тіло потерпілого від місця злочину, після чого, знайшовши неподалік місця вчинення злочину лінолеум, загорнув у нього тіло вбитого та за допомогою запальнички підпалив його верхній одяг.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. При цьому вказує на неправильну кваліфікацію дій його підзахисного судом першої інстанції та зазначає, що ОСОБА_1 захищався від нападу потерпілого.
На обґрунтування своєї позиції захисник вказує, що судом не взято до уваги показання ОСОБА_1, який неодноразово пояснював, що він захищався, тобто під час судового розгляду судом неправильно встановлені фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, що призвело до неправильної кваліфікації дій його підзахисного.
Крім того, захисник зазначає, що судом не проведено належного аналізу доказів та неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, оскільки дії його підзахисного слід кваліфікувати за статтею 118 КК як перевищення меж необхідної оборони.
Також захисник вважає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи статтю 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), належним чином не надав відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту, не виправив помилок суду першої інстанції та неправомірно залишив у силі вирок місцевого суду.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Вважає, що суд апеляційної інстанції неправомірно залишив без зміни вирок місцевого суду, не вмотивував свого рішення, залишаючи без належного обґрунтування доводи його апеляційної скарги в частині м`якості покарання.
Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор вказує, що суд призначив занадто м`яке покарання з урахуванням відсутності пом`якшуючих покарання обставин та неправомірно відмовив прокурору в постановленні свого вироку, яким ОСОБА_1 необхідно було за вчинене кримінальне правопорушення призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
Також, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції належним чином не зважив на доводи його апеляційної скарги та не врахував того, що злочин вчинено на ґрунті пияцтва, що вказує на необхідність призначити більш суворе покарання, ніж призначено судом першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, який підтримав свою скаргу та заперечував проти касаційної скарги прокурора, доводи прокурора,
яка не підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви Суду.
Відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з вимогами статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.
Суд не може перевіряти будь-які докази, а також приймати нові докази, які не були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, не має права встановлювати та визнавати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому такі доводи в касаційній скарзі не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тобто перевіряти доказ на несумлінність, точність і несуперечність фактичним обставинам справи, а також зіставляти ці дані з іншими доказами.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник не погоджується з пред`явленим його підзахисному обвинуваченням, стверджує, що в нього не було умислу на вбивство потерпілого, оскільки ОСОБА_1 лише перевищив межі необхідної оборони.
Однак зазначені доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання самого винного, потерпілих, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.
Зокрема, показання самого винного, який хоча в судовому засіданні і вказував, що він захищався від потерпілого, однак не зміг сформувати, які саме напади здійснював до нього останній та яка загроза була для його життя. При цьому ОСОБА_1 у повній мірі підтримав показання, які він надавав під час проведення слідчого експерименту, та підтвердив, що був розлючений та переживав відчуття образи у зв`язку з висловлюванням ОСОБА_2 нецензурною лайкою у бік його покійного брата.
Між тим з висновку судово-медичної експертизи №25 від 10.02.2018 - 12.02.2018 убачається, що в ОСОБА_1 не виявлено жодних інших тілесних ушкоджень, окрім подряпини на лівій щоці та на передній поверхні лівої кисті біля основи першого пальця, що відносяться до легких тілесних ушкоджень та виникли приблизно за п`ять-шість діб до часу обстеження (10 лютого 2018року).
Крім того, суд надав належну оцінку і письмовим доказам, які під час судового розгляду та в суді першої інстанції сторони кримінального провадження не ставили під сумнів.
Однак у своїх доводах захисник вказує на те, що суди належним чином не встановили фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення та не надали належно оцінки показанням його підзахисного щодо кваліфікації його дій за статтею 118 КК.
Таку версію сторона захисту позиціонувала як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду. Однак суди надали належну відповідь на такі доводи та спростували таку позицію встановленими під час судового розгляду належними доказами.
Суд апеляційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції, послався на показання винного, який жодним чином не пояснив суду, яке насильство було застосовано стосовно нього потерпілим, що несло б загрозу для його життя чи здоров`я. Це також підтверджується висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_1, у якого не виявлено жодних тілесних ушкоджень, які могли утворитись 08 лютого 2018 року.
Навіть захищаючись під час бійки з ОСОБА_2, ОСОБА_1 міг не завдавати кількох ударів уламком скла саме в ділянку шиї потерпілого, оскільки мав можливість усвідомлювати, що від його дій наступить смерть ОСОБА_3 .
Психологічний стан обвинуваченого, який також взято до уваги судом першої інстанції, за висновком судової психіатричної експертизи та відповідями психолога свідчив про свідомі дії ОСОБА_1 і бажання настання смерті потерпілого, який після заподіяння тілесних ушкоджень у шию перебував у критичному стані, тоді як для ОСОБА_1 не було загрози від останнього, але винний не надав йому допомогу та не викликав швидку допомогу, а лише намагався приховати вчинений ним злочин.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання завдати шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
За матеріалами кримінального провадження встановлено, що обставинам вчинення злочинів передувало спільне розпивання спиртних напоїв засудженим і потерпілим, після чого в безлюдному місці на полі, між ними розпочалась штовханина, яка переросла у бійку, при цьому засуджений не пам`ятає, хто саме розпочав бійку, але чітко вказав на причину, яка передувала його гніву, вказавши на образи, які потерпілий висловлював на адресу його покійного брата. Таким чином, засуджений, використовуючи скло і завдаючи ним ударів у шию, де розташовані артерії, не міг не передбачити, що в результаті цих дій потерпілий отримає тілесні ушкодження, від яких може померти.
У матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 вчинив будь-які дії, які за своїм характером та об`єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеня суспільної небезпечності, властивого для злочину, і викликали б у ОСОБА_1 стан необхідної оборони.
Між тим висновком судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_3 №21 від 10.02.2018-10.03.2018. підтверджується наявність у потерпілого тілесних ушкоджень, ознак насильницької смерті (вбивства): різаної рани по передній поверхні шиї з ушкодженням лівої сонної артерії, щитоподібної та язичної артерій, ушкодження щитоподібного хряща та щитоподібно перснеподібної зв`язки, гострої крововтрати, а також легких тілесних ушкоджень у вигляді синця та забою м`яких тканин лівої щоки, що мають ознаки прижиттєвого утворення, виникли від дії тупого твердого предмета; виявлений під час судово-хімічної експертизи крові трупа ОСОБА_3 етиловий спирт в концентрації 3,2‰, що відповідає сильному алкогольному сп`янінню. У своїй сукупності вказане свідчить про обмежену здатність дій потерпілого щодо нападу та про те, що саме потерпілому заподіювалися удари під час бійки.
Крім того, з показань ОСОБА_1 убачається, що він, звільнившись від утримання потерпілого, піднявся із землі, встав на ноги, побачив, як із завданої ним ОСОБА_3 рани витікала кров, однак зупинити кровотечу не намагався, будь-якої медичної чи іншої допомоги потерпілому не надавав і не намагався надати, та потім відтягнув тіло подалі від дороги та загорнув на той час вже мертвого ОСОБА_3 в лінолеум, який знайшов біля дороги, а потім за допомогою запальнички підпалив його верхній одяг, після чого пішов додому. Вдома він переодягнув одяг, в якому був одягнутий під час вчинення злочину, при цьому штани спалив у грубі.
Доводи про невинуватість ОСОБА_1, зазначені в касаційній скарзі захисника, за своїм змістом аналогічні тим доводам, на які сторона захисту посилалась під час апеляційного розгляду.
Суд апеляційної інстанції надав належні та вмотивовані відповіді на доводи в апеляційній скарзі засудженого, при цьому проаналізував показання свідків, висновки експертів, співставив їх з показаннями потерпілої та письмовими доказами у кримінальному провадженні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з наданим ретельним аналізом доказів судом апеляційної інстанції та вважає, що у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які згідно з критерієм доведеності "поза розумним сумнівом" вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК.
Суд апеляційної інстанції належним чином зважив на доводи апеляційних скарг засудженого та його захисника, які по суті є аналогічними доводам, зазначеним у касаційних скаргах, належним чином спростував їх та обґрунтовано залишив без задоволення апеляційні скарги сторони захисту.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, не встановлено.
Між тим прокурор у своїй касаційній скарзі наводить доводи про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.
Однак такі доводи є неспроможними виходячи з наступного.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про залишення вироку районного суду без зміни, оскільки правильно призначене покарання сприяє дотриманню принципу його індивідуалізації, більш успішному досягненню мети виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Так, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, зважив на характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного, ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки від кримінального правопорушення.
Урахував суд обставини скоєного, зазначивши, що наслідками такого діяння стала смерть потерпілого, що є особливо тяжким злочином, за вчинення якого особа повинна понести суворе покарання. Також судом було враховано дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, згідно з висновком судово-психіатричної експертизи на хронічне психічне захворювання не страждає, є осудним та на час інкримінованих йому злочинів міг керувати своїми діями та розумів їх.
Також судами враховано думку потерпілих, які при призначенні покарання ОСОБА_1 поклались на розсуд суду та не мали до винного претензій матеріального та морального характеру.
Суд апеляційної інстанції погодився з призначеним покаранням та зважив на всі доводи апеляційної скарги прокурора.
При цьому зі змісту касаційної скарги прокурора вбачається, що він повторно посилається на ті ж доводи, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та які в повній мірі були досліджені судом під час постановлення вироку.
Тобто покарання, призначене ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 10 років, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
Отже, колегія суддів не вбачає недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Таким чином, колегією суддів не встановлено порушень вимог закону під час перевірки кримінального провадження щодо засудженого ОСОБА_1 .
На підставі наведеного касаційні скарги захисника та прокурора задоволенню не підлягають, ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням вимог статті 419 КПК, а вирок суду першої інстанції є законим, вмотивованим та обґрунтованим.
Керуючись статтями 433, 434,436, 441,442 КПК, Суд