ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 148/2263/18
провадження № 51 - 5107 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів: Короля М.М., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Круценко Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Головенка Є.В. на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 серпня 2020 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця ст. Комрат Комратського району,
республіка Молдова, який мешкає за адресою:
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вінницький апеляційний суд 25 серпня 2020 року вирок суду першої інстанції у частині призначеного покарання змінив, призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців та на підставі ст. 75 КК України звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він упродовж 2018 року (до 12.10.2018) на території свого домогосподарства АДРЕСА_1 незаконно придбав чотири рослини роду конопель, в подальшому з них виготовив і зберігав без мети збуту наркотичний засіб - канабіс, загальною масою 199,00 г.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, які її подала
За змістом касаційної скарги захисник Головенко Є.В., не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 надмірно суворе покарання без врахування усіх пом`якшуючих обставин і даних про особу винного, яке, на його думку, є неспівмірним з діями останнього. Зокрема, ОСОБА_1 визнав свою провину повністю, щиро розкаявся, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є учасником АТО. Зазначене, на думку захисника, дає можливість призначити засудженому покарання у виді штрафу.
Позиція учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити без зміни оскаржуване судове рішення.
Мотиви Суду
Частиною 2 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 309 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, а саме, за незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, та призначено покарання за цим Законом у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців з подальшим звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, захисник і прокурор подали апеляційні скарги, в яких, із наведенням відповідних обґрунтувань, просили його змінити та призначити ОСОБА_1 покарання: захисник - у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, прокурор - у виді обмеження волі на строк 3 роки, зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України.
Розглянувши справу, суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, змінив вирок суду першої інстанції та призначив ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців і на підставі ст. 75 КК України звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Суд апеляційної інстанції врахував зміни до ст. 309 КК України, внесені Законом України № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень".
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання, суд апеляційної інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та наведені у вироку суду першої інстанції пом`якшуючі обставини, зокрема те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є учасником АТО, обтяжуючих обставин не встановлено.
Тобто, врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд апеляційної інстанції, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі в наближеному до мінімального розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 309 КК України, та звільнив від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Водночас апеляційний суд у своїй ухвалі навів достатні мотиви щодо неможливості призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу, оскільки за вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 було звільнено від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, а заміна покарання, до якого застосовано інститут звільнення з випробуванням, покаранням, яке належить відбувати реально (у даному випадку штрафу), призведе до погіршення становища засудженого.
Така позиція в повній мірі узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 лютого 2020 року у справі № 309/2466/18 (провадження 51-2770кмо19), про те, щорішення про призначення особі покарання, у тому числі менш суворого, але яке підлягає реальному відбуванню, замість призначеного судом першої інстанції покарання, від відбування якого її було звільнено з випробуванням, ухвалюється судом апеляційної інстанції лише у формі вироку.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
З огляду на викладене доводи сторони захисту щодо несправедливості призначеного ОСОБА_1 покарання є необґрунтованими.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд