Постанова
іменем України
6 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 205/4494/18
провадження № 51- 2569 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Матолич М.Р.,
захисника Іванової В.М. (в режимі
відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Дніпропетровської області та захисника Іванової В.М. на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040420000082, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за ст. 18, ч. 3 ст. 215-3, ст. ст. 42, 44 Кримінального кодексу України (далі - КК) (в редакції 1960 року), ч. 2 ст. 187 КК (в редакції 2001 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з конфіскацією майна, 22 вересня 2016 року звільненого з місць позбавлення волі умовно-достроково на невідбутий строк одинадцять місяців двадцять вісім днів,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим за таких обставин, встановлених судом. Так, ОСОБА_1 3 травня 2018 року близько 21 години, знаходячись біля арки, що розташована між під`їздами № 18 та № 19 будинку № 5 на вул. Метробудівська у м. Дніпрі, побачив раніше незнайомого йому ОСОБА_2, після чого у нього виник раптовий злочинний умисел, спрямований на повторне відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 ззаду наблизився до ОСОБА_2 та наніс йому один удар невстановленим під час досудового розслідування предметом по голові, від чого той впав на землю, спричинивши ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки. Після чого ОСОБА_1, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_2 не має волі до опору, повторно, відкрито із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, викрав майно останнього на загальну суму 579,68 грн, з місця злочину зник, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційних скаргах:
прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та виключити з мотивувальних частин судових рішень посилання на протокол пред`явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_3 від 4 травня 2018 року як на доказ. При цьому зазначає, що працівники поліції 3 травня 2018 року показували підозрюваного свідку ОСОБА_3, який вказав на ОСОБА_1 як на особу, що вчинила злочин щодо ОСОБА_2, а наступного дня, 4 травня 2018 року, в приміщенні Новокодацького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області свідок ОСОБА_3 брав участь у впізнанні підозрюваного, де він також впізнав ОСОБА_1 як особу, яка вчинила злочин відносно потерпілого ОСОБА_2, про що було складено відповідний протокол;
захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що протоколи пред`явлення для впізнання від 4 травня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 і свідка ОСОБА_3 та фототаблиці до вказаних протоколів є недопустимими доказами, отриманими з порушенням вимог ч. 2 ст. 228 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки ОСОБА_1 під час впізнання мав подряпини на обличчі та за зовнішністю суттєво відрізнявся від інших трьох осіб, пред`явлених для впізнання, котрі не мали подряпин на обличчі. Також вказує, що судами чітко не зазначено, якими саме доказами, крім непослідовних і суперечливих показань потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3 та протоколів пред`явлення ОСОБА_1 для впізнання від 4 травня 2020 року, підтверджується вина останнього в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та отриманням потерпілим тілесних ушкоджень і спричиненням йому матеріальної шкоди. Також зазначає, що з порушенням вимог ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції повторно не дослідив обставини події та безпідставно залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Іванова В.М. підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити, а щодо задоволення касаційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області заперечувала.
Прокурор Матолич М.Р. вважала касаційні скарги заступника прокурора Дніпропетровської області та захисника необґрунтованими, просила залишити їх без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Іванової В.М. та прокурора Матолич М.Р., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій в цілому було дотримано.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник, окрім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, яку визначено у статтях 409 та 411 КПК як підставу для скасування або зміни судового рішення, і фактично просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Водночас, із матеріалів кримінального провадження убачається, що висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Так, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину, суд у вироку послався на показання потерпілого ОСОБА_2, надані в судовому засіданні, та дані протоколу проведення слідчого експерименту від 20 червня 2018 року за його участю, де останній розповідав про механізм нанесення йому тілесних ушкоджень і подальшого заволодіння його майном ОСОБА_1, що мало місце 3 травня 2018 року в районі будинку № 5 по вул. Метробудівській в м. Дніпрі. При цьому зазначав, що, не дивлячись на пору доби, добре роздивився і запам`ятав ОСОБА_1 в той момент, коли останній стягнув із нього сумку, а саме запам`ятав риси обличчя та одяг світлого кольору; показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що на початку травня 2018 року, заступивши на нічне чергування у складі патруля, який здійснював охорону громадського порядку у Новокодацькому районі м Дніпра, до них близько 22 години надійшло орієнтування про вчинення грабежу на ж/м Покровський із вказівкою на зовнішність особи, що була причетна до вчинення вказаного злочину, а саме - шведка та шорти світлого кольору, кепка, а також те, що у вказаної особи міг бути із собою ніж. Згодом, з огляду на відповідність зовнішності вказаного чоловіка орієнтуванню, а також враховуючи те, що останній викинув ніж та поводився неадекватно, було вирішено затримати ОСОБА_1, після чого в одному зі сміттєвих баків, що знаходились поруч із місцем затримання останнього, були знайдені речі, що належали потерпілому, зокрема викрадена сумка; показання свідка ОСОБА_6 про те, що вона проходила повз перукарню, яка знаходиться неподалік від їх дому, і побачила свого чоловіка ОСОБА_2, який стояв, спершись на стінку, при цьому у нього була розбита голова та була відсутня його сумка з особистими документами, потім до неї підійшла жінка і пояснила, що бачила, як невідомий хлопець, який був вдягнений у світлу шведку і шорти та на голові якого була кепка світлого кольору, напав ззаду на її чоловіка та вдарив по голові, через що останній впав на землю, а хлопець стягнув з нього сумку і побіг у невідомому напрямку, після цього свідок викликала працівників поліції; показання свідка ОСОБА_3 про те, що на початку травня 2018 року близько 21 години він повертався додому, йдучи через свій двір, побачив невідомого чоловіка в одязі світлого кольору зі шкіряною сумкою через плече, який кидався та щось кричав на його сусіда, а далі втік із двору, в подальшому йому стало відомо, що то був ОСОБА_1, потім він з дружиною потерпілого викликали працівників поліції. Також свідок зазначив, що згодом в районі сміттєвих баків біля буд. 4 по вул. М. Дія в м. Дніпро працівниками поліції був затриманий ОСОБА_1, при цьому під час затримання останній викинув ніж, який у нього був з собою, а сумку, яка у нього висіла через плече, він викинув у сміттєвий бак, де її знайшли патрульні поліцейські. В подальшому свідок у Новокодацькому ВП брав участь у впізнанні підозрюваного та сумки, де він впізнав ОСОБА_1 як особу, яка здійснила напад на потерпілого ОСОБА_2 .
Водночас, суд критично оцінив позицію ОСОБА_1 щодо невизнання ним своєї вини у скоєнні інкримінованого злочину і розцінив це як обраний обвинуваченим спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення.
Як докази винуватості ОСОБА_1 місцевим судом також досліджено фактичні дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 3 травня 2018 року та фототаблиці до нього, за якими об`єктом огляду була ділянка місцевості поряд з аркою, що розташована між 18-м та 19-м під`їздами будинку № 5 на вул. Метробудівській у м. Дніпрі, де 3 травня 2018 року ОСОБА_1 відкрито заволодів майном потерпілого ОСОБА_2, нанісши останньому тілесні ушкодження; в протоколі огляду місця події від 3 травня 2018 року та фототаблиці до нього, за якими об`єктом огляду був сміттєвий бак, який розташований поряд із під`їздом № 18 буд. 8 на вул. М. Дія у м. Дніпрі, всередині якого було знайдено чоловічу сумку чорного кольору з речами, які належать потерпілому ОСОБА_2 та які були відкрито викрадені обвинуваченим ОСОБА_1 у потерпілого 3 травня 2018 року. А за даними протоколу пред`явлення речей до впізнання від 4 травня 2018 року та фототаблиці до нього, на які обґрунтовано послався суд, потерпілий ОСОБА_2 серед чотирьох пред`явлених для впізнання чоловічих сумок, під № 4 за формою, кольором та незначним зовнішніми пошкодженнями впізнав свою сумку, яку 3 травня 2018 року у нього відкрито викрав обвинувачений ОСОБА_1 .
Крім того, безпосередньо судом було досліджено речові докази, а саме чоловіча сумка, що належить потерпілому ОСОБА_2 та яка була вилучена в ході огляду місця події 3 травня 2018 року, а також компакт-диск із відеозаписом з нагрудних камер патрульних поліцейських, які 3 травня 2018 року за орієнтуванням по прикметам затримали ОСОБА_1 як особу, що підозрювалася у вчиненні грабежу потерпілого ОСОБА_2 ; а також - постанова про визнання речових доказів від 8 травня 2018 року та висновок експерта № 2424 від 25 червня 2018 року, згідно з яким ринкова вартість чоловічої сумки станом на 3 травня 2018 року з урахуванням зносу складає 279 грн 68 коп., протоколи пред`явлення для впізнання від 4 травня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 і свідка ОСОБА_3 та фототаблиці до вказаних протоколів.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК.
А тому доводи захисника про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому злочину є безпідставними й такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Неспроможними є й доводи захисника щодо недопустимості як доказів протоколів пред`явлення для впізнання від 4 травня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 і свідка ОСОБА_3 та фототаблиць до вказаних протоколів.
Обґрунтовуючи відповідні доводи своєї касаційної скарги, захисник зазначає, що пред`явлення ОСОБА_1 для впізнання потерпілому ОСОБА_2 та свідку ОСОБА_3 було проведено з порушенням вимог ст. 228 КПК, оскільки ОСОБА_1 під час впізнання мав подряпини на обличчі та за зовнішністю суттєво відрізнявся від інших трьох осіб, пред`явлених для впізнання.
Водночас, у даному кримінальному провадженні вказані доводи були належно перевірені судами першої та апеляційної інстанцій і спростовані із зазначенням відповідних мотивів. При цьому на підтвердження допустимості протоколів пред`явлення для впізнання від 4 травня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3 та фототаблиць до них суд першої інстанції у вироку обґрунтовано послався на те, що як у самому протоколі пред`явлення для впізнання, так і безпосередньо в своїх поясненнях у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3 зазначали, що впізнали ОСОБА_1 за рисами обличчя, худорлявою статурою та одягом, а тому суд дійшов висновку, що наявна на момент впізнання подряпина обличчя ОСОБА_1 не могла вплинути на вибір впізнаючими, оскільки не є ідентифікуючою.
Не змінюють висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення й доводи прокурора про допущені порушення під час пред`явлення ОСОБА_1 для впізнання свідку ОСОБА_3, насамперед, з огляду на сукупність інших доказів, в тому числі показань свідка ОСОБА_3, інших свідків та потерпілого.
Також безпідставними є й доводи в касаційній скарзі захисника про те, що суд апеляційної інстанції з порушенням вимог ч. 3 ст. 404 КПК повторно не дослідив обставини подій.
Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їх обов`язкового повторного дослідження.
Проте, як убачається із матеріалів кримінального провадження та аудіозапису судових засідань, ні засуджений, ні захисник в суді апеляційної інстанції жодних клопотань про повторне дослідження доказів не заявляли.
До того ж, суд апеляційної інстанції, погодившись із оцінкою досліджених у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції доказів, не надавав їм іншої оцінки.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, навівши докладні мотиви й підстави ухваленого рішення.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, не встановлено.
Таким чином, касаційні скарги заступника прокурора Дніпропетровської області та захисника Іванової В.М. необхідно залишити без задоволення.
На підставі наведеного та керуючисьстаттями 433, 434, 436, 441,442 КПК України, Суд