П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа №582/844/19
провадження №51-170км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді Антонюк Н. О.,
суддів Бущенка А. П., Шевченко Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гладкіх Л. М.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Цимбала Володимира Івановича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 22 травня 2020 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, раніше судимого,останній раз вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 26 лютого 2018 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України
( далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 22 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 26 лютого 2018 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами встановлено, що 28 жовтня 2018 року близько 04:00 ОСОБА_1 поблизу господарства №7 на вул. Зарічній у с. Вільшана Недригайлівського району Сумської області наздогнав ОСОБА_2, який відмовився їхати з ним відпочивати, завдав йому одного удару кулаком правої руки в ділянку обличчя, а потім ще одного удару тією ж рукою в ділянку зубів. Вказаними діями, ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження. Від отриманих ударів ОСОБА_2 присів до землі, прикривши своє обличчя руками. У цей момент ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, з корисливим мотивом, з метою особистого збагачення, відкрито зірвав із шиї ОСОБА_2 золотий ланцюжок з хрестиком та з кишені куртки викрав мобільний телефон "Xiaomi Redmi 5 Plus", заподіявши останньому матеріальну шкоду на загальну суму 26 363,09 грн.
З місця вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_1 намагався зникнути, але невдовзі був зупинений ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким на їх вимогу передав викрадені у потерпілого речі.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Цимбал В. І., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку захисника, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК кваліфіковані неправильно, оскільки вони мають кваліфікуватись за ч. 2 ст. 125 КК як легкі тілесні ушкодження. Серед іншого захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду. Стверджує, що показання потерпілого та свідків є неналежними та недопустимими доказами. Вважає, що суди не надали правильної оцінки вчиненому ОСОБА_1 діянню, іншим матеріалам кримінального провадження, які не підтверджують поза розумним сумнівом його винуватості в інкримінованому злочині. Крім того, вважає, що неправильна кваліфікація кримінального правопорушення, вчиненого засудженим ОСОБА_1, призвела до призначення останньому надто суворого покарання. Зазначає, що вирок суду не відповідає вимогам статей 2, 7-9, 94, 349, 370-379 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а ухвала апеляційного суду - ст. 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити. Виявив бажання про здійснення судового засідання за відсутності захисника.
Прокурор просила залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу захисника без задоволення.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) не подали.
Мотиви Суду
Суд заслухав суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК суд не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
Зі змісту касаційної скарги видно, що захисник, серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, однак їх перевірка в силу статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції не віднесена.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими, перевіреними та оціненими під час судового розгляду з додержанням ст. ст. 23, 94 КПК.
Викрадення чужого майна вважається відкритим, якщо воно відбулося у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка також усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення.
Той факт, що ОСОБА_1 відкрито із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для здоров`я, викрав майно в потерпілого ОСОБА_2, підтверджується:
- показаннями потерпілого про те, що саме ОСОБА_1 завдав йому двох ударів в обличчя та вибив зуб, а потім зірвав з його шиї золотий ланцюжок з хрестиком і забрав з кишені мобільний телефон;
- показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які пояснили, що почули, як потерпілий кричав та вимагав повернути викрадені речі, і в цей момент побачили ОСОБА_1, який уже повертався назад; вони запропонували йому віддати викрадені в ОСОБА_2 речі, що той і зробив;
- протоколом огляду предметів з фототаблицею до нього;
- слідчими експериментами за участю потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками.
Суд першої інстанції правильно визнав зазначені докази допустимими, достатньо переконливо аргументував свої висновки, дотримавшись вимог статей 85, 86, 87, 94 КПК.
На думку колегії суддів касаційного суду, місцевий суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 186 КК, а не за ст. 125 КК, як про це наголошував захисник у своїй касаційній скарзі. Твердження захисника про те, що показання інших свідків не взяті до уваги судом є безпідставними, оскільки вони не спростовують факту заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень та відкритого викрадення майна. Ці показання стосуються причини виклику таксі до кафе.
Таким чином, висновок суду першої інстанції поза розумним сумнівом вказує на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, є належним чином обґрунтованим та вмотивованим, а вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.
З висновком суду першої інстанції щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 186 КПК обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, який переглянув вирок суду щодо ОСОБА_1 та залишив його без змін.
Посилання захисника на невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та даним про його особу через суворість є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Під час призначення ОСОБА_1 покарання за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК, суд першої інстанції врахував ступінь його тяжкості та дані про особу засудженого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання та місцем відбування покарання характеризується позитивно.
Зважив суд і на обставину, яка пом`якшує покарання, а саме наявність на утриманні двох малолітніх дітей, і на відсутність обтяжуючих покарання обставин.
На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а з урахуванням ст. 71 КК визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
Таке покарання, на думку колегії суддів, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення засудженим нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК.
Крім того, під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції ретельно перевірив зазначені в ній доводи, аналогічні доводам його касаційної скарги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав її необґрунтованими, при цьому належним чином умотивував своє рішення.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили б під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу має бути залишено без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд