Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 648/2854/18
провадження № 61-5403св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Іващенком Андрієм Івановичем, на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 26 листопада 2019 року у складі судді Строілов С. О. та постанову Херсонського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Чорної Т. Г.
у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з 19 листопада 2011 року перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, питання про розірвання якого вирішується в судовому порядку.
16 грудня 2010 року за особисті кошти ним було придбано житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
Право приватної власності на будинок було зареєстровано 16 березня 2011 року.
18 листопада 2016 року за договором купівлі-продажу ним відчужено зазначений будинок ОСОБА_3 за 91 450 грн, які він отримав у повному обсязі до підписання договору 17 листопада 2016 року та в цей же день уклав з ОСОБА_4 договір позики, за умовами якого надав йому в борг 90 000 грн зі строком повернення не пізніше 20 червня 2017 року.
20 червня 2017 року ОСОБА_4 повернув грошові кошти, частину з яких у розмірі 53 000 грн 21 червня 2017 року він передав ОСОБА_5 як попередню оплату за укладеним між ними 22 червня 2017 року договором купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 .
Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не визнає його право особистої приватної власності на зазначений житловий будинок, який було придбано у період шлюбу за його особисті кошти, просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на будинок АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 26 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження факту придбання ним житлового будинку у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем за його особисті кошти.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє Іващенко А. І., залишено без задоволення, а рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 26 листопада 2019 року залишено без змін.
Судове рішення мотивоване тим, що придбання на ім`я позивача житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2, відбулося в період зареєстрованого шлюбу з відповідачем за її письмовою згодою як другого із подружжя, що відповідно до статті 65 СК України властиво лише при реалізації права подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому спірне нерухоме майно є майном, набутим сторонами за час шлюбу, а отже належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Крім того, позивач не надав суду належних та допустимих доказів у підтвердження того, що спірний житловий будинок був придбаний за кошти, які належали йому особисто, оскільки при наявності письмових заяв ОСОБА_2, в яких у письмовій формі викладена її згода на укладення позивачем договорів щодо нерухомого майна, ОСОБА_1 не вчинив жодних дій, які б свідчили про його заперечення з цього приводу. Не будучи позбавленим законом права зафіксувати статус майна як придбаного за його особисті кошти, ОСОБА_1 натомість уклав угоду, за умовами якої придбання спірного житлового будинку відбулося за згодою другого з подружжя, підтвердивши тим самим, що це майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Надані позивачем на підтвердження факту придбання спірного будинку за кошти, отримані від продажу будинку, право власності на який ОСОБА_1 набув до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, докази передачі цих коштів у власність ОСОБА_4 (рідному брату) на умовах договору позики та повернення цієї позики на день розрахунку із покупцем 20-21 червня 2017 року, складені та підписані лише самим позивачем та його братом. Договір позики ними нотаріально не посвідчувався, тому не може з достовірністю підтверджувати дату складення наведених документів.
Відповідач як дружина позикодавця, яка 18 листопада 2016 року давала чоловікові згоду на відчуження нерухомого майна як такого, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, згоди на передачу у позику отриманих за це майно коштів не давала і, як підтвердив в суді апеляційної інстанції представник позивача, обізнаною щодо цих обставин не була.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Іващенка А. І., подав касаційну скаргу на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 26 листопада 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції: не оцінив заяв відповідача про згоди на вчинення позивачем договорів на предмет їх допустимості, внаслідок чого недопустимими доказами їх не визнав, а поклав в основу оскаржуваної постанови, як допустимі докази, чим порушив норми частини другої статті 89 ЦПК України; вийшов за межі доводів апеляційної скарги, тоді як безпідставний вихід за такі межі є порушенням принципів диспозитивності і змагальності сторін; не з`ясував дійсних обставин справи та не перевірив їх доказами на яких було зосереджено увагу в апеляційній скарзі всупереч частин четвертої, п`ятої, шостої статті 368 ЦПК України, внаслідок чого не навів мотивів прийняття або відхилення аргументів, викладених у апеляційний скарзі, що є порушенням підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України; не застосував положення частин першої, другої статті 219 ЦК України, які підлягали застосуванню до правовідносин про оформлення відповідачем згод на укладення позивачем договорів, що стало перешкодою для встановлення нікчемності цих правочинів; не оцінив спірні згоди відповідача у взаємозв`язку та у сукупності з доказами, якими підтверджується перехід особистих грошових коштів позивача у ланцюгу правочинів до купівлі спірного будинку, тоді як згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України суд оцінює взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, внаслідок чого висновки суду не відповідають обставинам справи.
Суди попередніх інстанцій порушили норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ухвалені судові рішення стали перешкодою до отримання позивачем права особистої приватної власності на спірний будинок.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що: апеляційним судом не враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 65 СК України, частини другої статті 369 ЦК України стосовно форми (оформлення згоди одного з подружжя другому на укладення договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, тобто нотаріальному посвідченню підлягає весь правочин чи нотаріально засвідчується лише справжність підпису заявника у документі, від чого залежатимуть наслідки вчинення договору; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 219, статті 228 ЦК України стосовно визнання нікчемною згоди одного з подружжя другому на укладення договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, як з підстав недотримання форми їх вчинення, так і з підстав спрямування її на порушення публічного порядку; суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєві значення, на підставі недопустимих доказів.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Білозерського районного суду Херсонської області.
28 квітня 2020 року справа № 648/2854/18 надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 квітня 2020 року доповідачем у справі визначено суддю ОСОБА_7., у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О., Русинчука М. М.
Відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 "Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3", у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 листопада 2011 року сторони зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 19 листопада 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голопристанського районного управління юстиції Херсонської області зроблено відповідний запис за № 185.
22 червня 2017 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_5 договір, за умовами якого остання продала, а ОСОБА_1 купив житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2 та розташований на земельній ділянці присадибного фонду Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області площею 0,0755 га, кадастровий номер 6520387500:01:001:0621, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Продаж житлового будинку за домовленістю сторін вчинено за 53 000 грн, які продавець отримала повністю до підписання цього договору.
Придбання житлового будинку за цим договором вчинено за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_2, викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено Гребенюк Т. М., приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Херсонської області 22 червня 2017 року за реєстровим № 461, що призначена для зберігання у справах нотаріуса (пункт 8 договору).
Зазначений договір купівлі-продажу 22 червня 2017 року посвідчено приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Гребенюк Т. М., яка, роз`яснила сторонам зміст статей 60, 69 СК України, статті 27 Закону України "Про нотаріат", а також правові наслідки укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваного майна, зміст статті 334 ЦК України про набуття покупцем власності на придбаний житловий будинок з моменту державної реєстрації права власності в ДРРП та статті 377 ЦК України, що сторонами підтверджено у пункті 10 укладеної ними угоди.
Будь-які застереження щодо придбання ОСОБА_1 житлового будинку за кошти, які належали йому особисто, у договорі купівлі-продажу відсутні.
Право власності ОСОБА_1 на придбане нерухоме майно зареєстровано 22 червня 2017 року в установленому законом порядку.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.