ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 563/2984/15-ц
провадження № 61-16535св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибкоп",
відповідач - ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 8 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Хоменко В. Г., та постанову апеляційного суду Херсонської області
від 18 січня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Семиженка Г. В., Воронцової Л. П., Чорної Т. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Рибкоп" звернулось з позовом до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки із майна.
В обґрунтування позову зазначило, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 квітня 2015 року товариство є власником 3/5 часток нежитлових будівель кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованих на АДРЕСА_1 . Інші 2/5 частки зазначеного нерухомого майна належать ОСОБА_1 на підставі договору дарування
від 23 червня 2015 року. Оскільки добровільно виділити співвласникам частки нежитлової будівлі в натурі неможливо, позивач просив виділити в натурі у окремий об`єкт власності 3/5 часток нерухомого майна, що є у спільній частковій власності сторін.
У ході судового розгляду в зв`язку з експертним висновком про технічну неможливість виділення кожній із сторін частки нежитлової будівлі у окремий об`єкт нерухомості в натурі, ТОВ "Рибкоп" змінило позовні вимоги та просило встановити порядок користування зазначеним нерухомим майном
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 8 червня 2016 року позов задоволено.
Передано ТОВ "Рибкоп" в особисте користування частину нежитлової будівлі кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої на АДРЕСА_1, а саме літ. "Д" нежитлові будівлі - зал кафе площею 24,0 кв.м; літ. "д" прибудова - торговельний зал площею 73,9 кв.м; літ. "Т" вбиральні - І приміщення площею 1,32 кв.м; І приміщення площею 1,32 кв.м, яка на схемі технічної експертизи від 20 квітня 2016 року № 8 виділена синім кольором, загальною площею 100,54 кв.м, що становить 3/5 ідеальних часток зазначеної нежитлової будівлі.
Передано ОСОБА_1 в особисте користування частину нежитлової будівлі кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої на АДРЕСА_1, а саме літ. "Д" нежитлові будівлі - зал кафе площею 31,4 кв.м; літ. "Є" склад площею 30,7 кв.м, яка на схемі технічної експертизи
від 20 квітня 2016 року № 8 виділена зеленим кольором, загальною
площею 62,1 кв.м, що становить 2/5 ідеальних часток зазначеної нежитлової будівлі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позов доведено й обґрунтовано належним чином. На підставі висновку проведеної у справі експертизи від 20 квітня 2016 року № 8 суд визначив вказаний порядок користування нерухомим майном, що перебуває у спільній частковій власності.
Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.
Останньою постановою апеляційного суду Херсонської області від 18 січня
2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 8 червня 2016 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки установив, що визначення порядку користування нежитловими приміщеннями саме за першим варіантом, зазначеним у висновку експертизи, не порушує права співвласників, враховує частки кожного власника у праві спільної часткової власності та їх не змінює.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2018 року ОСОБА_1, діючи через свого представника - адвоката Антонова О. М., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Просить скасувати рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 8 червня 2016 року та постанову апеляційного суду Херсонської області від 18 січня 2018 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що в матеріалах справи відсутня заява позивача про встановлення порядку користування спірною нежитловою будівлею.
Також вказує, що проведена експертиза містить суперечності через покладення на відповідача обов`язку нової добудови до спірної будівлі з подальшим розробленням проекту та його погодженням. Суди не врахували, що у матеріалах справи відсутній дозвіл на проведення такої добудови.
На думку заявника, суди безпідставно не залучили до участі у справі Споживче товариство "Рибкоп", яке є співвласником спірного майна.
Заявник вважає, що позивач у порушення статті 31 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, змінив одночасно предмет і підстави позову. Вказане порушення залишено поза увагою судів попередніх інстанцій.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданим реєстраційною службою Генічеського районного управління юстиції Херсонської області, індексний номер 36760617 від 24 квітня 2015 року, ТОВ "Рибкоп" є власником 3/5 часток нерухомого майна, що складається з нежитлової будівлі кафе "Шанс № 2" літ. "Д" загальною площею 60 кв.м, прибудови літ "д" загальною площею 73,9 кв.м, складу літ "Є" загальною площею 30,7 кв.м, вбиральні літ. "Т", розташоване на АДРЕСА_1 .
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 40174567 від 6 липня 2015 року суди встановили, що на підставі договору дарування № 1374 від 23 червня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області
Олейніковою О. В., ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 2/5 часток нерухомого майна, розташованого на
АДРЕСА_1 .
Вказаний об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці
площею 1537 кв.м, яка перебуває у спільному користуванні позивача та відповідача.
Судами встановлено, що між співвласниками склався фактичний порядок користування нежитловим приміщенням, який відповідає першому варіанту, запропонованому експертом у висновку судової будівельно-технічної експертизи № 8 від 20 квітня 2016 року; цей варіант передбачає можливість для учасників спору вільно користуватися нежитловим приміщенням, не порушуючи прав та інтересів кожного з них, та прав та інтересів будь-яких інших осіб.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 8 червня 2016 року та постанову апеляційного суду Херсонської області від 18 січня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить, так звана, ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Встановивши, що співвласники не досягли згоди щодо порядку користування спільним майном, суди попередніх інстанцій, з урахуванням висновку експертизи № 8 від 20 квітня 2016 року, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Прийнявши за основу перший варіант, запропонований проведеною експертизою, суди попередніх інстанцій врахували інтереси сторін та фактичний порядок користування нежитловим приміщенням, що склався між співвласниками.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій того, що обраний судами варіант порядку користування спільним майном покладає на відповідача обов`язок щодо добудови до спірної будівлі, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки під час розгляду справи судами висновки судової будівельно-технічної експертизи відповідач не спростував.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи заяви про встановлення порядку користування майном, оскільки такувимогу позивач виклав у заяві про уточнення позовних вимог (т.1 а.с. 89-90).
Посилання заявника про необхідність залучення до участі у справі Споживчого товариства "Рибкоп", як співвласником майна відхиляються касаційним судом, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що співвласниками нежитлового приміщення є ТОВ "Рибкоп" та ОСОБА_1 . Крім того, вказані обставини не впливають на обсяг прав та обов`язків ОСОБА_1, а Споживче товариство "Рибкоп" не оскаржило у касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій.
Також касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про зміну позивачем одночасно предмета і підстав позову, оскільки ТОВ "Рибкоп" скористалося своїм правом та 31 березня 2016 року звернулося до суду першої інстанції із заявою про уточнення позовних вимог, якою змінило підстави позову, при цьому предмет позову, не змінився, що не суперечить статті 31 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень
статті 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIIIзнаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої
статті 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.