Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 645/6787/18
провадження № 61-21985св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Мудраченко
Іван Володимирович, на постанову Харківського апеляційного суду
від 05 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Маміної О. В.,
Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 25 січня 2017 року до 08 червня 2017 року ОСОБА_3 отримала у борг у ОСОБА_4 323 382,54 грн, про що були укладені відповідні договори позики, у яких також зазначено еквівалент позики у доларах США, що у загальному розмірі становить
11 616 дол. США.
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 04 листопада 2018 року уклали договір відступлення права вимоги за вищевказаними договорами позики, відповідно до умов якого останній став новим кредитором у спірних зобов`язаннях.
Разом з тим, позичальник не виконала належним чином свої зобов`язання за договорами позики як первісному, так і новому кредитору, тому виникла заборгованість у розмірі 1 646 765,08 грн, з яких: 323 382,54 грн - борг за договорами позики, 323 382,54 грн - штраф, 1 000 000 грн - відсотки за позикою за період з 16 червня 2017 року до 15 листопада 2018 року.
Вказував, що станом на час укладання договорів позики ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, тому відповідачі
є солідарними боржниками за договорами позики.
На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за договорами позики у розмірі 1 646 765,08 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 25 липня
2019 року (в складі судді Іващенко С. О.) позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 25 січня 2017 року, 08 лютого 2017 року, 15 лютого 2017 року, 01 березня 2017 року, 09 березня 2017 року, 20 квітня 2017 року, 11 травня 2017 року, 01 червня 2017 року,
05 червня 2017 року, 08 червня 2017 року, укладеними між первісним кредитором ОСОБА_4 та ОСОБА_3, станом на 15 листопада
2018 року у загальному розмірі 934 710 грн, з яких: 311 570 грн - сума боргу за всіма договорами, 311 570 грн - штраф, 311 570 грн - відсотки річних.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1,
з кожного окремо, судовий збір у розмірі 4 405 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що боргові зобов`язання позичальник належним чином не виконала, тому виникла заборгованість
у загальному розмірі 934 710 грн, з яких: 311 570 грн - сума боргу за всіма договорами, 311 570 грн - штраф, 311 570 грн - відсотки. При цьому сума заборгованості підлягає солідарному стягненню з відповідачів як
з подружжя, оскільки договори позики укладені ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_3 під час розгляду іншої справи вказувала, що позику отримала в інтересах сім`ї, а ОСОБА_2 здійснює часткове погашення боргу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договорами позики відмовлено.
Рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики змінено.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за договорами позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 25 січня 2017 року, 08 лютого 2017 року, 15 лютого 2017 року, 01 березня 2017 року, 09 березня 2017 року, 20 квітня 2017 року,
11 травня 2017 року, 01 червня 2017 року, 05 червня 2017 року, 08 червня
2017 року, укладеними між первісним кредитором ОСОБА_4 та ОСОБА_3, у загальному розмірі 654 297 грн, з яких: 311 570 грн - сума боргу, 311 570 - відсотки річних, 31 157 грн - штраф.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 149,25 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 6 607,50 грн, сплачений при поданні апеляційної скарги, та витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів,
а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що грошові кошти, отримані ОСОБА_3 за договорами позики, укладеними між нею та ОСОБА_4 за період з 25 січня 2017 року до 08 червня 2017 року, використовувалися в інтересах сім`ї відповідачів, тому відсутні підстави для стягнення коштів з ОСОБА_2 як солідарного поручителя.
Разом з тим, зібраними у справі доказами підтверджено отримання
ОСОБА_3 у борг грошових коштів за договорами позики та невиконання нею умов указаних правочинів, внаслідок чого в останньої перед ОСОБА_1 як новим кредитором виникла заборгованість у розмірі 311 570 грн. Розмір відсотків за прострочення виконання зобов`язання (1 000 000 грн) значно перевищує суму основної заборгованості, тому наявні підстави для зменшення суми нарахованих відсотків до суми основної заборгованості за договорами позики, а саме до 311 570 грн за всіма договорами. Також наявні підстави для зменшення розміру штрафу
до 31 157 грн відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 як солідарного боржника та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат
Мудраченко І. В., просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що станом на час укладення договорів позики відповідачі перебували у шлюбі, а позика була отримана в інтересах сім`ї. Крім того, під час розгляду іншої справи
№ 645/4513/17 ОСОБА_3 вказувала, що боргові зобов`язання є спільним боргом подружжя, а ОСОБА_2 влаштувався на іншу роботу з метою повернення позичених коштів. Суд першої інстанції правильно оцінив надані докази на підтвердження обставин щодо використання позики в інтересах сім`ї. Апеляційний суд не дослідив докази, на яких ґрунтувалося рішення суду першої інстанції та які були зазначені як в апеляційних скаргах, так і у відзиві на апеляційну скаргу.
Касаційна скарга ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат
Мудраченко І. В.,мотивована тим, що позичальник отримувала від
ОСОБА_4 у борг кошти тільки двічі: 1 500 дол. США та 600 дол. США. Так, за договором позики від 25 січня 2017 року на суму 730 дол. США позичальник фактично отримала у борг 600 дол. США, а решта суми:
60 дол. США та 70 дол. США - це комісія за видачу коштів та відсотки, відповідно. За договором позики від 01 березня 2017 року на суму
1 680 дол. США позичальник фактично отримала у борг 1 500 дол. США,
а решта суми - це комісія за видачу коштів та відсотки. Оскільки позику ОСОБА_3 вчасно не повернула, то ОСОБА_4 та її представники наполягали на укладенні нових договорів, на що позичальник і погодилася, хоча фактично кошти за ними не отримала. У подальшому ОСОБА_3 погасила заборгованість за позикою шляхом особистої передачі коштів позикодавцеві та шляхом банківських переказів.
Договір відступлення права вимоги за договорами позики є удаваним правочином, а також не містить підтвердження винагороди ОСОБА_4 . Апеляційний суд помилково здійснив розрахунок заборгованості в іноземній валюті, оскільки позику було отримано у національній валюті. Крім того, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був застосувати до спірних правовідносин частину третю статті 553 ЦК України та зменшити розмір штрафу.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 подали до суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3,в якому просили касаційну скаргу останньої залишити без задоволення.
Вказували, що позичальник отримала позику за договорами позики, про що вказано в цих правочинах та розписках позичальника, тому зобов`язана виконати свої зобов`язання. Доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами. Розрахунок суми боргу правильно проведено
в іноземній валюті, що передбачено договорами позики. Позичальник не подала до суду доказів повернення позики та належного виконання своїх зобов`язань.
Інші учасники справи відзиву на касаційні скарги не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги
ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат
Мудраченко І. В.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що у період з 25 січня 2017 року до 08 червня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договори позики, відповідно до умов яких остання отримала у борг кошти, а саме: 25 січня 2017 року - 20 520 грн, що визначено сторонами в еквіваленті 730 дол. США, зі строком повернення не пізніше 01 лютого 2017 року; 08 лютого 2017 року - 19 380 грн, що еквіваленто 715 дол. США, зі строком повернення не пізніше 15 лютого
2017 року; 15 лютого 2017 року - 18 785 грн, що еквіваленто 685 дол. США, зі строком повернення не пізніше 22 лютого 2017 року; 01 березня 2017 року - 46 000 грн, що еквіваленто 1 680 дол. США, зі строком повернення не пізніше 08 березня 2017 року; 09 березня 2017 року - 46 000 грн, що еквіваленто
1 680 дол. США, зі строком повернення не пізніше 16 березня 2017 року;
20 квітня 2017 року - 25 140 грн, що еквіваленто 942 дол. США, зі строком повернення не пізніше 27 квітня 2017 року; 11 травня 2017 року - 24 775 грн, що еквіваленто 942 дол. США, зі строком повернення не пізніше 18 травня 2017 року; 01 червня 2017 року - 46 780 грн, що еквівалентно 1 792 дол. США, зі строком повернення не пізніше 07 червня 2017 року; 05 червня 2017 року - 18 500 грн, що еквіваленто 706 дол. США, зі строком повернення не пізніше 12 червня 2017 року; 08 червня 2017 року - 45 690 грн, що еквіваленто
1 744 дол. США, зі строком повернення не пізніше 15 червня 2017 року.
Первісний кредитор ОСОБА_4 та новий кредитор ОСОБА_1
04 листопада 2018 року уклали договір відступлення права вимоги за вищевказаними договорами позики, відповідно до умов якого право вимоги за спірними правочинами перейшло до позивача.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 06 червня 1998 року перебувають
у зареєстрованому шлюбі.
Суди також встановили, що ОСОБА_3 належним чином не виконала свої зобов`язання за договорами позики.
У договорах позики, укладених між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 за період з 25 січня 2017 року до 08 червня 2017 року, не зазначено, на які цілі була отримана позика, та не зазначено про отримання згоди іншого з подружжя на укладення такого договору.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 не заперечувала факту отримання грошових коштів за договорами позики не в інтересах сім`ї, а для використання на особисті потреби.
Пунктом 9.3, 9.4 договорів позики передбачено, що у разі порушення позичальником будь-якого зобов`язання за договором, він зобов`язується сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 100 % від суми, визначеної в пункті 1 договору. Позичальник зобов`язаний сплатити також пеню
у розмірі 10 % від суми, визначеної в пункті 1 договору.
Згідно з пунктом 11 договору позики, якщо позичальник прострочить виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, він зобов`язаний сплатити на користь позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 365 % річних від простроченої суми.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість позичальника за договорами позики становить 1 646 765,08 грн, з яких: 323 382,54 грн - борг за договорами позики, 323 382,54 грн - штраф, 1 000 000 грн - відсотки за позикою за період з 16 червня 2017 року до 15 листопада 2018 року.
Суди встановили, що сума боргу за всіма договорами позики від 25 січня
2017 року, 08 лютого 2017 року, 15 лютого 2017 року, 01 березня 2017 року,
09 березня 2017 року, 20 квітня 2017 року, 11 травня 2017 року, 01 червня
2017 року, 05 червня 2017 року, 08 червня 2017 року, укладеними між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, у загальному розмірі становить 311 570 грн.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги частково, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що грошові кошти, отримані ОСОБА_3 за договорами позики використовувалися в інтересах сім`ї відповідачів, тому відсутні підстави для стягнення боргу з ОСОБА_2 як солідарного поручителя. Разом з тим,
ОСОБА_3 отримала у борг грошові кошти за договорами позики, проте не виконала умови вказаних правочинів, внаслідок чого у неї перед ОСОБА_1 як новим кредитором виникла заборгованість. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення відсотків та штрафу.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За приписами частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)
у строк та в порядку, що встановлені договором.
Враховуючи те, що умови договорів позики щодо своєчасного повернення боргу не виконувались, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з позичальника суми позики, відсотків та штрафу, що
і передбачено умовами вказаних правочинів.
Щодо доводів ОСОБА_1 про перегляд постанови суду апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості за договором позики
з ОСОБА_2, Верховний Суд виходить з наступного.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині четвертій статті 65 СК України встановлюється, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане
в інтересах сім`ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне
у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох з подружжя.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження
№ 638/18231/51-ц).
Разом з тим, судами не встановлено обставини надання ОСОБА_2 письмової згоди на укладення його дружиною ОСОБА_3 договорів позики в інтересах сім`ї.
На вказані обставини та відсутність доказів на їх підтвердження посилався апеляційний суд у своїй постанові.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 виходив з того, що
ОСОБА_2 має солідарно відповідати за договорами позики, оскільки ним не спростовано доводи про те, що позика отримана його дружиною
в інтересах сім`ї.
Проте, тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що договори позики укладено ОСОБА_3 не в інтересах сім`ї, в заявах про надання позики та розписках вона вказувала про необхідність надання позики для особистих потреб, за відсутності письмової згоди її чоловіка, то апеляційний суд дійшов правильного висновку,
що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
з ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Задовольняючи позов у зазначеній частині, суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 61, 65, 73 СК України та припустився порушення норм процесуального права в частині забезпечення дотримання принципу змагальності сторін.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 липня
2018 року у справі № 308/10837/15-ц (провадження № 61-213св18).
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1, що під час розгляду іншої справи № 645/4513/17 ОСОБА_3 вказувала на отримання коштів за договорами позики в інтересах сім`ї, оскільки твердження позичальника про солідарний обов`язок її чоловіка перед позикодавцем без належних та допустимих доказів обізнаності останнього про укладення вищевказаних договорів позики, надання згоди на укладення цих правочинів та використання коштів в інтересах сім`ї не може бути підставою для солідарної відповідальності боржника та її чоловіка.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час укладення договорів позики, оскільки сама ця обставина не може бути підставою для солідарної відповідальності останніх перед позивачем, а судами не встановлено на підставі належних та допустимих доказів, що одержані ОСОБА_3 за договорами позики кошти, використані в інтересах сім`ї.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат
Мудраченко І. В.,що позичальник отримала від ОСОБА_4 лише
1 500 дол. США та 600 дол. США, а договори позики та розписки вона підписала на вимогу позикодавця, проте кошти за цими правочинами не отримувала, не заслуговують на увагу, оскільки за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так
і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Крім того, у пункті 2 договорів позики зазначено, що позичальник підтверджує отримання коштів від позикодавця до підписання договору.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Мудраченко І. В., що позичальник погасила заборгованість за позикою шляхом особистої передачі коштів та шляхом банківських переказів, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Пунктом 5 договорів позики передбачено, що підтвердженням виконання позичальником своїх зобов`язань за договором є розписка, складена позикодавцем, договір вважається виконаним позичальником лише після отримання ним від позикодавця відповідної розписки. Проте ОСОБА_3 не подала до суду відповідних розписок на підтвердження виконання своїх зобов`язань.
Не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду доводи касаційної скарги ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Мудраченко І. В., що договір відступлення права вимоги за договорами позики є удаваним правочином, а також не містить підтвердження винагороди ОСОБА_4, оскільки позичальник не надала доказів визнання недійсним договору відступлення права вимоги, такі обставини не були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції, а відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Мудраченко І. В., що апеляційний суд помилково здійснив розрахунок заборгованості в іноземній валюті з подальшим еквівалентом до національної валюти, не заслуговують на увагу, оскільки у зобов`язанні (пункт 1 договорів позики) визначено грошовий еквівалент у доларах США,
а частиною другою статті 553 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. При цьому договорами позики також передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривні, визначається на день платежу.
Безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Мудраченко І. В., щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції частини третьої статті 553 ЦК України в частині зменшення розміру штрафу, оскільки апеляційний суд застосував указану норму права та зменшив розмір заявленої до стягнення неустойки у десять разів.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження
в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства,
і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.
Доводи касаційних скарг по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови без змін.