Постанова
Іменем України
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 303/5914/18
провадження № 61-12404св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Джуга С. Д., Куштан Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання недійсними додаткових угод про внесення змін до договору кредиту.
Позов обґрунтований тим, що 21 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 305/34-ж-07, згідно з яким банк надав позивачу кредит для поточних потреб в сумі 15 000,00 дол. США зі сплатою 13 % річних, з кінцевим терміном повернення до 20 березня 2012 року.
Згідно з додатковою угодою № 1 про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07 сторони домовились з 20 жовтня 2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 15 % річних. Інші умови договору залишилися незмінними і сторони підтвердили за ними свої зобов`язання.
31 липня 2009 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07, згідно з якою внесено зміни до умов кредитування, визначених договором, а саме, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами "Траншами", зі сплатою 15 % річних, у межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15 731,19 дол. США, з кінцевим терміном повернення всіх траншів до 20 березня 2017 року на умовах визначених цим договором.
10 травня 2007 року постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 10 травня 2007 року № 168 було деталізовано обов`язки банків щодо дотримання прав при видачі споживчих кредитів.
Вважає, що наявне порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон) та Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/1308 (далі - Правила), оскільки при укладенні додаткової угоди про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07 та при укладенні до додаткової угоди № 1 про внесення змін до договору кредит банк не попереджав про валютні ризики, чим не дотримався вимог пункту 3.8 Правил. Також, при укладенні додаткових угод його, як споживача у письмовій формі не повідомлено про кредитні умови та про орієнтовану вартість кредиту, переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування.
Позивач просив визнати недійсними додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07, додаткову угоду від 31 липня 2009 року до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 26 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду від 31 липня 2009 року до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-Ж-07. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції з посиланням на статті 203, 230 ЦК України, пункт 2 статті 11, пункту 2 частини другої статті 19 Закону, виходив з того, що банк під час укладення 31 липня 2009 року додаткової угоди про внесення змін до кредитного договору від 21 березня 2007 року № 305/34-Ж-07 не сповістив позичальника про можливі валютні ризики (імперативну умову), не надав повної інформації щодо сукупної вартості кредиту, що передбачено в статті 11 Закону, тому додаткова угода від 31 липня 2009 року є неукладеною.
Відмовивши в іншій частині позову, суд першої інстанції виходив з того, що не заслуговують на увагу посилання позивача на порушення пункту "д" частини другої статті 11 Закону при укладенні додаткової угоди № 1, оскільки суд не має можливості надавати їй правову оцінку, зокрема чи була вона укладена відповідно до Закону, у зв`язку з тим, що вона не містить дати укладення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Укрсоцбанк" задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 26 жовтня 2018 року скасовано в частині визнання недійсною додаткову угоду від 31 липня 2009 року до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07, відповідно до якої внесено зміни до умов кредитування, де визначено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами "Траншами" зі сплатою 15 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15 731,19 дол. США з кінцевим терміном повернення всіх траншів до 20 березня 2017 року на умовах, визначених цим договором, та стягнення з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь держави судового збору у розмірі 704,80 грн і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що при укладенні додаткової угоди від 31 липня 2009 року до договору від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07 сторони погодили його умови, позивач засвідчив, що надана йому банком інформація є повною, доступною і достовірною. Згідно з пунктом 2 додаткової угоди детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в додатку 1 до додаткової угоди, є невід`ємною частиною і засвідчено підписом позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Відповідно до пункту 3.1 Правил банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що банк при укладенні додаткової угоди про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07 та при укладенні до додаткової угоди № 1 про внесення змін до договору кредиту не попереджав про валютні ризики, порушивши пункт 3.8 Правил. При укладенні додаткових угод його як споживача у письмовій формі не повідомлено про кредитні умови та про орієнтовану вартість кредиту, переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 березня 2007 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 305/34-ж-07, згідно з яким кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 15 000,00 дол. США, зі сплатою 13 % річних та погашенням суми основної заборгованості: щомісячно до 25 числа місяця рівними частинами по 250,00 дол. США, починаючи з квітня 2007 року до 20 березня 2012 року, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 20 березня 2012 року на умовах, визначених договором.
Згідно з додатковою угодою № 1 (без дати укладення такої) про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07 сторони домовились з 20 жовтня 2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 15 % річних. Інші умови договору залишилися незмінними і сторони підтвердили свої зобов`язання.
31 липня 2009 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07, згідно з якою сторони дійшли згоди внести зміни до умов кредитування, визначених договором, та викласти перший абзац пункту 1.1 та підпункти 1.1.1, 1.1.2 пункту 1.1 договору в такій редакції: "1.1 Кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - Кредит" та на умовах визначених цим договором. 1.1.1 Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а в сукупності - "Транши" зі сплатою 15 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15 731,19 доларів США, за наступним порядком надання Траншів Кредиту - в сумі 15 000 доларів США 21 березня 2007 року; в сумі 731,19 доларів США 31 липня 2009 року. Після отримання Позичальником всіх Траншів Кредиту подальше надання Кредиту не здійснюється. 1.1.2 Погашення Траншів Кредиту буде здійснюватися до 25 числа кожного місяця згідно встановленого порядку та з кінцевим терміном повернення всіх Траншів Кредиту до 20 березня 2017 року (включно) на умовах визначених цим Договором...". Пункт 1.2 Договору викладено в новій редакції: "1.2 Кредит надається позичальнику на наступні цілі та в наступному порядку: частина кредиту в розмірі 15 000 доларів США на поточні потреби; частина кредиту в розмірі 731,19 доларів США на поточні потреби".
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційну скаргу у цій справі подано у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в частині визнання недійсною додаткову угоду від 31 липня 2009 року до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07, відповідно до якої внесено зміни до умов кредитування, де визначено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами "Траншами" зі сплатою 15 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15 731,19 дол. США з кінцевим терміном повернення всіх траншів до 20 березня 2017 року на умовах визначених цим договором.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтями 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону договір про надання споживчого кредиту укладається кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Відповідно до частини другої статті 11 Закону у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
Згідно з частиною п`ятою статті 11, статті 18 Закону до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з пунктом 3.1 Правил банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.
На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).
Суди встановили, що згідно з додатковою угодою № 1 (без дати укладення такої) про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07 сторони домовились з 20 жовтня 2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 15 % річних. Інші умови договору залишилися незмінними і сторони підтвердили свої зобов`язання.
31 липня 2009 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07, згідно з якою сторони дійшли згоди внести зміни до умов кредитування, визначених договором та викласти перший абзац пункту 1.1 та підпункти 1.1.1, 1.1.2 пункту 1.1 договору в іншій редакції.
У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що при укладенні додаткової угоди від 31 липня 2009 року до договору від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07 сторони погодили його умови, позивач засвідчив, що надана йому банком інформація є повною, доступною і достовірною.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди про внесення змін до договору кредиту від 21 березня 2007 року № 305/34-ж-07 детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчення кредиту наведено в додатку № 1 до цієї додаткової угоди, що є її невід`ємною частиною.
Тому доводи касаційної скарги про те, що банк у договорі не вказав сукупну вартість кредиту є безпідставними, оскільки спростовується положеннями додаткової угоди про внесення змін, якій суд надав належну правову оцінку.
Доводи касаційної скарги про те, що банк у порушення пункту 3.8 Правил не попередив ОСОБА_2 про відповідні валютні ризики та не надав інформацію щодо можливих або очікуваних змін курсу національної валюти у відношенні до валюти кредитного договору (долари США) не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про Національний банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.
Відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щодня. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Таким чином, питання незмінності курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено.
Отже, укладаючи договір кредиту в іноземній валюті, сторони взяли на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не довів, що сторони під час укладення договору про надання кредиту були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане. Перед укладенням кредитного договору останньому було роз`яснено про валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором, оскільки внутрішня воля позичальника була спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку - отримання кредиту саме в іноземній валюті та його належного виконання також у іноземній валюті.
Зокрема, інформація, передбачена Правилами, на які позивач посилався як на підставу для задоволення позову, була роз`яснена та відома йому перед укладенням договору, про що свідчить його особистий підпис під умовами кредитного договору. Тобто ОСОБА_2 під час укладення договорів розумів природу кредитного договору та усвідомлював відповідальність про настання валютних ризиків.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.