Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 642/1989/19
провадження № 61-5477св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сектору державної реєстрації права власності на нерухоме майно Печенізької районної державної адміністрації Гаспарян Гамлет Автікович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 липня 2019 року у складі судді Грінчук О. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,
у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сектору державної реєстрації права власності на нерухоме майно Печенізької районної державної адміністрації Гаспарян Гамлет Автікович, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сектору державної реєстрації права власності на нерухоме майно Печенізької районної державної адміністрації Гаспарян Г. А., про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 01 вересня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством комерційного банку "Надра" (далі - ВАТ КБ "Надра") укладено договір надання споживчого кредиту № 6/4/20/2008/840-К/2403, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти в сумі 119 325,56 доларів США зі сплатою 12,8 відсотків річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 25 серпня 2038 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 01 вересня 2008 року між нею та ВАТ КБ "Надра" укладено іпотечний договір, згідно умов якого вона надала в іпотеку ВАТ КБ "Надра" нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, площею 72,4 кв. м, що належить їй на праві власності. 15 січня 2011 року ВАТ КБ "Надра" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01 вересня 2008 року № 6/4/20/2008/840-К/2403, у задоволенні якого 14 березня 2011 року відмовлено. 24 червня 2011 року Апеляційний суд Харківської області рішення суду першої інстанції скасував, позов ВАТ КБ "Надра" задовольнив та стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" всю суму заборгованості за кредитним договором. У зв`язку із наявністю в ОСОБА_1 грошової заборгованості за кредитним договором, банк в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виставив на електронні торги відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором, яке купив ОСОБА_2
04 грудня 2018 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 укладено договори відступлення прав вимоги за кредитним договором та іпотечним договором, згідно яких ПАТ КБ "Надра" передало ОСОБА_2 право вимоги за договорами кредиту та іпотеки від 01 вересня 2008 року, укладені з ОСОБА_1, про що 06 грудня 2018 року ПАТ КБ "Надра" повідомив ОСОБА_1 листом.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 березня 2019 року ОСОБА_1, встановила, що 26 лютого 2019 року державний реєстратор Печенізької районної адміністрації Харківської області Гаспарян Г. А. зареєстрував право власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором. Проте, пунктом 5.3 договору іпотеки від 01 вересня 2008 року № 6/4/20/2008/980-І/2404 передбачений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому відсутнє застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Крім того, державний реєстратор під час вчинення нотаріальних дій не перевірив отримання ОСОБА_1 вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором та всупереч положенням, визначеними між іпотекодавцем та іпотекодержателем в договорі іпотеки зареєстрував право власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме запис про право власності № 30541341, вчинений 26 лютого 2019 року державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сектору державної реєстрації права власності на нерухоме майно Печенізької районної державної адміністрації Гаспарян Г. А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45792528 від 04 березня 2019 року про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2
24 квітня 2019 року згідно частини третьої статті 49 ЦПК України, позивачем змінено суб`єктний склад учасників даної справи, а саме: позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сектору державної реєстрації права власності на нерухоме майно Печенізької районної державної адміністрації Гаспарян Г. А.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме запис про право власності № 30541341, вчинений 26 лютого 2019 року державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сектору державної реєстрації права власності на нерухоме майно Печенізької районної державної адміністрації Гаспарян Г. А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45792528 від 04 березня 2019 року про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 неправомірно використав своє право звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, поспішно вчинив дії щодо переходу до нього права власності, порушуючи порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлений в договорі іпотеки, а саме: відсутність між іпотекодавцем та іпотекодержателем домовленості про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, та з порушенням вчинення такої реєстраційної дії, у зв`язку з відсутністю оцінки предмету іпотеки під час набуття ОСОБА_2 права власності на нього та відсутності належного отримання ОСОБА_1 вимоги ОСОБА_2 про усунення порушень.
Таким чином, рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки здійснено з порушенням вимог Закону, що дає підстави для задоволення позову про визнання незаконною та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки.
Постановою Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, в особі представника Ткаченко Ю. О., залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 липня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення мотивоване тим, що оскільки пряме застереження про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя в договорі відсутнє, доказів про досягнення домовленості сторін на перехід права власності на предмет іпотеки відповідно до вимог пункту 5.3, зокрема договору про задоволення вимог іпотекодержателя у вказаний спосіб, відповідачем не надано, реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_2 не можна вважати законною.
Таким чином, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав державний реєстратор, в порушення вимог частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не перевірив подані йому документи на відповідність їх змісту умовам іпотечного договору, а саме пункту 5.3 вказаного договору і статті 37 Закону України "Про іпотеку".
Крім того, положень про можливість іпотекодержателем вибрати інший варіант звернення стягнення на предмет іпотеки передбачений статтею 37 Закону України "Про іпотеку" - в договорі не зазначено, адже іпотекодержатель при зверненні стягнення на предмет іпотеки обмежується лише пунктом 5.3 договору іпотеки, про що сторони також домовились в пункті 5.4 вказаного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_2 через адвоката Ткаченко Ю. О., подав касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 915/297/17, застереження дорівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом. Іпотечне застереження містить правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. Обставина, що перехід права відбудеться в майбутньому в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, є обставиною, яка обумовлює виникнення права власності (передачу майна) залежно від стану виконання зобов`язань за договором.
Суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів, а саме позивач надала копію вимоги та копії документів, які підтверджують факт направлення вимоги, проте ці докази є матеріалами реєстраційної справи та не можуть бути оприлюднені у вільному доступі.
Крім того, суди не зазначають, які саме вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 порушено реєстратором.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що правовідносини між кредитором-іпотекодержателем та позичальником-іпотекодателем склались на підставі договорів кредиту та іпотеки від 01 вересня 2008 року з урахуванням Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року, діючій на час їх укладення, що взято до уваги судом при розгляді справи і ухваленні рішення. ОСОБА_2 неправильно оцінює правовідносини, які склалися між сторонами, спираючись на Закон № 800-VI від 25 грудня 2008 року, яким внесені зміни до Закону України "Про іпотеку", щодо договору про задоволення вимог іпотекодержателя і відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками. Враховуючи, що закон не має зворотної сили, вказані зміни відносяться тільки до іпотечних договорів, укладених після набрання чинності Закону № 800-VI від 25 грудня 2008 року.
Крім того, твердження в касаційній скарзі ОСОБА_2, що суд ухвалив рішення на підставі недопустимих доказів не відповідає обставинам справи і спростовується правильною позицією суду.
За наявності перелічених судом порушень, внесення запису державним реєстратором про право власності іпотекодержателя ОСОБА_2 на предмет іпотеки є безпідставним і незаконним.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Харкова.
26 серпня 2020 року справа № 642/1989/19 надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 серпня 2020 року доповідачем у справі визначено суддю ОСОБА_4., у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О., Русинчука М. М.
Відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 "Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3", у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра" укладено кредитний договір № 6/4/20/2008/840-К/2403, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти в сумі 119 325,56 доларів США зі сплатою 12,8 відсотків річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 25 серпня 2038 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра" укладено іпотечний договір, згідно умов якого вона надала в іпотеку ВАТ КБ "Надра" нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, площею 72,4 кв. м, що належить їй на праві власності.
15 січня 2011 року ВАТ КБ "Надра" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01 вересня 2008 року № 6/4/20/2008/840-К/2403, у задоволенні якого рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 березня 2011 року відмовлено.
Постановою 24 червня 2011 року Апеляційного суду Харківської області рішення суду першої інстанції скасовано, позов ПАТ КБ "Надра" задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "Надра" суму заборгованості за кредитним договором.
04 грудня 2018 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 укладено договір № 6/4/20/2008/840-К/2403 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, укладеним 01 вересня 2008 року між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1
04 грудня 2018 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, укладеним 01 вересня 2008 року між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.
ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 листами повідомили ОСОБА_1 про зміну кредитора за кредитним договором від 01 вересня 2008 року № 6/4/20/2008/840-К/2403.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 березня 2019 року встановлено, що 26 лютого 2019 року державний реєстратор Печенізької районної адміністрації Харківської області Гаспарян Г. А. зареєстрував право власності на квартиру - предмет іпотеки, що належала на праві власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 на підставі вимоги, договору про відступлення прав за іпотечним договором, договором іпотеки від 01 вересня 2008 року № 6/4/20/2008/980-І/2404.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.