Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 161/16287/20
провадження № 61-1004св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі: Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної судової адміністрації України,
треті особи: Міністерство розвитку громад та територій України, Луцька міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Івасюта Л. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
у справі за позовомОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної судової адміністрації України, треті особи: Міністерство розвитку громад та територій України, Луцька міська рада, про визнання дій неправомірними та відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів прокуратури та досудового розслідування,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі: Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної судової адміністрації України, треті особи: Міністерство розвитку громад та територій України, Луцька міська рада, про визнання дій неправомірними та відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів прокуратури та досудового розслідування
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1, у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз`яснено ОСОБА_1 щодо її права на звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами, в порядку статті 303 КПК України та КАС України.
Суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржує дії та бездіяльність суб`єктів владних повноважень, при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні, а отже такі заяви слід розглядати відповідно до вимог статті 303 КПК України. Ряд позовних вимог ОСОБА_1, і зокрема, щодо дій та бездіяльності Державної судової адміністрації України, уповноважених осіб Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як вони стосуються суб`єктів владних повноважень щодо здійснення ними публічно-владних управлінських функцій.
Постановою Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року змінено, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.
Виключено з другого абзацу резолютивної частини ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року у даній справі вислів "в порядку статті 303 КПК України".
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення мотивоване тим, що зважаючи на предмет спору у даній справі, характер спірних правовідносин, що склалися між сторонами, а також суб`єктний склад учасників спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спір належить до юрисдикції адміністративного суду.
Однак, висновок суду про те, що ОСОБА_1 оскаржує дії та бездіяльність суб`єктів владних повноважень при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні не відповідає змісту заявлених вимог. Позивачем оскаржуються дії Генерального прокурора, як посадової особи юридичної особи публічного права - суб`єкта владних повноважень, а тому і ці вимоги належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки позовна вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, тому ця вимога також має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги чинного законодавства та допустив до участі у справі особу, повноваження якої не були підтверджені належним чином, а саме - ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції неправильно застосував норми статті 356 ЦПК України та помилково ухвалою від 23 листопада 2020 року залишив позовну заяву без руху, зобов`язавши позивача надати копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи, чим спричинив позивачу майнові витрати, які є істотними для неї.
Даний спір є приватноправовим, оскільки за своїм змістом він не має ознак публічно-правового спору, незважаючи на те, що однією з позовних вимог є встановлення бездіяльності відповідачів. У спорі Держава не здійснює стосовно позивача жодних публічно-владних управлінських функцій, зокрема не управляє її поведінкою та не має впливу на таку поведінку. Держава Україна не виявила її владу для впливу на правоохоронні та судові органи для організації останніх так, щоб у кожній конкретній справі, зокрема в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 18 вересня 2013 року за № 42013020010000450 гарантія досудового розслідування і судового розгляду впродовж розумного строку не була ілюзорною.
Суди попередніх інстанцій помилково застосували положення статей 5, 21 КАС України та дійшли висновку про наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду даної справи. Позивач просила суд встановити невідповідність дій правоохоронних та судових органів виключно з метою доведення складу цивільного правопорушення як необхідної умови для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
З огляду на зазначене, ні за суб`єктним, ні за предметним критеріями спір у цій справі не є адміністративним.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У березні 2021 року Національна поліція України подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що предметом спору у даній справі є вимоги про визнання неправомірними дії суб`єктів повноважень та відшкодування моральної шкоди. При цьому, відповідачами у справі заявлені посадові особи органу державної влади - суб`єкта владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства. Отже, зважаючи на предмет спору, характер спірних правовідносин, що склалися між сторонами, суб`єктний склад учасників справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спір не належить до юрисдикції цивільного суду.
У березні 2021 року Міністерство юстиції України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що позивач подала позов з порушенням цивільної юрисдикції, а тому суди ухвалили законні судові рішення.
У березні 2021 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судом правильно визначено, що обставини законності та своєчасності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні можуть бути перевірені лише в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України. При цьому, якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, вона має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду.
У березні 2021 року Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спір належить до юрисдикції адміністративного суду, зважаючи на предмет спору у даній справі, характер спірних правовідносин, що склалися між сторонами, а також суб`єктний склад учасників спору.
У березні 2021 року Державна судова адміністрація України подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що Державна судова адміністрація України жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала у правовідносини з нею, жодної шкоди позивачу не завдавала, а тому відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства Державна судова адміністрація України не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
18 березня 2021 року справа № 161/16287/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі: Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної судової адміністрації України, треті особи: Міністерство розвитку громад та територій України, Луцька міська рада, в якому просила суд: встановити невідповідність дій Офісу Генерального прокурора при утворенні Луцької місцевої прокуратури вимогам статті 9 Закону України "Про прокуратуру", наслідком яких є недопустимість усіх доказів, зібраних на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42013020010000450; встановити невідповідність дій уповноважених осіб Національної поліції вимогам статті 15 Закону України "Про Національну поліцію" при утворенні територіального органу поліції в місті Луцьку, наслідком яких є недопустимість усіх доказів, зібраних на стадії досудового розслідування у кримінальному внесеному до ЄРДР за № 42013020010000450; встановити невідповідність бездіяльності уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, а саме: незабезпечення виконання ухвали слідчого судді від 10 вересня 2013 року щодо внесення відомостей до ЄРДР за частиною другою статті 189 та статті 182 КК України, ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2012 року вимогам статті 13 Конвенції; встановити невідповідність бездіяльності уповноважених осіб Національної поліції, а саме: не внесення відомостей до ЄРДР за її заявою від 23 серпня 2013 року за статтею 182 та частиною другою статті 189 КК України, вимогам статті 214 КПК України, не встановлення та не проведення допиту осіб, які вимагали у неї кошти щодо мети, мотивів та підстав вчинення ними вимагання коштів, обрання неефективного та неадекватного засобу правового захисту слідчим її прав; визнати в цілому невідповідність дій та бездіяльності прокурора при здійсненні прийнятті її заяви від 23 серпня 2013 року та здійснені процесуального керівництва у кримінальному провадженні за даною заявою вимогам статті 2 КПК України та статті 13 Конвенції; встановити невідповідність дій та бездіяльності Державної судової адміністрація України вимогам Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" при здійсненні державної реєстрації юридичної особи "Луцький міськрайонний суд Волинської області", наслідком яких гарантований КПК України судовий контроль за діями органів досудового розслідування у справі відразу був просто теоретичним та не надав перспективи успіху швидкого поновлення порушених прав; встановити невідповідність бездіяльності уповноважених осіб Міністерства юстиції вимогам Правил; встановити невідповідність бездіяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини пункту 12 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"; стягнути з Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховного Ради України з прав людини, Державної судової адміністрації України, шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн, заподіяної невідповідними національному законодавству та міжнародним актам, рішеннями, діями та бездіяльністю службових осіб прокуратури та досудового розслідування при прийнятті та реєстрації її заяви від 23 серпня 2013 року про вчинене кримінальне правопорушення відносно неї та не здійсненням протягом 7 днів досудового розслідування, вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 та статті 182 КК України.