Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 543/811/15-ц
провадження № 61-4451св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Селецька",
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Селецька" на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 03 листопада 2017 року у складі судді Гришка О. Я. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Пікуля В. П.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Селецька", третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання правочину, укладеного з порушенням вільного волевиявлення його учасника, недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 є власниками земельних ділянок, площею 3,24 га, які розташовані на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області. Указаними земельними ділянками свого часу користувався відповідач на підставі договорів оренди, які були укладені між сторонами строком на 5 років. Позивачі зазначають, що вказані договори надавалися їм для підпису з незаповненими рядками щодо істотних умов договору та дати його підписання. Примірник договору та додатки до нього відповідач надавати орендодавцю відмовлявся. Протягом строку дії договору орендар недобросовісно виконував умови договору, орендну плату за користування земельною ділянкою у вказані строки не сплачував, її розмір, кількість та якість визначав на власний розсуд. Враховуючи вказані обставини, позивачі повідомили відповідача про те, що у подальшому не бажають поновлювати договірні відносини з СГ ТОВ "Селецька" та мають намір самостійно обробляти земельну ділянку. До спливу строку договору оренди землі відповідач не повідомляв позивачів про свій намір укласти договір оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). На вимогу повернути належну позивачам земельну ділянку для власного обробітку, відповідач уваги не звертав та продовжував розпоряджатися її майном (проводити сільськогосподарські роботи) на власний розсуд. Отримавши неофіційним шляхом копії договорів оренди земельної ділянки ними було виявлено, що відповідач одноосібно виготовив, підписав та зареєстрував договори оренди належних їм земельних ділянок. Договори оренди землі укладені між сторонами та зареєстровані у відділі Держкомзему у Оржицькому районі Полтавської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено відповідні записи. Однак, жодних договорів, заяв, актів з приводу оренди належних їм земельних ділянок з СГ ТОВ "Селецька", як вказують позивачі, вони не підписували та нікого іншого на такі дії не уповноважували.
Просили суд визнати договір оренди земельної ділянки, укладений 15 березня 2011 року між СГ ТОВ "Селецька" та ОСОБА_1, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Оржицькому районі за № 532368594004431 09 жовтня 2012 року, та договір оренди земельної ділянки, укладений 25 квітня 2011 року між СГ ТОВ "Селецька" та ОСОБА_2, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Оржицькому районі за № 532368594004904 15 листопада 2012 року, недійсним та стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2016 року прийнято відмову позивача ОСОБА_2 від позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до СГ ТОВ "Селецька", третя особа: відділ Держгеокадастру в Оржицькому районі (попередня назва: відділ Держземагенства в Оржицькому районі), про визнання правочину, укладеного з порушенням вільного волевиявлення його учасника, недійсним, провадження у даній справі в частині вимог ОСОБА_2 закрито.
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 03 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до СГ ТОВ "Селецька", третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання правочину, укладеного з порушенням вільного волевиявлення його учасника, недійсним, задоволено.
Визнано договір оренди земельної ділянки, укладений 15 березня 2011 року між СГ ТОВ "Селецька" та ОСОБА_1, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Оржицькому районі за № 532368594004431 09 жовтня 2012 року - недійсним.
Стягнуто з СГ ТОВ "Селецька" на користь ОСОБА_1 сплачений нею при подачі позовної заяви судовий збір у сумі 243, 60 грн.
Стягнуто з СГ ТОВ "Селецька" на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені за проведення судових експертиз, в сумі 7 546,24 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цивільно-процесуальним кодексом України. Підписи сторін є одним із обов`язкових реквізитів договору, які саме повинні засвідчувати вільне волевиявлення сторін на укладення договору на певних узгоджених між ними умовами. Проте, згідно з висновком експерта від 19 жовтня 2017 року № 1892 підпис в розділі "Підписи сторін" в графі "Орендодавець", що в договорі оренди землі від 15 березня 2011 року, зареєстрованому в відділі Держкомзему в Оржицькому районі Полтавської області за № 532368594004431 від 09 жовтня 2012 року та в графах від імені орендодавця в додатках до цього договору: в акті приймання-передачі земельної ділянки площею 3,24 га між ОСОБА_1 та СГ ТОВ "Селецька" (в графі "Передав Орендодавець") та в таблиці розрахунку орендної плати між ОСОБА_1 та СГ ТОВ "Селецька" (в графі "Орендодавець") - виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу СГ ТОВ "Селецька" залишено без задоволення.
Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 03 листопада 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року залучено до участі у справі правонаступників ОСОБА_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2019 року СГ ТОВ "Селецька" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що в основу оскаржуваних судових рішень помилково покладено висновок експерта від 19 жовтня 2017 року, згідно з яким, підпис в договорі оренди земельної ділянки від імені ОСОБА_1 виконаний не нею, а іншою особою, оскільки даний висновок одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, відповідно є неналежним, недопустимим, недостовірним та недостатнім доказом.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи
Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії Р2 № 612069, виданого 07 червня 2002 року Селецькою сільською радою Оржицького району Полтавської області ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,24 га, що розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с. 6).
У договорі від 15 березня 2011 року між ОСОБА_1 та СГ ТОВ "Селецька" зазначено, що договір оренди землі укладено на строк 10 років (земельна ділянка з кадастровим номером 5323685900:00:003:0111). Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Оржицькому районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 жовтня 2012 року за номером 532368594004431 (т.1 а.с. 9-10).
ОСОБА_1 вказувала, що своєї волі щодо користування належною їй земельною ділянкою іншим особам не висловлювала, своїх підписів на жодних документах з цього приводу не ставила, земельну ділянку нікому у користування не передавала, жодних екземплярів договорів оренди, актів приймання-передачі земельних ділянок, планів або схем земельних ділянок, кадастрових планів, актів з визначення меж земельних ділянок в натурі та інших документів їй відповідач не надавав.
Згідно з висновком експерта від 19 серпня 2017 року № 318, наданий експертом Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса (т.2 а.с. 1-5) неможливо відповісти на питання, поставлені в ухвалі суду про призначення експертизи.
Згідно з висновком експерта від 19 жовтня 2017 року № 1892 підпис в розділі "Підписи сторін" в графі "Орендодавець", що в договорі оренди землі від 15 березня 2011 року, зареєстрованому в відділі Держкомзему в Оржицькому районі Полтавської області за № 532368594004431 від 09 жовтня 2012 року та в графах від імені орендодавця в додатках до цього договору: в акті приймання-передачі земельної ділянки, площею 3,24 га між ОСОБА_1 та СГ ТОВ "Селецька" (в графі "Передав орендодавець") та в таблиці розрахунку орендної плати між ОСОБА_1 та СГ ТОВ "Селецька" (в графі "Орендодавець") - виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (т. 2 а.с. 228-238).
Суди, беручи до уваги висновок експерта від 19 жовтня 2017 року № 1892 згідно з яким підпис від імені орендодавця в договорі оренди землі виконано не ОСОБА_1, вважали, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі підлягають задоволенню, оскільки при його укладенні було порушене вільне волевиявлення його учасника - ОСОБА_1 .
Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
За частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписував, умови його не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, посилаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.
Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цього договору не погоджував.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушенимшляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на тому, що він не укладав договір оренди, користування належної йому земельною ділянкою відповідачем без договірних відносин є незаконним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується категоричним висновком Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 19 жовтня 2017 року
№ 1892, то такий договір є неукладеним. Тому ефективним способом захисту позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовувала позов позивач.