Постанова
Іменем України
02 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 369/14654/19
провадження № 61-2833св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра",
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Семенюк Т. А., Білич І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра"), в якому просила:
- визнати недійсним договір іпотеки від 06 вересня 2011 року, укладений між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.;
- зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 11579739) записи про обтяження, внесені 06 вересня 2011 року.
Посилалась на те, що спірна квартира є спільним майном подружжя, проте передана відповідачем в іпотеку банку на забезпечення кредитного договору без її нотаріально посвідченої згоди, що в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
02 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила:
- накласти арешт на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 й належить ОСОБА_2 на праві власності;
- заборонити суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії щодо квартири на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 .
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідач може розпорядитись спірним майном на власний розсуд й продаж квартири унеможливить поновлення її оспорюваних прав.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 й належить ОСОБА_2 на праві власності.
Заборонено суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії щодо однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30975832.
У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що забезпечення позову у такий спосіб у разі задоволення позову забезпечить ефективний захист поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_3, який є правонаступником усіх майнових прав ПАТ КБ "Надра" за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між банком та ОСОБА_2, оскаржив її в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти певні дії, що не перешкоджає володінню та користуванню нерухомим майном і є перешкодою лише для подальшого його відчуження. Вказані заходи забезпечення позову відповідають способу захисту, обраному позивачем та є співмірними позовним вимогам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 лютого 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Підставами касаційного оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди на порушення вимог статті 150 ЦПК України застосували захід забезпечення позову, який не є співмірним із заявленими позивачем вимогами, не звернули уваги на те, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області справу № 369/14654/19 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білої Ірини Володимирівни, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, ОСОБА_3, про визнання недійсним договору іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 є посилання на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.
Обов`язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Обґрунтовуючи підстави для забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, оскільки відповідач може вчинити дії щодо відчуження спірного нерухомого майна з метою уникнення примусового виконання рішення суду у разі його ухвалення.
Установивши, що між сторонами виник спір з приводу нерухомого майна, надавши належну правову оцінку доказам позивача, на які вона посилається як на підставу для забезпечення позову, врахувавши фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчиняти реєстраційні дії щодо нього, оскільки існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає, що ОСОБА_1 належним чином обґрунтувала існування об`єктивних ризиків невиконання чи утруднення виконання у майбутньому можливого рішення суду у цій справі.
Обраний судом першої інстанції захід забезпечення позову, з яким погодився й апеляційний суд, є видом забезпечення позову, передбаченим статтею 150 ЦПК України, і відповідає предмету позову та, водночас, вжиття такого заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.