Постанова
Іменем України
02 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 191/1808/19
провадження № 61-6290св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Друга Синельниківська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Дерев`янко Іриною Олександрівною, на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області в складі судді Твердохліб А. В. від 03 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В. від 11 березня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (син спадкодавця) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (син спадкодавця) про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Свої вимоги позивачі мотивували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати ОСОБА_4, після її смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1224888500:01:002:0184. Спадкоємцями першої черги після померлої є її чоловік ОСОБА_3, та її сини: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 . Багато років позивачі користувались цією земельною ділянкою для власних потреб, за усною домовленістю з усією родиною, тому питання розподілу спадщини не стояло, але в березні 2019 року, молодший брат ОСОБА_3 повідомив їх про те, що все спадкове майно він оформив на себе, тому користуватися земельною ділянкою позивачі більше не зможуть. Зважаючи на те, що інші спадкоємці не були повідомлені нотаріусом у встановленому законом порядку про отримання спадщини відповідачем, позивачі вважають, що відповідач повідомив нотаріусу неправдиву інформацію про відсутність спадкоємців першої черги. Зважаючи на вищевикладене, позивачі просили суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на майно в порядку спадкування за законом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, зокрема, позивачі фактично разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживали та із заявою про визначення додаткового строку також не зверталися, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2020 року.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норми права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 716/309/14-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
У липні 2020 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим вони підлягають скасуванню.
У липні 2020 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що суд правильно встановив, що позивачі фактично разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживали та із заявою про призначення додаткового строку також не зверталися, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 191/1808/19 з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, яка на момент смерті постійно мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1224888500:01:002:0184.
З копії спадкової справи № 158/2018, заведеної після смерті ОСОБА_4 вбачається, що 11 вересня 2018 року до Другої синельниківської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_3 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1, а чоловік померлої ОСОБА_3 15 червня 2018 року написав заяву про відмову від спадщини.
Відповідно до довідок: вих. № 69 від 06 червня 2018 року та вих. № 127 від 19 вересня 2018 року, виданих Шевченківським старостинським округом № 9, померла заповіт не складала.
Згідно довідки від 19 вересня 2018 року № 128, виданої виконавчим комітетом Раївської сільської ради (Шевченківський старостинський округ № 9) Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1, по день смерті разом з: ОСОБА_3 - чоловіком, ОСОБА_2 - сином, ОСОБА_5 - дружиною сина, ОСОБА_4 - онуком, ОСОБА_6 - онукою, ОСОБА_7 - онукою.
Позивачі із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися.
Згідно акту обстеження сім`ї від 25 червня 2019 року, комісія в складі: старости - ОСОБА_8, соціального працівника- ОСОБА_9 інспектора з міграційної роботи - ОСОБА_10, встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, але не проживає за місцем реєстрації з 2013 року.
Суд також установив, що згідно показань свідків з боку відповідача, ОСОБА_3 постійно проживав з померлою ОСОБА_4 і батьком та доглядав їх, а позивачі ОСОБА_1 був зареєстрований разом із спадкодавцем ОСОБА_4, але проживав у м. Запоріжжя, та навідувався до батьків один - два рази на на рік, ОСОБА_2, хоч і проживав на сусідній вулиці, але до батьків навідувався рідко.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частинами першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судами встановлено і не спростовано матеріалами справи, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 позивачі не проживали разом із спадкодавцем. ОСОБА_1 хоч і був зареєстрований разом із спадкодавцем ОСОБА_4, але проживав у м. Запоріжжя.
У визначений законом строк позивачі не звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Державна реєстрація ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті матері за цією адресою реєстрації, оскільки спростована належними та допустимими доказами.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_3, повно та всебічно дослідили обставини справи, перевірили їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, правильно встановили спірні правовідносини сторін і норми права, які підлягають застосуванню до них, та дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки вони не надали належних і допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання зі своєю матір`ю ОСОБА_4 на час її смерті та не подали нотаріусу у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяву про прийняття спадщини.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частиною першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.