Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 523/12371/18
провадження № 61-1583св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі судді Комлева О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання права власності на частину житлового будинку за набувальною давністю, посилаючись на те, що за договором дарування від 18 червня 2008 року вона подарувала ОСОБА_2 71/100 частин домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Відповідач не здійснював та не здійснює жодних дій для настання реальних правових наслідків за цим договором, не користувався вказаним домоволодінням з надвірними будівлями та спорудами і не брав участі в його утриманні. Оскільки вона відкрито, добросовісно та безперервно користується вказаним нерухомим майном більше 10 років, то має право на належну відповідачу частину домоволодіння в порядку набувальної давності. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 71/100 частин домоволодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2018 року у складі судді Шепітко І. Г. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 71/100 частки домоволодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з 18 червня 2008 року позивач добросовісно, безперервно та відкрито користується 71/100 частинами домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, утримує його та систематично оплачує комунальні послуги. Відповідач не спростував зазначених обставин, а його представник повністю визнав позов. Будь-яких інших осіб, які б претендували на спірне майно і оспорювали право позивача на отримання вказаного майна у власність за набувальною давністю не встановлено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, у грудні 2019 року представник особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2018 року повернуто заявнику.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не надав доказів того, що рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2018 року порушуються права та інтереси ОСОБА_3 . Доводи апеляційної скарги про те, що зазначене рішення суду зробить неможливим примусове стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики в розмірі 5 900 доларів США, не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору в цій справі є визнання права власності на частину житлового будинку за набувальною давністю, а ОСОБА_3 не є власником спірного майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
13 січня 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи і не звернув уваги на те, що рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2018 року погіршується майнове становище відповідача, внаслідок чого порушуються її інтереси, які пов`язані з можливістю примусового стягнення з ОСОБА_2 на її користь боргу за договором позики в розмірі 5 900 доларів США. Посилаючись на частину першу статті 352 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), апеляційний суд виходив з того, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов`язки цих осіб, однак не врахував, що вказана норма надає право особам, які не брали участі у справі, оскаржувати рішення суду першої інстанції також у разі вирішення питання про їхні свободи та інтереси. Оскільки вона не брала участі у справі в суді першої інстанції, то апеляційний суд помилково застосував статтю 357 ЦПК України як підставу для повернення її апеляційної скарги, а також не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 175/1057/17-ц (провадження № 61-40711св18), згідно з якими апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою, а в разі з`ясування, що судовим рішенням не вирішувалося питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Суворовського районного суду міста Одеси.
12 лютого 2020 року справа № 523/12371/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 посилався на те, що ОСОБА_3 не брала участі у справі в суді першої інстанції, однак рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2018 року стосується її прав та інтересів, оскільки за договором позики від 23 травня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 в борг 5 900 доларів США, якізобов`язався повернути за три місяці, про що надав розписку. Під час передачі вказаних коштів відповідач запевнив ОСОБА_3, що має у власності нерухоме майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_1, за рахунок якого гарантує повернення боргу. Однак ОСОБА_2 не повернув борг та інсценував з ОСОБА_1 судовий спір з метою переведення з нього права власності на вказаний будинок та уникнення примусового стягнення з нього боргу на користь ОСОБА_3 .
Відповідно до частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо: 1) апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; 2) до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання; 3) скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції; 4) скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.