УХВАЛА
25 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 420/4166/20
Провадження № 11-112апп21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для прийняття до розгляду справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області) про визнання дій протиправними та визнання інформації такою, що не відповідає дійсності, і
ВСТАНОВИЛА:
1. У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним надання ГУ ДПС в Одеській області інформації щодо обсягу виторгу фізичної-особи підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 за 2008-2011 роки, відображену у листі № 245/9/15-32-52-10-06 від 17 жовтня 2019 року;
- визнати інформацію, яка міститься в листі ГУ ДПС в Одеській області № 3245/9/15-32-52-10-06 від 17 жовтня 2019 року щодо обсягу виторгу ФОП ОСОБА_2 за 2008-2011 роки, такою, що не відповідає дійсності.
2. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 вересня 2020 року провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання інформації, яка міститься в листі ГУ ДПС в Одеській області №3245/9/15-32-52-10-06 від 17 жовтня 2019 року, щодо обсягу виторгу ФОП ОСОБА_2 за 2008-2011 роки, такою, що не відповідає дійсності, закрив.
Роз`яснив позивачу, що такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції виходив з того, що Ізмаїльський міськрайонний відділ ДВС Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції на підставі листа ГУ ДПС в Одеській області №3245/9/15-32-52-10-06 від 17 жовтня 2019 року (м. Одеса) нарахував ОСОБА_2 заборгованість по аліментах.
Як визначив сам позивач, наведена у листі ГУ ДПС в Одеській області інформація щодо обсягу його виторгу як ФОП у 2008-2011 роках є неправдивою, не підтверджується його письмовими звітами як підприємця за ці роки. За цей період у відповідача немає звітності у паперовому вигляді, оскільки закінчилися строки її зберігання. Додав, що й у нього немає такої звітності.
З цього суд висновує, що якщо позивач просить визнати інформацію, що міститься в згаданому листі ГУ ДПС в Одеській області, такою, що не відповідає дійсності, то у такий спосіб по суті вимагає спростування цієї інформації як недостовірної. А такого змісту вимоги підпадають під визначення спору про визнання інформації такою, що не відповідає дійсності, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
3. ОСОБА_2 не примирився з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року і звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
З посиланням на власне розуміння положень статті 277, 269, 270 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) ОСОБА_2 доводив, що за фактичних обставин цієї справи спір, що виник з приводу заявлених вимог, неможливо вирішити за правилами цивільного судочинства шляхом подання позову про спростування інформації відповідно до положень статті 277 цього Кодексу. Вважає, що стверджуване порушення права не стосується його особистих немайнових прав, оскільки він не звинувачував відповідача в розповсюдженні інформації, яка зачіпає (плямує) його честь, гідність, ділову репутацію, відноситься до особистого і сімейного життя, чи порушує право на приватність тощо, тобто у вчиненні дій, які би наглядно свідчили про порушення саме особистих немайнових прав, захист яких вимагає застосування правил цивільного судочинства.
З погляду скаржника, між ним - ФОП ОСОБА_2, та ГУ ДПС в Одеській області склалися й існували адміністративні правовідносини, в яких відповідач наділений владними повноваженнями, відносно яких він (ФОП ОСОБА_2 ) перебував в адміністративному підпорядкуванні.
ОСОБА_2 доводив також, що він вимагав від відповідача податкової інформації, тобто певних спеціальних відомостей, яка за визначенням статті 72 Податкового кодексу України (далі - ПК України) надійшла від платників податків та податкових агентів, міститься в податкових декларація, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації <…>, інших звітних документах і за цими ознаками відноситься власне до податкової інформації.
Підсумовуючи ОСОБА_3 зазначив, що суди припустилися помилки і застосували до спірних правовідносин положення статті 277 ЦК України, тоді як насправді мали керуватися положеннями статті 191, пункту 20.1 статті 20, статтями 72, 73, підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17, пункту 70.15 статті 70, підпункту 21.1.6. пункту 21.1 статті 21 ПК України, вирішення спору на підставі яких, на переконання скаржника, здійснюється за правилами адміністративного судочинства.
Зі змісту касаційної скарги видно, що ОСОБА_2, покликаючись на положення пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обґрунтував необхідність прийняття касаційної скарги до розгляду.
Водночас варто зазначити, що в скарзі її автор не аргументує порушення правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах (пункт 2 частини шоста статті 346 КАС України) чи тим, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (пункт 2 частини шоста статті 346 КАС України).
4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2021 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України.
Суду дійшов висновку, що скаржник оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо предметної юрисдикції спорів, зокрема, які виникають стосовно визнання інформації такою, що не відповідає дійсності, за відсутності висновку Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
5. Згідно з частиною шостою статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
У розумінні наведених положень колегія суддів (палата, об`єднана палата) касаційного суду не повинні направляти до Великої Палати Верховного Суду для перегляду справи за наявності підстав, передбачених частиною шостою статті 346 КАС України, а Велика Палата зобов`язана повернути (передати) справу до відповідної колегії чи складу суду, який її направив, якщо будуть встановлені обставини, що унеможливлювали скерування справи до Великої Палати. Однією з таких підстав власне й є пункт 2 частин шостої цієї статті.
6. Посилаючись на оскарження позивачем судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції та відсутності висновку Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не звернув уваги на те, що скаржник не обґрунтовував порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як передбачено пунктом 2 частини шостої статті 346 КАС України.
7. Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Отож, зміст та матеріали касаційної скарги, відсутність подібних спірних правовідносин до тих, щодо яких формульований правозастосовний висновок Великої Палати Верховного Суду, нормативні положення, які регламентують порядок направлення справи до цього Суду, вказують на існування обставин, за яких касаційна скарга ОСОБА_2 на судові рішення у справі з означеними вище позовними вимогами підлягає поверненню відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 345, 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду