ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/203/20
Провадження № 11-320заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (у складі колегії суддів Соколова В. М., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В, Шевцової Н. В.) у справі № 9901/203/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та скасування ухвали,
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив:
- визнати протиправними дії ВРП щодо зупинення розгляду заяви про відставку;
- визнати протиправною та скасувати ухвалу ВРП від 12 грудня 2019 року № 3448/0/15-19.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана ухвала від 12 грудня 2019 року № 3448/0/15-19 "Про зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду у відставку" є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки у відповідача на час її прийняття були відсутні підстави для зупинення розгляду його заяви про відставку від 05 листопада 2019 року.
Крім того, позивач зазначив, що оскаржувана ухвала прийнята ВРП усупереч вимогам частини третьої статті 116 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), відповідно до якої заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
3. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а позивачу надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення вказаних у ній недоліків. Зокрема, ОСОБА_1 запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
4. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 20 серпня 2020 року позивач отримав ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2020 року.
5. На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху представником позивача Волошиновичем О. П. подано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду заяву від 10 вересня 2020 року, у якій зазначено, що позивач не погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо пропуску ним місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, який застосовується для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Водночас представник зазначає, що позивач не погоджується з прийнятим ВРП процедурним рішенням щодо розгляду його заяви про відставку. На думку ОСОБА_1, спірне рішення є процесуальним рішенням ВРП, а предметом його позову є дотримання відповідачем норм закону, а не оцінка обставин проходження ним публічної служби. До того ж розгляд цього питання розпочався в грудні 2019 року, а закінчився в серпні 2020 року прийняттям ухвали про залишення заяви про відставку без розгляду. Отже, скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції прямо суперечать обставинам справи. Позивач стверджує, що спірне рішення ВРП про зупинення розгляду його заяви про відставку носить триваючий характер. У заяві також зазначено, що про існування ухвали від 10 серпня 2020 року про залишення його позову без руху позивач дізнався 07 вересня 2020 року.
6. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та повернуто позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами позивачу на підставі частини другої статті 123 КАС України.
7. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав через Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року скасувати, а справу направити до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
8. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 жовтня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України.
9. 28 жовтня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1, у якій відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року без змін.
10. 18 листопада 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення розгляду справи у судовому засіданні за участю позивача.
11. Ухвалою від 23 листопада 2020 року Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд у судовому засіданні за його участю справи № 9901/203/20.
12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 листопада 2020 року задовольнила заяву про самовідвід судді Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І. та відвела його від участі в розгляді справи № 9901/203/20 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправними дій та скасування ухвали.
Оцінка суду першої інстанції
13. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виконав вимог ухвали від 10 серпня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не подано та доказів поважності причин його пропуску не наведено.
14. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що професійна діяльність судді відноситься до публічної служби. При цьому відносини щодо звільнення з посади судді, зокрема у зв`язку поданням суддею заяви про звільнення у відставку, є правовідносинами, пов`язаними зі звільненням з публічної служби, на які поширюються спеціальні строки звернення до адміністративного суду, передбачені частиною п`ятою статті 122 КАС України.
15. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що не вбачає обґрунтованості в доводах позивача про те, що порушення його права на відставку з боку відповідача є триваючим порушенням, оскільки триваючим порушенням може бути лише триваюча пасивна поведінка (бездіяльність) суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Натомість у цьому випадку, за висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, позивач не погоджується з діями ВРП щодо прийняття ухвали про зупинення розгляду його заяви про відставку та із самою ухвалою ВРП від 12 грудня 2019 року, про існування якої позивач був обізнаний з грудня 2019 року.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
16. На обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
17. Скаржник зазначає, що відсутність рішення ВРП щодо продовження зупинення розгляду питання або розгляду по суті питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади у відставку свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Зокрема, на думку скаржника, ВРП відповідно до вимог підпункту 15.8 пункту 15 глави 15 свого Регламенту зобов`язана розглянути питання про звільнення судді ОСОБА_1 не пізніше як через сто двадцять днів з моменту звернення судді з відповідною заявою.
18. Крім того, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 242/924/17, вважає, що протиправна бездіяльність ВРП мала триваючий характер та продовжувалась із 04 березня 2020 року (з моменту, коли ВРП відповідно до Регламенту зобов`язана була або прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_1, або прийняти рішення про зупинення розгляду його заяви) до 04 серпня 2020 року (до моменту прийняття рішення про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду), а відтак зазначає, що строк на оскарження ухвали ВРП від 12 грудня 2019 року, ним не пропущений.
Позиція ВРП щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 .
19. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними, оскільки триваючим порушенням може бути лише триваюча пасивна поведінка (бездіяльність) суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Натомість у цьому випадку позивач не погоджується із діями ВРП щодо прийняття ухвали про зупинення розгляду його заяви про відставку та із самою ухвалою ВРП від 12 грудня 2019 року про існування якої позивач був обізнаний із грудня 2019 року.
Відтак ВРП звертає увагу на те, що нереалізація позивачем права звернення до суду зумовлена його власною поведінкою.
20. Крім цього, на думку відповідача, ОСОБА_1 не навів об`єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах установленого КАС України строку. Будь-яких інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 не вказав, існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначив.
Оцінка Великої Палати Верховного Суду
21. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких мотивів.
22. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
23. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (параграф 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
24. Відповідно до частини першої статті 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
25. За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
26. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
27. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
28. Частиною першою статті 123 КАС України передбачено, що в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
29. За частиною другою статті 123 цього Кодексу якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
30. Як установлено судом першої інстанції та згідно з матеріалами справи, оскаржувана ухвала № 3448/0/15-19 прийнята ВРП 12 грудня 2019 року, копія цієї ухвали скаржником отримана у грудні 2019 року.
31. Як слідує з матеріалів справи, з позовом до адміністративного суду ОСОБА_1 звернувся лише у серпні 2020 року, тобто з пропускомвизначеного процесуальним законом місячного строку.
На обґрунтування відсутності пропущеного строку звернення скаржник зазначив, що оскаржуване рішення є процесуальним рішенням ВРП, а предметом його позову є дотримання відповідачем норм закону, а не оцінка обставин проходження ним публічної служби, а відтак вважає, що таке порушення є триваючим.Також у його заяві зазначено, що про існування ухвали Верховного Суду від 10 серпня 2020 року про залишення позову без руху позивач дізнався 07 вересня 2020 року.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив поновити строк на усунення недоліків, визначених ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2020 року, та відкрити провадження у цій справі.
32. Оцінюючи зазначені ОСОБА_1 підстави для поновлення встановленого КАС України строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для його поновлення з огляду на таке.
33. Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
34. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
35. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
36. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
37. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
38. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
39. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо того, що порушення його права на відставку з боку відповідача є триваючим порушенням, оскільки триваючим порушенням може бути лише триваюча пасивна поведінка (бездіяльність) суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що порушення може вважатись тривалим у разі тривалого та безперервного невиконання суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Водночас у цій справі прийняття відповідачем оскаржуваної ухвали не може свідчити про триваюче правопорушення, оскільки прийняття оскаржуваного рішення ВРП є активною дією, що передбачена законом.
40. Своєю чергою, наведені скаржником обставини не свідчать про існування будь-яких об`єктивно непереборних перешкод, що унеможливили своєчасне звернення останнього до суду з позовною заявою.
41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви, оскільки скаржником не було наведено об`єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого статтею 122 КАС України строку.